Постанова 4814 № 538/1417/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/1417/21 Номер провадження 22-ц/814/522/22Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М, розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 08 листопада 2021 року (час ухвалення судового рішення не зазначені, дата виготовлення повного тексту судового рішення - 10 листопада 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року адвокат Стефківський В.І., представник ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним позовом, просив стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»: - 10 370 грн страхового відшкодування як грошову компенсацію за понесені витрати на поховання загиблого; - 39 700 грн страхового відшкодування як грошову компенсацію за понесені витрати на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника; - 60 000 грн страхового відшкодування як грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду; - 10 000 грн понесених позивачем витрат на правову допомогу. Заявлені вимоги мотивовані тим, що 30.12.2020 року о 19 год. 21 хв. на автодорозі «Кролівець-Конотоп-Ромни-Пирятин» в Лохвицькому районі Полтавської області поблизу села Юсківці сталася дорожньо-транспортна пригода - водій автомобіля ГАЗ АС-G 33023 ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який є батьком позивачки. Від отриманих травм ОСОБА_3 помер. За станом на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди закрите 30 червня 2021 року за відсутністю складу кримінального правопорушення. В результаті дорожньо-транспортної пригоди доньці загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , завдано моральної шкоди, окрім того нею понесені витрати на поховання Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 08 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяне смертю фізичної особи, в розмірі 60 000 гривень 00 копійок.; 50 070 гривень 00 копійок понесених витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника; 10 000 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу. Вирішено питання судового збору. В апеляційній скарзі ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору не дав належної оцінки встановленим фактичним обставинам, а також доказам, поданим у підтвердження доводів позовної заяви і заперечень на неї. Так, суд першої помилково керувався правовими висновками, викладеними у постанові ВП ВС від 11 грудня 2019 року (справа №465/4287/15), і тому зробив хибний висновок про необов`язковість встановленого ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» досудового порядку вирішення питання про виплату страхового відшкодування. Такий підхід до вирішення спорів про стягнення страхового відшкодування суперечить загальним принципам цивільного права і цивільного судочинства, адже за відсутності відмови страховика виплатити страхове відшкодування відсутній і спір про право. Вирішуючи спір, суд першої інстанції помилився у кваліфікації дій самого потерпілого, не врахував факти, встановлені постановою про закриття кримінального провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди, а тому безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписи ч.5 ст.1187 ЦК України і п.32.1 ст.32 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що узгоджувалося би із правовою позицією ВС, викладеною у постанові від 10 квітня 2020 року у справі з подібними фактичними обставинами і спірними правовідносинами. Стверджується, що суд першої інстанції не перевірив склад витрат на поховання і спорудження надгробного пам`ятника, безпідставно включивши до складу цих витрат вартість плитки гранітної, столика і лавки гранітної, а також вартість їх встановлення. Правом відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалася. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2020 року о 19 год. 21 хв на автодорозі «Кролівець-Конотоп-Ромни-Пирятин» в Лохвицькому районі Полтавській області поблизу села Юсківці відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Газ АC-G 33023 ПБАХУ-1», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок ДТП ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер, про що Лохвицьким відділом поліції ГУНП в Полтавській області складено відповідну довідку № 3020366377637560 про ДТП (а.с.11). 31.12.2020 року за фактом ДТП внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020170000000612 з кваліфікацією по частині 2 статті 286 КК України та розпочато досудове розслідування (а.с.12). В межах кримінального провадження на підставі постанови слідчого СВ Лохвицького ВП ГУНП в Полтавській області Лохвицьким відділенням обласного бюро судово-медичної експертизи складено висновок експерта № 5 від 30.01.2021 року, з якого вбачається, що смерть громадянина ОСОБА_3 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок тупої травми голови тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась чисельними переломами кісток скелету, розривами внутрішніх органів та розвитком шоку-крововтрати, що і стало безпосередньою причиною смерті. Між виявленими на трупі ОСОБА_3 тілесними ушкодженнями та настанням його смерті вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок (а.с.17-20). Постановою ГУ Національної поліції в Полтавській області від 30.06.2021 року кримінальне провадження №12020170000000612 за фактом ДТП, яка трапилась 30.12.2020 року на автодорозі Суми-Пирятин в с.Юсківці Лохвицького району Полтавської області за участю водія автомобіля ГАЗ АС-G 33023 ПБАХУ-1, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 - закрито, за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України (а.с.88-91). На час настання ДТП відповідальність водія за спричинену ним шкоду майну, здоров`ю та або життю третіх осіб, була застрахована договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу серії у ПрАТ «УПСК» (Поліс № АР8255372) (а.с.71). Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вбачається, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.31). Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 08.11.2007 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » після укладення шлюбу з ОСОБА_7 (а.с.32). Як вбачається з матеріалів, справи витрати на поховання загиблого батька понесла ОСОБА_1 , нею сплачено: за ритуальні послуги та атрибути 10 370 грн (а.с.34-35), пам`ятник гранітний 22 000 грн, опалубка - 4 800 грн, плитка гранітна 5 100 грн, столик і лавочка 3 600 грн, а також - вартість робіт із встановлення пам`ятника 4 200 грн (а.с36,37). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив висновок, що Законом №1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, а тому особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика з дотриманням вимог, передбачених у ст.35 цього Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Суд першої інстанції погодився із доводами позову у частині обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 60 000,00 грн. Вирішуючи вимогу щодо складу витрат на поховання, суд першої інстанції виходив з того, що під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов і до таких витрат можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу, отже вимога позивача про відшкодування витрат у розмірі 50 070,00 грн, що не перевищує 12 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на день настання страхового випадку, є обґрунтованою. