Постанова 4803 № 180/775/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1609/22 Справа № 180/775/18 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В., при секретарі Піменовій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала заяву №б/н від 12.10.2011 року та їй було надано кредит у розмірі 5907,11 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківський послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник померла. Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості становить 5780,18 грн., з яких 3203,70 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2526,48 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 50,00 грн. - пеня. На час смерті позичальника разом з нею постійно проживав відповідач по справі ОСОБА_1 . Таким чином, відповідач є спадкоємцем ОСОБА_2 , оскільки фактично прийняв спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання позичальника. Позивачем було направлено претензію кредитора з вимогою погашення боргу. Однак заборгованість погашена не була. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів вказану суму заборгованості в загальному розмірі 5780,18 грн. та судові витрати. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5780,18 грн., з яких 3203,70 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2526,48 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 50,00 грн. - пеня. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_2 (позичальник) від 12.10.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої вона виявляє бажання оформити на своє ім`я банківську карту (а.с.9). Зазначена вище анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом. Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, якими передбачено, зокрема, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови, - позичальником не підписані (а.с. 10-43). Анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. Встановлено, що позичальник ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Марганецьким міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області (а.с. 46). На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 12.10.2011 року, згідно якого, станом на 12.10.2011 року банком нарахована заборгованість у розмірі 5780,18 грн., з яких 3203,70 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2526,48 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 50,00 грн. - пеня. За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_2 від 12.10.2011 рокурозмір процентів за користування кредитом не зазначений. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/,що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12.10.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (25.04.2018 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться у матеріалах справи, не містить підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12.10.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, та неустойку. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом та пені є необґрунтованими. Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 12.10.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, судом встановлено отримання позичальником, за життя, тіла кредиту в сумі 3203,70 грн., що також підтверджується розрахунком заборгованості та не спростовано відповідачами. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно ч. 1 ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (ч. 2 ст. 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час спірних правовідносин). Відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час спірних правовідносин, кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Статтею 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц (№61-25487св18). Згідно копії спадкової справи №344/2017, заведеної Другою нікопольською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після ОСОБА_1 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до нотаріальної контори 01.08.2017 року надійшла претензія кредитора АТ КБ «ПриватБанк» за №1455/0214 до спадкодавців; інших заяв про прийняття або про відмову від спадщини до нотаріальної контори не надходили (а.с. 130-137). 13 квітня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало претензія кредитора від 24.03.2017 року на адресу позичальника, що підтверджується копією реєстру групованих поштових відправлень рекомендованих листів (а.с. 47-49). Отже, банк пред`явив свої вимоги до спадкоємців 13.04.2017 року, звернувшись до нотаріальної контори в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Також встановлено, що відповідач був зареєстрований проживаючим за однією адресою зі спадкодавцем по АДРЕСА_1 з 26.03.2009 року, що підтверджується копією паспорта відповідача серії НОМЕР_2 , виданого Марганецьким МВ УМВС України у Дніпропетровській області 20.0.2000 року (а.с. 144). Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого міським ЗАГС м. Марганець Дніпропетровської області 11.05.1976 року, відповідач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 . Частиною 3 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. З урахуванням викладеного, син спадкодавця ОСОБА_1 є належними відповідачем за даним позовом, оскільки прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 . Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши розмір заборгованості та прийняття спадщини відповідачем; приймаючи до уваги непредставлення суду доказів того, що обсяг спадкового майна після ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є меншим від суми заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», - колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором від 12.10.2011 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , заборгованості у розмірі 3203 (три тисячі двісті три) грн. 70 коп., що є тілом кредиту. Представлена відповідачем копія довідки квартального комітету від 16.05.2021 року про те, що відповідач та позичальник ніколи не мешкали за адресою по АДРЕСА_1 , спростовується інформацією з копій їх паспортів. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи та дійсний розмір заборгованості не встановив, тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. За положеннями ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При розподілі судових витрат колегія приймає до уваги, що при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1762,00 грн. (а.с. 1), а при зверненні з апеляційною скаргою відповідачем сплачено 2643,00 грн. (а.с. 91, 110). Частиною 10 статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 201,75 грн., що є різницею суми, яка підлягає стягненню на користь апелянта (44,58% від 2643,00 грн.) та сумою, що підлягає відшкодуванню на користь АТ КБ «ПриватБанк» (55,43% від 1762,00 грн.). Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) за кредитним договором від 12.10.2011 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , заборгованість у розмірі 3203 (три тисячі двісті три) грн. 70 коп., що є тілом кредиту. В задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк») про стягнення із ОСОБА_1 процентів та пені відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в сумі 201 (двісті одна) грн. 75 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова