Постанова 4856 № 600/3122/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3122/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 16 лютого 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Залімського І. Г. Ватаманюка Р.В. , за участю: секретаря судового засідання: Євтушенко Д. О., представника відповідача - Тетуляк С.А. представника позивача - Янчук С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпати Автоцентр» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «КарпатиАвтоцентр» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 16 червня 2021 року №00000/3235/Ж10/0701; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 16 червня 2021 року №00000/3236/Ж10/0701; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 16 червня 2021 року №00000/3237/Ж10/0701; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 16 червня 2021 року №00000/3238/Ж10/0701; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного, управління ДПС у Чернівецькій області від 16 червня 2021 року №00000/3239/Ж10/0710; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 16 червня 2021 року №00000/3240/Ж10/0710. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року позов задоволено в повному обсязі. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, сторона відзначила про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, допустивши при цьому не повне з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи. Так, на переконання апелянта, позивачем не підтверджено реальність вчинення фінансово-господарських операцій з його контрагентами за перевіряємий період, а також не підтверджено факт виконання функцій податкового агента стосовно сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи податкового органу та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду. В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин, викладених в ній, просив задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено наступні обставини. Товариство з обмеженою відповідальністю «КарпатиАвтоцентр» зареєстроване як юридична особа з 15 травня 2006 року та платник податків із здійсненням таких видів економічної діяльності за кодами КВЕД: 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (основний); 45.19 Торгівля іншими автотранспортними засобами; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.40 Торгівля мотоциклами, деталями та приладдям до них, технічне обслуговування і ремонт мотоциклів; 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 77.33 Надання в оренду офісних машин і устатковання, у тому числі комп`ютерів; 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.; 52.10 Складське господарство; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 73.11 Рекламні агентства; 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. 10 березня 2021 року Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області відповідно до плану-графіка проведення документальних планових перевірок прийнято наказ №240-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «КарпатиАвтоцентр». На підставі направлень від 29 березня 2021 року №№576, 577, 578, 581, 582 та від 05 квітня 2021 року №625, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пунктів 77.1, 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, наказу Головного управління ДПС у Чернівецькій області №240-п від 10 березня 2021 року уповноваженими особами Головного управління ДПС у Чернівецькій області проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «КарпатиАвтоцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2020 року, валютного законодавства за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2020 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 липня 2017 року по 31 грудня 2020 року відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. Вказана перевірка, з урахуванням наказів Головного управління ДПС у Чернівецькій області №544-п від 23 квітня 2021 року та №581-п від 30 квітня 2021 року про продовження термінів проведення перевірки, проводилась у період з 30 березня 2021 року по 13 травня 2021 року. За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області складено акт від 20 травня 2021 року №1839/24-13-07-01/34382778 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «КарпатиАвтоцентр», в якому встановлено наступні порушення:

1. Податок на прибуток: п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), П(С)БО 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, в результаті чого: - занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2501709 грн., у тому числі: за І квартал 2018 року у сумі 344399 грн, за II квартал 2018 року у сумі 893325 грн, за III квартал 2018 року у сумі 664169 грн, за IV квартал 2018 року у сумі 61892 грн, за IV квартал 2019 року у сумі 718864 грн, за І квартал 2020 року в сумі 420431 грн., за II квартал 2020 року в сумі 193624 грн, за III квартал 2020 року у сумі 251577 грн., за IV квартал 2020 року, у сумі 191152 грн; - завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування від усіх видів діяльності за 2020 рік на суму 8386482 грн;

2. Податок на додану вартість: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого: - занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4453205 грн, у тому числі за березень 2018 року в сумі 544670 грн., за квітень 2018 року в сумі 425514 грн, за липень 2018 року в сумі 233092 грн, за січень 2019 року в сумі 56717 грн, за лютий 2019 року в сумі 63914 грн, за березень 2019 року в сумі 1139 грн, за травень 2019 року в сумі 47338 грн, за жовтень 2019 року в сумі 306361 грн за листопад 2019 року в сумі 415509 грн за грудень 2019 року в сумі 759887 грн, за січень 2020 року в сумі 881759 грн, за березень 2020 року в сумі 170555 грн, за червень 2020 року в сумі 38516 грн, за грудень 2020 року в сумі 508234 грн; - завищено значення рядка 21 «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» по декларації з ПДВ за грудень 2020 року на суму 3766 грн. (вх. №9368979312 від 18 січня 2021 року).

3. Податок з доходів фізичних осіб: п. 173.3 ст.173 Податкового кодексу України, не сплачено (не перераховано) податок на доходи фізичних осіб від операцій з купівлі-продажу у фізичної особи вантажного автомобіля, занижено ПДФО на загальну суму 35711,45 грн.

4. Військовий збір: п. 161 підрозділу 10 Розділу XX, пп.164.2.4 п.164.2 ст.164, п.п 168.1.1 п. 168.1 ст.168, п.п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України, у результаті чого не сплачено (не перераховано) до бюджету військовий збір з виплачених доходів фізичній особі за придбаний вантажний автомобіль на загальну суму 10713,43 грн. На підставі акта від 20 травня 2021 року №1839/24-13-07-01/34382778 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2021 року:№00000/3235/Ж10/0701; №00000/3236/Ж10/0701; №00000/3237/Ж10/0701; №00000/3238/Ж10/0701; №00000/3239/Ж10/0710; №00000/3240/Ж10/0710. Листом від 16 червня 2021 року №7565/6/24-13-07-01 Головне управління ДПС у Чернівецькій області повідомило позивача про направлення на його адресу зазначених вище податкових повідомлень-рішень рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Позивач, не погоджуючись із рішеннями суб`єкта владних повноважень, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування товарів, їх кількість та вартість, підтверджується факт оплати та подальша реалізація придбаного товару. На переконання суду першої інстанції, господарські операції між позивачем та його контрагентами були здійсненні в межах їх господарської діяльності, сторони переслідували ділову мету при їх здійсненні та понесли зміни майнового стану, що вказує на реальне настання для позивача правових наслідків, обумовлених відповідними правочинами. Водночас, суд першої інстанції відзначив про недоведеність відповідачем обґрунтованості зроблених за результатом проведеної перевірки висновків про порушення позивачем обов`язків як податкового агента по сплаті податкових платежів. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги відповідача, колегія суддів виходить з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює та визначає ПК України. Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника. Згідно пп.14.1.181п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу. Згідно з пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Відтак, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. В даному випадку, за висновками податкового органу, позивачем, в порушення положень ПК України, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем сирої гідратованої соєвої олії у ТОВ "Карго ЛТД", яка в подальшому була реалізована за межі території України, та придбання відходів льону, льону, квасолі, крупи гречаної у ТОВ "Компанія "Агролідер Україна". Також відповідач вказував на те, що позивач не виконав функцію податкового агента, зокрема, не утримав та не сплатив (не перерахував) до бюджету ПДФО та військовий збір з виплачених доходів фізичним особам за придбані вантажні автомобілі. В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та було підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, між позивачем та ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" укладено договір купівлі - продажу №39-10/2019-ГП від 17.10.2019 року та договір поставки №40-11/2020-ГП від 27.11.2020 року. Предметом обох договорів є сира гідратована соєва олія, яка придбавалась позивачем. Протягом жовтня 2019 року - січня 2020 року, на виконання договору купівлі - продажу №39-10/2019-ГП від 17.10.2019 р., відбувались періодичні поставки сирої гідратованої соєвої олії від ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» для позивача. За вказаний період, по договору №39-10/2019-ГП було поставлено товару в загальній кількості 817,98 тон на суму з ПДВ 15 435 522,62 гри. Всі поставки оформлені відповідними первинними документами, які були досліджені під час перевірки податковим органом, та є в наявності в матеріалах справи. В грудні 2020 року, на виконання договору купівлі-продажу №40-11/2020-ГП від 27.11.2020 року, відбулись поставки сирої гідратованої соєвої олії від ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» для позивача в загальній кількості 100,00 тон на суму з ПДВ 3 072 000,00 грн. Поставки оформлені відповідними первинними документами, які досліджувались під час перевірки податковим органом та є в наявності в матеріалах справи. При тому, вказані обставини відповідачем не заперечувались. Як засвідчується матеріалами справи, позивач в повному обсязі здійснив оплату за отриману сиру гідратовану соєву олію на користь ТОВ "ПРАЙМ КАРГО ЛТД" згідно обох договорів, що підтверджується платіжними документами, які наявні в матеріалах справи. В подальшому, по вищезазначених поставках товару ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких позивач включив відповідні суми до податкового кредиту. Судом першої інстанції встановлено, що вищезазначені господарській операції по придбанню товару у ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином. В подальшому, увесь обсяг придбаної у ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» сирої гідратованої соєвої олії був реалізований позивачем на експорт згідно укладених зовнішньоекономічних контрактів, які сторонами не заперечується та недійсними в судовому порядку не визнавалися. Всі вищезазначені експортні поставки оформлені митними деклараціями, копії яких наявні в матеріалах справи. Покупці-нерезиденти в повному обсязі здійснили оплату позивачу за увесь експортований товар, що підтверджується платіжними документами. По вищезазначених експортних поставках товару позивачем було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних за «нульовою ставкою» в Єдиному реєстрі податкових накладних. Вищезазначені господарській операції з експорту товару нерезидентам у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином, що засвідчується матеріалами справи та не спростовано податковим органом. При цьому, доказів в спростування вказаних фактів відповідачем суду апеляційної інстанції не надано. Стосовно господарських операцій з ТОВ «АГРОЛІДЕР «УКРАЇНА», судом встановлено наступне. Між позивачем та ТОВ «Агролідер «Україна» укладено наступні договори поставки: № 0901-ГІ від 09.01.2018 р., № 0802-П від 08.02.2018 р., №1602-П від 16.02.2018р.; № 2002-П від 20.02.2018 р.; № 2102-П від 21.02.2018 р.; № 2602-П від 26.02.2018 р.; № 0103- П від 01.03.2018р.; № 0603-11 від 06.03.2018р.; № 1603-П від 16.03.2018 р.; № 2603-П від 26.03.2018 р.; № 0404-П від 04.04.2018 р.; № 0504-ГІ від 05.04.2018 р.; № 1904- П від 19.04.2018 р.; № 2604-П від 26.04.2018р.; № 0205-П від 02.05.2018 р; № 0606-П від 06.06.2018 р. та № 1306-П від 13.06.2018 р. Всі зазначені договори їх сторонами не заперечується та недійсними в судовому порядку не визнавалися. Предметом всіх договорів є сільськогосподарська продукція (льон, квасоля, крупа). Позивач є покупцем згідно вказаних договорів. Так, у період з січня 2018 по червень 2018 року, на виконання умов укладених договорів поставки № 0901-П від 09.01.2018р., № 0702-П від 07.02.2018р., № 1602-П від 16.02.2018р., № 2002-П від 20.02.2018р., № 2102-П від 21.02.2018р., № 2602-П від 26.02.2018р., № 0103-П від 01.03.2018р., № 0603-П від 06.03.2018р., № 1603-П від 16.03.2018р., № 2603-П від 26.03.2018р., № 0404-П від 04.04.2018р., № 0504-П від 05.04.2018р., № 1904-П від 19.04.2018р., № 2604-П від 26.04.2018р., № 0205-П від 02.05.2018р., № 0606-П від 06.06.2018р., № 1306-П від 13.06.2018р відбувались поставки товару (льону, квасолі, відходів льону) від ТОВ «Агролідер «Україна» для позивача, що підтверджується відповідними первинними документами, які є в наявності, досліджувались як під час перевірки, так і під час розгляду справи судом першої інстанції. Позивач в повному обсязі здійснив оплату на користь ТОВ «Агролідер «Україна» за увесь поставлений згідно вищезазначених договорів товар, що підтверджується платіжними документами, копії яких наявні в матеріалах спарви та були досліджені судом першої інстанції та під час апеляціного перегляду справи. По вищезазначених поставках товару ТОВ «Агролідер «Україна» було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Вказані податкові накладні, як вбачається з квитанцій Державної податкової служби України, були прийняті та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що визнавалось відповідачем в ході судового розгляду справи. На підставі зареєстрованих податкових накладних позивач включив відповідні суми до податкового кредиту, зокрема, по операціях з ТОВ «Агролідер «Україна» в податковій декларації позивача з ПДВ за січень 2018 року до податкового кредиту включена сума 111741,67 грн; З матеріалів справи також вбачається, що господарські операції по придбанню товару у ТОВ «Агролідер «Україна» у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені належним чином. Увесь обсяг придбаного у ТОВ «Агролідер «Україна» товару був реалізований позивачем («Комітент») на експорт на підставі договору комісії №5-К від 07 квітня 2016 року, укладеному з ТОВ «Фруктовий світ Україна» («Комісіонер»). За період з січня 2018 року по червень 2018 року по укладеним від власного імені, але за рахунок та в інтересах позивача, експортним контрактам комісіонером було експортовану товару на користь нерезидентів-покупців в загальній кількості 613,367 тон на загальну суму 7762288,68 грн. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи документами. По факту виконання доручень позивача, як комітента, комісіонер надавав позивачу звіти комісіонера.. Згідно вказаних звітів комісіонера загальна сума комісійної винагороди, сплаченої позивачем комісіонеру за реалізацію товару, придбаного позивачем у ТОВ «Агролідер «Україна», склала 608290,40 грн. Всі вищезазначені експортні поставки оформлені митними деклараціями: МД-2 №UA400030/2018/000533, МД-2 №UA400030/2018/000532, МД-2 №UA400030/2018/000599, МД-2 №UA400030/2018/002206, МД-2 №UA400030/2018/002193, МД-2 №UA400030/2018/003410, МД-2 №UA400030/2018/002862, МД-2 №UA400030/2018/002958, МД-2 №UA400030/2018/003031, МД-2 №UA400030/2018/003625, МД-2 №UA400030/2018/003711, МД-2 №UA400030/2018/004076, МД-2 №UA400030/2018/004696, МД-2 №UA400030/2018/004693, МД-2 №UA400030/2018/005388, МД-2 №UA400030/2018/005348, МД-2 №UA400030/2018/005949, МД-2 №UA400030/2018/006034, МД-2 №UA400030/2018/006998, МД-2 №UA400030/2018/007573, МД-2 №UA400030/2018/007801, МД-2 №UA400030/2018/010929. Покупці-нерезиденти в повному обсязі здійснили оплату на користь комісіонера за увесь експортований товар в загальній сумі 264101,94 дол. США (7740110,45 грн), що підтверджується звітами. Кошти, отримані від покупців-нерезидентів були в повному обсязі перераховані комісіонером позивачу в гривні в загальній сумі 7740110,45 грн, що підтверджується виписками по особовим рахункам. По вищезазначених експортних поставках товару через комісіонера позивачем було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних за «нульовою ставкою», в Єдиному реєстрі податкових накладних. На суму комісійної винагороди, отриманої від позивача, ТОВ «Фруктовий світ Україна» було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. На підставі зареєстрованих податкових накладних позивач включив відповідні суми до податкового кредиту. Вищезазначені господарській операції по експорту на підставі договору комісії товару, придбаного у ТОВ «Агролідер «Україна», у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином. Стосовно відзначення в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях про порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, то судова колегія вказане відхиляє, позаяк проведеною податковою перевіркою не встановлено фактів ведення позивачем бухгалтерського обліку або формування показників податкової звітності без наявності документів, ведення яких передбачено законодавством, фактів віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених у зв`язку із здійсненням операцій, відмінних від визначених п. 198.1 ст.198 ПК України., фактів віднесення позивачем суми ПДВ до податкового кредиту без наявності події, передбаченої п.198.2 ст.198 ПК України, фактів визначення податкового кредитку будь-якого звітного періоду не на основі договірної вартості та/або не за встановленою ставкою та/або не у зв`язку із цілями, визначеними п.198.3 ст.198 ПК України. Окрім того, всі податкові накладні зареєстровані постачальником позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних та, на підставі п.198.3 ст.198 ПК України та є для позивача законною підставою для віднесення відповідних сум до податкового кредиту. Факту відсутності реєстрації в ЄРПН хоча б одної податкової накладної перевіркою не встановлено. В оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях в частині податку на прибуток підприємств відповідачем вказується про порушення наступних норм податкового законодавства: п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п.п. 140.4.4 п. 140.4 ст.140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями), П(С)БО 15 «Доходи» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.199 року за №860/4153, П(С)БО 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року. Разом з тим, з Акту перевірки та змісту податкових повідомлень-рішень незрозуміло в чому полягає порушення позивачем п.44.1, п.44.2 ст.44 ПК України. Стосовно зазначення відповідачем порушення п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України судова колегія відзначає, що це загальна норма, яка визначає умови визначення прибутку шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності. Проте, перевіркою на доведено обгрунтованих підстав для здійснення коригувань, які позивачем були б нездійсненні,. Стосовно порушення п.140.4.4 п.140.4 ст.140 ПК України, як про це зазначає відповідач, він же апелянт по справі, колегія суддів зазначає про недоведеність випадків безпідставного, необгрунтованого зменшення фінансового результату до оподаткування за рахунок від`ємного значення минулих періодів. Щодо порушення позивачем П(С)БО 15 «Доходи» та П(С)БО 16 «Витрати», то відповідач не вказав, які конкретно норми порушив відповідач, чим порушив вимоги п.п.58.1.2. п.58.1 ст.58 ПК України. Вказані обставини у своїй сукупності належним чином досліджені судом та спростовують висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та сум податкового кредиту при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах. Доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість. За змістом статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за укладеними договорами позивачем було надано достатню кількість первинних документів, які передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які спростовують висновки, викладені в акті перевірки щодо вчинених позивачем порушень та підтверджують реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами. Посилання відповідача на нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини, а тому не можуть спростувати фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. Окрім, належного документального оформлення, чинне законодавство не встановлює обов`язок платника податку доводити фактичне здійснення господарської операції. З цього приводу Верховний суд зазначив, що ступінь деталізації опису господарської діяльності у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість з наявних документів зробити висновок, що витрати фактично понесені, (постанова ВС від 25.02.2021р. №640/3515/19, додаток №881 до позовної заяви). В даному випадку, доказом реальності господарських операцій по придбанню позивачем товарів у ТОВ «Прайм Карго Лтд.» та ТОВ «Агролідер «Україна» с факт подальшої реалізації таких товарів на експорт, що підтверджується відповідними документами, в тому числі митними деклараціями. В Акті перевірки відповідачем підтверджується факт реалізації за межі митної території України товару, придбаного у ТОВ «Прайм Карго Лтд». Факт експорту товару, придбаного у ТОВ «Агролідер «Україна» у Акті перевірки також не заперечується. При цьому, товар, придбаний у ТОВ «Агролідер «Україна» був реалізований позивачем на експорт через комісіонера. З цього приводу, у Акті перевірки відповідачем вказано, що чистий дохід від фінансово-господарських операцій з придбання товару та його реалізації на експорт, із врахуванням сплаченої комісійної винагороди, склав 393 464 грн. Чистий Дохід від операцій з придбання товару у ТОВ «Прайм Карго Лтд» та його подальшої реалізації на експорт склав 573 848,02 грн. Визначення відповідачем доходу від операцій з придбання товару та його подальшої реалізації на експорт є підтвердженням відповідачем фактичного здійснення вказаних господарських операцій, оскільки відповідач підтверджує, що мав місце фактичний рух активів, зміни у власному капіталі та зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю, що спростовує доводи апелянта в цій частині вимог. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року в справі № 820/10024/13-а. При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків. В даному випадку, контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Стосовно відзначення відповідачем в Акті перевірки про відсутність документів стосовно якості товару, то судова колегія відзначає, що підставою для правомірного відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, включення відповідної суми до податкового кредиту є наявність первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції та відповідна податкова накладна, зареєстрована в ЄРПН. Щодо доводів апелянта про перебування у провадженні Другого СВ РКП СУ ГУ ДФС у м. Києві кримінального провадження № 32021100000000159 від 04.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, в межах якого фігурує ТОВ «Зерновий Магнат», ТОВ "Золото Аграрія" та деякі їхні постачальники в якості суб`єктів господарювання з ознаками "фіктивності", то суд зауважує, що будь-яка інформація оперативних підрозділів ДПС, інших правоохоронних органів, як і відомості про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є беззаперечним та достатнім фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених відповідними контрагентами, які фігурують у такій інформації. Такі висновки неодноразово були підтримані як Верховним Судом України у постановах від 05 березня 2012 року у справі N 21-421а11, від 22 вересня 2015 року у справі N 810/5645/14, а також і Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі N 2а-9375/11/1370, від 13 березня 2018 року у справі N 826/13582/13-а, від 27 березня 2018 року у справі N 816/809/17. Відповідно, до винесення вироку в рамках кримінального провадження матеріали, зібрані в рамках вказаних кримінальних проваджень, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі згідно ст. 78 КАС України може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Наразі відповідачем жодних вироків суду щодо осіб, з якими позивач мав господарські стосунки до матеріалів справи долучено не було, а ТОВ «Зерновий Магнат» та ТОВ "Золото Аграрія" як і інші особи, про які згадує відповідач в даному випадку, контрагентами позивача навіть не були, а тому жодного відношення до цієї справи не мають. Крім того, безпідставним є й посилання контролюючого органу на інформаційно - аналітичну базу відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 №816/809/17 (К/9901/1349/17, від 18.12.2019 у справі N 825/3891/14, від 22.11.2019 у справі N 817/2887/14). Так, процес аналізу інформаційних баз даних ДФС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. В даному випадку до перевірки, рівно як і до матеріалів справи, надано необхідний перелік документів первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність вчинення господарських операцій між сторонами договорів та про настання змін в майновому стані позивача, що само по собі спростовує висновки контролюючого органу про фіктивність таких операцій. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 грудня 2019 у справі N 814/1439/17. Отже, з огляду на обставини справи, суд погоджується з доводами позивача про те, що він як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами контрагента вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків від можливої неправомірної їх діяльності. Суд вкотре повторює, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальниками товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зокрема, в постановах від 18.05.2018 у справі N П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі N 802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі N 826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі N 2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі N 826/9039/16, від 10.09.2018 у справі N 826/8016/13-а, від 10.09.2018 у справі N 826/25442/15, від 11.09.2018 у справі N 810/2677/17, від 18.11.2019 у справі N 808/3356/17, від 17.09.2019 у справі N 500/2733/18. Проте, відповідачем в цьому випадку не доведено будь-яких фактів, що підтверджують злагодженість дій позивача та його контрагентів, спрямованих на формальне документування здійснених між ними господарських операцій з метою отримання податкової вигоди. Згідно із п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків. Водночас, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентом, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень. Доказів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог КАС України надано не було. З огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагентів у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманих податкових накладних після отримання придбаних товарів (послуг). На момент здійснення господарських операцій як позивач так і його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались, жодні вироки суду про причетність цих осіб до протиправної діяльності також відсутні і доказів про їх наявність відповідач не надав. Статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку. Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Також, у справі "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява N 803/02), Європейський суд з прав людини у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання". Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу N 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави. Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу N 1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу. Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковим органом таких доказів не наведено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано. Щодо оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 16.06.2021 року №00000/3239/Ж10/0710 та №00000/3240/Ж10/0710, судова колегія відзначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції, вказаними рішеннями відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також наклав штрафні санкції. Згідно з п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та іноземні доходи це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Крім того, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУкраїни (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ). Також доходи, визначені ст. 163 ПК України є об`єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 161 підрозд. 10 розд. XX ПКУ). Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ. Так, згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу. Водночас платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі податкова декларація) за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок і військовий збір з таких доходів (п.п. 168.2.1п. 168.2 ст. 168 ПКУ). На підставі наявних у справі матеріалів, судом першої інстанції встановлено, що згідно з Договором купівлі-продажу транспортного засобу №7341/2018/1162386 від 25.10.2018 року позивачем придбано у фізичної особи ОСОБА_1 транспортний засіб, за погоджену п. 3 вказаного договору суму в розмірі 299970 грн. Факт вчинення вказаного правочину сторонами не заперечується. При цьому, наявними у справі матеріалами, а саме платіжними дорученнями №1339 від 25.10.2018 року та №1340 від 25.10.2018 року позивачем доведено сплату до місцевого бюджету коштів в сумі 14998,50 грн., що складає 5% з продажу авто ОСОБА_1 , та коштів в сумі 4499,55 грн., що є 1,5% з продажу авто ОСОБА_1 . Крім того, позивачем 02.07.2020 року було укладеного Договір купівлі-продажу транспортного засобу №7341/2018/2076119, згідно умов якого позивачем придбано у фізичної особи ОСОБА_2 транспортний засіб за суму визначену у п. 3 вказаного Договору, яка складає 414259 грн. Факт вчинення вказаного правочину сторонами не заперечується. При цьому, наявними у справі матеріалами, а саме платіжними дорученнями №3744 від 02.07.2020 року та №3745 від 02.07.2020 року позивачем доведено сплату до місцевого бюджету коштів в сумі 20712,95 грн., що складає 5% з продажу авто ОСОБА_2 , та коштів в сумі 6213,89 грн., що є 1,5% з продажу авто ОСОБА_2 . Факт проведення вказаних платежів підтверджується довідкою АТ "Альфа-банк" від 04.06.2021 року №52524. При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про те, що платником у платіжних дорученнях були фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи, оскільки в графі "Платник" вказаних платіжних доручень зазначений саме позивач по справі і рахунок з якого перераховувались кошти, належить саме йому. Апелянт, він же відповідач по справі, не заперечує той факт, що розрахунок ПДФО та військового збору зроблений вірно, а бюджетні рахунки, на які зараховані відповідні кошти, також вказані правильно. Судом враховано також позицію Верховного Суду у постанові від 09.03.2021 року у справі №826/7270/18, в якій зазначено, що позивачем вчинено дії спрямовані на виконання свого податкового обов`язку вчасно та у повному обсязі, а допущенні помилки щодо заповнення платіжних доручень не призвели до ненадходження податку до бюджету та дозволили ідентифікувати дійсні наміри позивача щодо виконання податкового обов`язку. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено виконання свого обов`язку як податкового агента по сплаті до бюджету податку з доходів фізичних осіб та військового збору за наведеними вище операціями з придбання у фізичних осіб транспортних засобів, а тому прийняті у зв`язку з цим податкові повідомлення - рішення від 16.06.2021 року №00000/3239/Ж10/0710 та №00000/3240/Ж10/0710 є незаконними і підлягали скасуванню. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржуване рішення з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 28 лютого 2022 року. Головуючий Біла Л.М. Судді Залімський І. Г. Ватаманюк Р.В.