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України і Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У статті 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Положеннями ч.2 ст.1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Спеціальним законом, яким встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами є ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Зазначеним спеціальним Законом встановлено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6). У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22). Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана із смертю потерпілого (п.23.1 ст.23). Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (п.27.1 ст.27). Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п.27.3 ст.27). Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.4 ст.27). Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (п.27.5 ст.27). Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону (п.32.1 ст.32). У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально (п.33.1.4 ст.33). Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (п. 35.1 ст.35). Страховик приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку (п.36.1 ст.36). Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (п.37.1.1, п.37.1.4 ст.37). Доводи апеляційної скарги про обов`язковість досудового врегулювання питання виплати страхового відшкодування. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зміст цієї норми закону є категоричним і зобов`язує суд як першої, так і апеляційної інстанції враховувати висновки Верховного Суду, зроблені у справах з подібними фактичними обставинами і спірними правовідносинами. У цій справі відповідач, заперечуючи проти позову, наполягає, зокрема, на тому, що позивач не дотримався встановленого Законом порядку досудового врегулювання питання страхового відшкодування, тобто не звернувся попередньо до страховика із заявою та відповідними документами. Суд першої інстанції, визнаючи такий довід необґрунтованим, правомірно у відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України послався на висновки, викладені у постанові ВП ВС від 11 грудня 2019 року по справі № 465/4287/15, згідно яких жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а незвернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування. Незгода відповідача як страховика із позицією ВП ВС з цього питання не є підставою для апеляційного суду для невиконання вимог цивільного процесуального закону. Отже, той факт, що позивач попередньо не заверталася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, не є підставою для відмови у позові. Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ч.5 ст. 1187 ЦК України і п.32.1 ст.32 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди. У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. У справі, що розглядається, постановою про закриття кримінального провадження від 30 червня 2021 року (а.с.88-90) встановлені такі фактичні обставини: потерпілий ОСОБА_3 у момент дорожньо-транспортної пригоди перетинав проїзну частину в невстановленому місці; на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння; у діях водія ОСОБА_2 будь-яких невідповідностей з Правилами дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходилися в причинно-наслідковому зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається. В умовах цієї дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_3 шляхом застосування екстреного гальмування. Посилаючись на наведені обставини, які не спростовані у встановленому порядку, відповідач стверджує про існування непереборної сили та умислу потерпілого ОСОБА_3 , що виключає цивільно-правову відповідальність водія ОСОБА_2 та, відповідно, обов`язок страховика відшкодувати заподіяну шкоду. У підтвердження правильності своїх висновків відповідач посилається на постанову ВС від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, де суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що «в діях пішохода ОСОБА_1, який в день дорожньо-транспортної пригоди перебував у стані алкогольного сп`яніння, є порушення п.4.8 Правил дорожнього руху України, та дані порушення знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, під час якої йому заподіяно шкоди». У зазначеній справі такий висновок зроблений судами на підставі дослідження у тому числі і висновку судової авто технічної експертизи, проведеної у межах кримінального провадження. У цій справі висновок судової авто технічної експертизи №СЕ-19/117-21/7106-ІТ від 16 червня 2021 року, який би дав можливість зробити висновок про наявність у діях потерпілого порушень Правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, судом першої інстанції не досліджувався, відповідачем клопотання про витребування цього доказу не заявлено. У постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року (справа № 445/370/19), від 20 травня 2021 року (справа №501/2015/16) з практично тотожніми фактичними обставинами і спірними правовідносинами касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що виникненню шкоди, завданої потеріплому, сприяла груба необережність самого потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп`яніння й порушив Правила дорожнього руху - переходив проїзну частину у невстановленому місці безпосередньо перед транспортним засобом, що наближається. За вказаних обставин, при вирішенні питання про розмір відшкодування шкоди, завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки, наявні підстави для зменшення її розміру на підставі частини другої статті 1193 ЦК України. Отже, за встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням поданих у справу доказів, слід виходити з того, що відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки не виключається. Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру витрат на поховання. Згідно п.27.4 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування витрат на поховання і витрат на спорудження надгробного пам`ятника. Відповідно до положення статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Отже, за змістом наведених норм відшкодуванню підлягають як витрати на спорудження надгробного пам`ятника, так і витрати на поховання, які включають у тому числі витрати з облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій. Очевидним є те, що встановлення на місці поховання гранітних столика і лавки, а також вимощення місця поховання гранітною плиткою є діями та, відповідно, витратами, що відносяться до облаштування місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Як вбачається з матеріалів справи, позивач понесла витрати на поховання батька у розмірі: за ритуальні послуги та атрибути 10 370 грн,(а.с.34-35), на виготовлення пам`ятника гранітного 22 000 грн, опалубку - 4 800 грн, плитку гранітну 5 100 грн, столик і лавочку 3 600 грн., оплата робіт зі встановлення пам`ятника склала 4 200 грн (а.с.36,37). З наведених міркувань доводи апеляційної скарги не можна вважати обґрунтованими. Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції у частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду у цій частині не перевіряється. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 08 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2022 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов