Постанова Львівський апеляційний суд № 442/5240/20

Справа № 442/5240/20 Головуючий у 1 інстанції: Грицай М.М. Провадження № 22-ц/811/3796/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Провадження № 22-ц/811/3861/21 Категорія:11 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Івасюти М.В. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2021 року та представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні коридором загального користування. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що проживає в квартирі АДРЕСА_1 , власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 , яка самовільно встановила двері в коридорі загального користування, чим позбавила її вільного доступу до вікон, встановлених у коридорі загального користування. Зазначає, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна будинку, а саме: приміщень загального користування, в тому числі допоміжних, несучих, огороджувальних та несучо-огороджувальних конструкцій будинку, механічного, електричного, сантехнічного та іншого обладнання всередині, або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового чи нежитлового приміщення, а також будівель та споруд, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території. Вказує, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, в тому числі і приміщенням загального коридору, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважає, що перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, влаштування та переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоквартирних будинків, є елементами переобладнання та перепланування жилих будинків, які дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Наголошує, що приміщення загального користування, яким є коридор, належить співвласникам багатоквартирного житлового будинку на праві спільної сумісної власності та не може бути поділене між співвласниками, оскільки такі не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. З наведених підстав просить зобов`язати ОСОБА_3 здійснити демонтаж дерев`яних дверей в коридорі загального користування між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 . Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У жовтні 2021 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення. В обгрунтування заяви покликається на те, що між нею та ОСОБА_3 укладено договір про надання правових послуг адвоката № 17/21 від 13 травня 2021 року, а за результатами розгляду справи витрати на правову допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Стверджує, що при поданні відзиву ОСОБА_3 подала розрахунок судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи, а актом виконаних робіт від 04 жовтня 2021 року підтверджується надання адвокатських послуг на суму 13000 грн. З наведених підстав просить ухвалити додаткове рішення у даній справі, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу адвоката в сумі 13 000 грн. Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2021 року відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що двері, встановлені на сходовій клітці впритул до дверей її квартири, заважають їй користуватися сходовою кліткою, денним світлом з вікна на другому поверсі та горищем, а також блокують вихід з квартири. Крім того, відповідач закриває двері на замок і не допускає її до горища, чим чинить їй, як співвласнику допоміжних приміщень, перешкоди в користуванні належним їй майном. Зазначає, що квартира АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_3 на підставі договору дарування № 3745 від 05 жовтня 2001 року, знаходиться на другому поверсі, вхід до даної квартири проходить через загальний коридор та сходову клітку (коридор), частина якої площею 4.6 кв.м. в технічному паспорті дописана через кому до площі коридору квартири. Вказує, що допоміжні приміщення передаються у спільну власність власникам квартир безоплатно і окремо приватизації не підлягають, в тому числі і сходова клітка, а тому її привласнення до загальної площі квартири АДРЕСА_3 є незаконним та порушує її права власності. Вважає, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього часу тривання порушення.Наголошує, що власник майна не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження спільним майном. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Додаткове рішення суду оскаржила представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі покликається на те, що додаткове рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що при розгляді справ в порядку спрощеного позовного провадження відсутня стадія судових дебатів, відтак вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України про подання до закінчення судових дебатів відповідної заяви про надання доказів щодо розміру понесених судових витрат не може розповсюджуватися на сторін у справі, розглянутій у спрощеному провадженні. Зазначає, що заява про стягнення понесених судових витрат подана у відзиві на позовну заяву, де вказано детальний опис витрат, які ОСОБА_3 очікує понести під час розгляду справи. Вказує, що ОСОБА_3 оплатила вартість наданих адвокатом послуг після ухвалення судом рішення у справі, відтак не було можливості подати докази фактично понесених судових витрат до ухвалення судом рішення. З наведених підстав просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове додаткове рішення, яким задовольнити заяву повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , заперечення щодо задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем самовільно встановлено дерев`яні двері у коридорі загального користування, а відтак не доведено порушення її права на користування спірним коридором, як об`єктом права спільної власності співвласників будинку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право мирно володіти своїм майном та неможливість позбавлення особи свого майна не інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права закріплені у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна вправі вимагати усунення будь-яких порушень його права, в тому числі порушення прав користування та розпорядження майном, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Як вбачається зі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 30.09.1997 Дрогобицьким міським бюро з приватизації державного житлового фонду, ОСОБА_1 є одним зі співвласників квартири АДРЕСА_1 . Із заяв, адресованих голові Дрогобицької міської ради п. Кучмі Т., вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до міської влади з вимогою демонтажу дверей у коридорі загального користування за адресою: АДРЕСА_4 , вважаючи що такі влаштовані відповідачем самовільно. З листа-відповіді виконавчого комітету Дрогобицької міської ради №3-24/652 від 30.01.2020, адресованого ОСОБА_1 , з акту, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 30.01.2020 № 12/20, вбачається, що проведеною перевіркою встановлено, що на АДРЕСА_4 на земельній ділянці, що відноситься до земель міста та не надана в приватну власність або користування, знаходиться чотирьохквартирний житловий будинок, в якому квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 58,6 кв.м, згідно договору дарування від 05.10.2001 № 3745, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Квартира знаходиться на другому поверсі, до якої вхід через загальний коридор та сходову клітку (коридор), частина якої площею 4,6 кв.м. є невід`ємною частиною загальної площі квартири. На момент перевірки встановлено, що дверний проріз на сходовій клітці влаштовано попереднім власником до 2001 року і площа квартири зі сходовою кліткою - 58,6 кв.м. відповідає поверховому плану технічного паспорту від 15.11.1994, виданого Дрогобицьким МБТІ та технічній характеристиці квартири. Будівельних робіт ОСОБА_3 не здійснювала. З договору дарування квартири, укладеного 05.10.2001, зареєстрованого у реєстрі №3745, вбачається, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 58,6 кв.м, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , у пункті 2 договору дарування квартири зазначено, що загальна площа квартири становить 58.6 кв.м. З технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 вбачається, що загальна площа квартири становить 58,6 кв.м., в тому числі коридори: 4,6 кв.м та 7,8 кв.м. Вищенаведеними доказами безспірно підтверджується, що коридор площею 4.6 кв.м є складовою частиною квартири АДРЕСА_2 , в цілому є власністю ОСОБА_3 , договір дарування квартири від 05.10.2001 року в частині загальної площі квартири є чинним, недійсним в цій частині судом не визнавався. Вищенаведеними доказами також спростовуються доводи апелянта, що спірний коридор є об`єктом права спільної власності співвласників будинку. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалась на те, що відповідач самовільно встановила двері в коридорі загального користування, чим позбавила її можливості вільного доступу до вікон, що знаходяться в цьому коридорі. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції взяв до уваги наданий суду технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 , складений 15.11.1994 року, акт, складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 30.01.2020 № 12/20, з якого вбачається, вбачається, що площа квартири відповідача зі сходовою кліткою (площею 4,6 кв.м.) відповідає поверховому плану технічного паспорту від 15.11.1994, виданого Дрогобицьким МБТІ та технічній характеристиці квартири. І оскільки коридор площею 4.6 кв.м є складовою частиною подарованої ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 , то наявність дверей в цьому коридорі є правомірною. Крім цього, судом першої інстанції враховано і те, що позивач, всупереч вимогам ст.81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідачем, яка отримала квартиру в дар ще у 2001 році, влаштовано дерев`яні двері у коридорі загального користування за адресою: АДРЕСА_4 . За вищенаведеного, з огляду на те, що захисту підлягає лише порушене, невизнане чи оспорюване право, свободи чи інтереси, а позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що наявність дверей у коридорі площею 4.6 кв.м загального користування, власником якого є відповідачка, порушує її права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки права позивачки не порушені, то це є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Оскаржуваним додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2021 року відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу. Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що у відзиві на позовну заяву зазначено розмір витрат, які ОСОБА_3 очікує понести на оплату правничої допомоги, адвокат до закінчення розгляду справи не заявив про неможливість подання доказів, що підтверджують понесення таких витрат, а акт виконаних робіт до даного договору та додаток, а також товарний чек датовані 04.10.2021, датою ухвалення рішення по цій справі, а причини неподання адвокатом відповідача доказів про понесені витрати на правничу допомогу до закінчення розгляду справи по суті, суд визнав неповажними. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Частинами 1,2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Вважаючи додаткове рішення суду незаконним, апелянт покликається на те, що судові дебати у справі не проводилися, що позбавило його можливості своєчасно надати докази на підтвердження розміру витрат, понесених ОСОБА_3 на надання професійної правничої допомоги. З матеріалів справи вбачається, що після ухвалення судом першої інстанції 04.10.2021 року судового рішення, 08.10.2021 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулася до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 13000.00 грн., до якої долучила договір про надання правових послуг адвоката №17/21 від 13.05.2021, укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Ловінською С.С., додаток № 1 до договору про надання правових послуг адвоката №17/21 від 13.05.2021, укладений з ОСОБА_3 №17/21 від 13.05.2021, за змістом яких клієнт ОСОБА_3 доручила, а адвокат прийняла на себе зобов`язання по наданню правової допомоги та представництва її інтересів, а також додатком до договору визначено порядок оплати послуг адвоката, види робіт та вартість виконаних робіт. Тобто, на момент ухвалення судового рішення згаданий вище договір та додаток до договору від 13.05.2021 року були укладені, підписані сторонами, однак до матеріалів справи з незрозумілих причин долучені не були. До заяви також долучено Акт виконаних робіт до договору та додатку до договору про надання правових послуг адвоката №17/21 від 13.05.2021, укладений з ОСОБА_3 №17/21 від 13.05.2021, складений 04.10.2021 року, з якого вбачається, що на день ухвалення рішення суду у даній справі частина передбачених договорами робіт була виконана, однак акт про їх виконання було подано вже після ухвалення рішення суду. Адвокат не зазначила причин неподання вищезгаданих документів під час судового розгляду справи, їх поважність, адвокатом не зазначено, а судом не встановлено будь-яких перешкод для подання зазначених документів під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення 04.10.2021 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області рішення суду. Враховуючи те, що у даній справі проводилося чотири судові засідання з участю адвоката Ловінської С.С., і у адвоката була можливість подати в судових засіданнях вищезазначені документи, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта про те, що вона була позбавлена можливості звернутися до суду з клопотанням в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження і судові дебати у ній не проводилися. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неповажність причин неподання адвокатом відповідача до закінчення розгляду справи по суті договору про надання правових послуг адвоката №17/21 від 13.05.2021, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Ловінською С.С., додатку № 1 до договору про надання правових послуг адвоката №17/21 від 13.05.2021, укладеного з ОСОБА_3 №17/21 від 13.05.2021, акту виконаних робіт, які вже були виконані адвокатом на день ухвалення судового рішення, не включаючи до такого участь в останньому судовому засіданні. Що стосується доводів апелянта про відсутність у адвоката Ловінської С.С. на момент ухвалення рішення суду від 04.10.2021 року доказів на підтвердження оплати ОСОБА_3 13000.00 грн. за надання правничої допомоги, то колегія суддів зазначає, що відсутність доказів оплати понесених витрат за надання правничої допомоги, не є перешкодою для стягнення судом цих витрат при ухваленні судового рішення, оскільки витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. (Постанова Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19). Суд апеляційної інстанції критично оцінює «товарний чек», як підтвердження оплати ОСОБА_3 адвокату Ловінській С.С. 13000.00 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що причини неподання адвокатом відповідача Ловінською С.С. доказів про понесені витрати на правничу допомогу до закінчення розгляду справи по суті, є неповажними, а тому суд вірно відмовив у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13.10.2021 року, висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційні скарги не підлягають до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2021 року залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2021 року залишити без змін. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2021 року залишити без задоволення. Додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 24.02.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк