Постанова Вінницький апеляційний суд № 202/2090/21

Справа № 202/2090/21 Провадження № 22-ц/801/253/2022 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Денишенко Т. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2022 рокуСправа № 202/2090/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Денишенко Т. О., суддів Копаничук С. Г., Рибчинського В. П., розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, у при-міщенні апеляційного суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2021 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Вінниці за головування судді Сичука М. М., В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( далі - АТ КБ «Приватбанк» ) звернулося у Вінницький міський суд Вінницької області з по-зовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 1174,62 долари США, посилаючись на наступні обставини. 21 червня 2006 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір № VIH0AE00000697. За умовами договору банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 31117,36 доларів США на строк до 19 червня 2011 року, а відповідач зобов-язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Відповідно до договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися у наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати банку грошові кошти ( щомісячний платіж ) для погашення заборгованості за креди-том, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а та-кож інших витрат згідно кредитного договору. У разі порушення зобов`язання за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Однак ОСОБА_1 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, порушуючи таким чином взяті на себе зобов`язання за укладеним правочином. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 31 жовтня 2012 року з відпо-відача стягнута на користь позичальника заборгованість у розмірі 14079,83 доларів США, нарахована банком станом на 20 липня 2012 року, що не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання його сторонами зобов`язань і не звільняє боржника від від-повідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. У ОСОБА_1 наявна прострочена заборгованість у розмірі 4657,06 доларів США. АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на норми частини другої статті 625 ЦК України, вказує, що відповідач не звільнений від відповідальності за прострочення вико-нання зобов`язання. Ураховуючи стягнення з нього заборгованості за кредит-ним договором за період з дати укладання останнього до дати поточної заборго-ваності, вказаної у рішенні Індустріального районного суду м. Дніпра від 31 жовтня 2012 року, тобто за період з 21 червня 2006 року по 20 липня 2012 року, то за період після подання позовної заяви, що наступив з 21 вересня 2012 року по 16 лютого 2021 року відповідач має заборгованість у розмірі 1174,62 долари США - 3% річних від простроченої суми. За викладених обставин АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути на свою ко-ристь з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1174,62 долари США, що ек-вівалентна 32842,38 гривням, а також судові витрати. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у пов-ному обсязі. Не погоджуючись з таким заочним рішенням суду першої інстанції, пред-ставник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О. Л. оскаржує його в апеляційному по-рядку, просить заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про за-доволення позовних вимог банку. Скаржниця вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказуючи на обставини укладення 21 червня 2006 року кредитного договору, а також на окремі його умови, представниця банку не погоджується із висновком суду першої інстанції про неможливість стягнення з відповідача заборгованості внаслідок ненадання доказів щодо періоду виник-нення заборгованості, а саме з 21 вересня 2012 року до 16 лютого 2021 року, оскільки встановивши, що банк надав ОСОБА_1 кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`я-зання, не позбавляє кредитора законного права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України невикона-ним. Наданим законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 10 січня 2022 року правом подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. Згідно норми частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового міні-муму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстан-ції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів апеляційного суду, розглянувши у відповідності до частини першої статті 369 ЦПК України дану цивільну справу за наявними у ній дока-зами, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в ній доводи, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рі-шення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апе-ляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заочне рішення суду першої інстанції у повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до норм статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції пе-реглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність, обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що сто-суються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками спра-ви, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2012 року у справі № 2/0417/7543/2012, яке набрало законної си-ли 12 листопада 2012 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент - Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості був задоволений, стягну-то з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кре-дитним договором від 21 червня 2006 року № V1H0AE00000697 у сумі 102540,08 гривень, а також судовий збір у розмірі 1125,40 гривень, а всього 103665,48 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 , ПАТ «Акцент - Банк» солідар-но на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10000,00 гривень. Зі змісту вказаного рішення убачається, що відповідно до кредитного до-говору від 21 червня 2006 року № V1H0AE00000697 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 31117,36 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Зобов`язання позичальника, що випливали із згаданого кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання з ПАТ «Акцент - Банк» договору поруки від 20 жовтня 2010 року №

167. Положенням частини четвертої статті 82 ЦПК України визначено, що об-ставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адмініс-тративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, визначившись із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, вважав, що позивачем не надано належних, допустимих доказів щодо наявності у відповідача простроченої суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 4657,06 доларів США, на яку надалі здійснене нарахування 3% річних, що виключає можливість встановлення судом цього факту та ви-никнення у позивача права на стягнення 3% річних від простроченої суми. Крім того, позивачем не надано доказів щодо періоду виникнення заборгованості, а саме з 21 вересня 2012 року по 16 лютого 2021 року, на який посилається банк у позовній заяві. Відтак, зважаючи на недоведеність позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити у їх задоволенні. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, ви-кладеними в оскаржуваному рішенні, визнає їх правильними, такими, що не су-перечать фактичним обставинам справи внаслідок повного, безпосереднього дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів, тому заочне рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є пра-вовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов`язана вчинити на ко-ристь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( передати майно, виконати ро-боту, надати послугу, сплати гроші тощо ) або утриматися від певної дії, а кре-дитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою цієї статті ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання припиняється виконан-ням, проведеним належним чином ( стаття 599 ЦК України). Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`я-зання ( неналежне виконання ). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зо-бов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема статтею 625 цього Кодексу урегульовані правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з ураху-ванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України у разі нараху-вання процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особли-вою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язан-ня, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошо-вих коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації ( плати ) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належ-ними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає під-стави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконан-ня грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена правова позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц ( провадження № 14-360цс19 ) та від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 ( провадження № 14-495цс19 ), у яких предметом спору були вимоги, у тому числі про стягнення трьох відсотків річних відпо-відно до положень статті 625 ЦК України, за невиконання договору позики, зроблені правові висновки, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено у спеціаль-них нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штраф-ний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Як встановлено судом та достеменно слідує з матеріалів цієї цивільної справи заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2012 року у справі № 2/0417/7543/2012 з ОСОБА_1 на ко-ристь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнута заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2006 року № V1H0AE00000697 в сумі 102540,08 гривень, а також судові витрати. Стягнуто з ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент - Банк» солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10000,00 гривень. Звертаючись до суду із даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає про наявність у ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 4657,06 доларів США. На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надані лише копії кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1 , копія заочного рішення Індустріаль-ного районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2012 року, а також роз-рахунок 3 % річних, сума яких становить 1174,62 долари США. Однак мате-ріали справи узагалі не містять жодних доказів невиконання чи не повного виконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання перед АТ КБ «Приват-Банк» на вказану позивачем суму, періоду, за який така заборгованість виникла, а тому слід погодитися з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному заочному рішенні, про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 21 вересня 2012 року до 16 лютого 2021 року у розмірі 1174,62 долари США - 3% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Скаржниця, представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О. Л. в апеляцій-ній скарзі абсолютно не наводить доводів, які б заперечували висновки суду першої інстанції, не надала доказів, які спростовували б встановлені судом фак-тичні, об`єктивні обставини, покладені в основу вказаних висновків. У свою чергу належить зазначити, що судом першої інстанції у оскаржуваному заочно-му рішенні загалом не заперечується відповідальність боржника у разі простро-чення виконання зобов`язання, однак, зважаючи на недоведеність позовних ви-мог, стягнення нарахованих позивачем 3% річних об`єктивно є неможливим. Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що кож-на сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейська конвенція з прав людини та Протоколи до неї є частиною на-ціонального законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верхов-ною Радою України. Окрім того стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейсь-кого суду з прав людини» ( з подальшими змінами ) передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Кон-венції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законо-давства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок стосовно подання обґрун-тування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і осново-положних свобод, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції відповідає критерію його обґрунтованості. Доводи апеляційної скарги не спростовують правиль-ність, обґрунтованість, об`єктивність і справедливість ухваленого судом оскар-жуваного заочного рішення, колегія суддів апеляційного суду не знаходить достатніх, законних підстав для задоволення апеляційної скарги. Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним судом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими до-казами, перевіряє законність, обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до норм статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства ко-мерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стяг-нення заборгованості у розмірі 1174,62 долари США залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбаче-них пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Т. О. Денишенко Судді С. Г. Копаничук В. П. Рибчинський