Постанова 4811 № 462/3643/19

Справа № 462/3643/19 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л. Провадження № 22-ц/811/3675/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія: 44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання Жукровська Х.І., з участю апелянта ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Борисласького Ю.Л. від 06 вересня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: у червні 2019 року позивачі звернулися в суд із позовом про стягнення солідарно з відповідачів, з урахуванням збільшених позовних вимог, по 250000,00 грн у відшкодування моральної шкоди на кожного позивача. Свої позовні вимоги мотивують тим, що відповідачами протягом тривалого часу велися незаконні будівельні роботи по розширенню свого балкону квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 березня 2016 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до відповідачів задоволено та зобов`язано відповідачів привести до попереднього стану самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 шляхом приведення самочинно розширеного балкону до попередніх розмірів. Вказували, що будівельні роботи проводилися цілий день та, бувало, і вночі. Такими діями відповідачі спричинили моральну шкоду позивачам, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушенні режиму сну та звичного ритму життя позивачів. Внаслідок протиправних дій відповідачів ОСОБА_1 прийшлось неодноразово звертатися за медичною допомогою, лікуватися, а ОСОБА_2 приймати заспокійливі ліки. Такими діями відповідачів позивачам спричинено відчуття невизначеності, невпевненості, незахищеності, неможливості спрогнозувати свої дії та можливі наслідки; невизначеності у можливості реалізації своїх прав та законних інтересів, тощо. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції, всупереч вимогам частини четвертої статті 82 ЦПК України, безпідставно не враховано обставини, встановлені рішенням суду у справі № 462/6955/15. Залишено поза увагою, що самочинне будівництво відповідачами було розтягнуто на 5 років - з 2013 року по 2018 рік. Суд не взяв до уваги висновок експерта № 781 від 22 квітня 2016 року щодо нанесення позивачу тілесних ушкоджень. Рішення винесено із невірним застосуванням пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також статей 16, 23, 1167 ЦК України. При ухваленні оскаржуваного рішення, місцевим судом допущено порушення норми процесуального права, а саме проігноровано два клопотання позивача про відкладення розгляду справу через загострення епідеміологічної ситуації по COVID-19 у м. Львові, не надано для ознайомлення матеріали справи, як і не надано можливості подати додаткові докази. Просить рішення районного суду скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі Рішення суду позивачкою ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржується, тому в силу вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів не здійснює його перегляд в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 . Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 в підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України). Аналіз положень статей 11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) зазначено, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди встановленню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди)». Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (частина четверта статті 82 ЦПК України). У справі, що переглядається суд першої інстанції встановивши, що здійснення самовільного будівництва відповідачами, встановленого судовим рішенням, не спричинило заподіяння позивачам моральної шкоди, і цей факт позивачами не доведено, а також те, що відсутній причинний зв`язок між ними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Адже, сам по собі факт проведення самовільного будівництва не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Місцевим судом надано вірну оцінку висновку експерта, на який посилалися позивачі, як на підставу пред`явленого позову, та зазначено, що такий не є доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки стосується інших подій, які мали місце в інший час. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який не взяв до уваги долучену до матеріалів справи копію довідки від 07 вересня 2016 року, оскільки така не містить даних про причини перебування на лікуванні та не вказує на наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів щодо самочинного розширення балкону, які тривали до 2015 року, та погіршенням стану здоров`я одного з позивачів у серпні 2016 року. Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання про відкладення розгляду справу через загострення епідеміологічної ситуації по COVID-19 у м. Львові, такі вірних висновків суду не спростовують, відтак колегія суддів їх відхиляє. При цьому, колегія суддів враховує, що адаптований карантин, який встановлений в Україні не є перешкодою для прибуття в суд, та те, що позивач щоразу особисто подавав клопотання про відкладення через канцелярію суду в приміщенні суду, однак в судове засідання не з`являвся, а також предмет спору, складність справи, та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а відтак вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивача, врахувавши, що такий повинен добросовісно користуватися процесуальними правами, зокрема, своєчасно подавати суду докази на підтвердження заявлених вимог. Колегія суддів також відхиляє доводи скарги про невірне застосуванням місцевим судом під час ухвалення рішення пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», адже такі постанови не є нормативно-правовим актом і мають лише рекомендаційний роз`яснювальний (а не обов`язковий) характер, на відміну від висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, які в силу приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, що за обставин даної справи і було зроблено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права, чи без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 вересня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 лютого 2022 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич