Постанова Вінницький апеляційний суд № 132/2307/21

Справа № 132/2307/21 Провадження № 22-ц/801/261/2022 Категорія: 77 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2022 рокуСправа № 132/2307/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Сопруна В. В. Секретар: Кузьменко Б. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, Рішення ухвалив суддя Сєлін Є.В. Рішення ухвалено о 09 год 00 хв у м. Калинівка Вінницької області Дата складення повного тексту рішення невідома, Встановив: 14 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням. Свої вимоги мотивував наступним. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 366-К від 12 березня 2021 року його звільнено із займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області 19 березня 2021 року з зв`язку із скороченням штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Позивач вважає, що таким рішенням про його звільнення порушені його права, свободи та законні інтереси на проходження публічної служби, зокрема припинена можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обрав. Будучи незгідним із наказом він відмовився від ознайомлення з ним, у зв`язку із чим було складено акт від 19 березня 2021 року. При попередженні про наступне вивільнення від 02 грудня 2021 року йому не було запропоновано жодної рівнозначної посади або іншої посади згідно з новим штатним розписом на 2020 рік. Відповідачем не було запропоновано позивачу рівнозначної посади або іншої посади і до часу його звільнення із займаної посади. Наказом Укртрансбезпеки від 13 жовтня 2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік» введено в дію з 15 жовтня 2020 року структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09 вересня 2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік. Згідно цього наказу затверджено структуру Укртрансбезпеки штатною чисельністю працівників 613 осіб. Наказами Укртрансбезпеки від 26 лютого 2020 року № 81 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки», від 11 березня 2020 року № 99 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік», які в подальшому втратили чинність на підставі наказу № 390 від 13 жовтня 2020 року та № 360 від 24 вересня 2020 року, затверджено штатну чисельність працівників в 613 осіб. Таким чином штатна чисельність Укртрансбезпеки в цілому не змінилась, посади старших державних інспекторів у структурі та штаті Служби залишились. При цьому чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом № 340 від 09 вересня 2020 року в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад. Підставою для видачі оскаржуваного наказу № 366-К від 12 березня 2021 року є лист профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за вихідним № 91, із якого вбачається, що отримавши листа від 25 листопада 2020 року № 2069/8.1/14-20 про погодження профспілкою розірвання трудових договорів за пунктом 1 статті 40 КЗпП України із 41 працівником служби, у тому числі із позивачем ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням відповідних посад згідно із структурою та штатним розписом Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік без надання пропозицій наявних вакантних посад, профспілкою звернуто увагу на те, що чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом від 09 вересня 2020 року № 340 в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад. Профспілка Державної служби України з безпеки на транспорті наголосила про обов`язковість дотримання прав кожного працівника Служби, які гарантовані статтею 49-2 КЗпП України та обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу при скороченні чисельності або штату працевлаштувати працівника, запропонувавши йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Також профспілкова організація рекомендувала відповідачу запропонувати працівникам за наявності вакансій, посади, які відповідають їх займаним помадам, можливо в іншому регіоні, з метою їх залишення на роботі. За умови дотримання законів та нормативних актів профспілка не заперечувала щодо розірвання трудових відносин із вказаними в листі працівниками. Позивачу ОСОБА_1 ні при оголошенні попередження про наступне вивільнення, ні при звільненні роботодавець не запропонував наявні вакансії, посади, які відповідають його займаній посаді, з метою залишення його на роботі, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачем при звільненні позивача були дотримані вимоги статті 49-1, частини 1 статті 43 КЗпП України. Звільнення позивача на підставі частини 1 статі 40 КЗпП України здійснено без отримання згоди первинної профспілкової організації в порядку частини 1 статті 43 КЗпП України. Таким чином відповідач порушив встановлений законодавством порядок звільнення працівника у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, не надав ОСОБА_1 можливості реалізувати свої права, свободи і законні інтереси в частині можливості вибору будь-яких вакантних посад в державному органі та здійснив звільнення працівника за відсутності згоди на це первинної профспілкової організації, членом якої позивач є. З урахуванням довідки відповідача про заробітну плату від 20 квітня 2021 року № 04/53, за січень-лютий 2021 року середньомісячна заробітна плата позивача вкладала 6000,00 грн., а середньоденна заробітна плата на момент звільнення складала 307,69 грн. середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за 90 днів за період з 19 березня 2021 року по день подачі до суду цього позову склала 27 692,10 грн. Незаконне звільнення позивача і дії відповідача щодо його звільнення призвели до завдання йому моральної шкоди, оскільки внаслідок цих незаконних рішень та дій позивач зазнав моральних страждань через втрату можливості займатися улюбленим видом діяльності, втрату можливості заробляти собі на життя вільно обраною працею; втратив можливість утримувати сім`ю. На його утриманні знаходиться двоє неповнолітніх дітей і дружина інвалід Ш групи. Позивач відчуває себе повністю деморалізованим та перебуває у депресивному стані. Також він відчуває себе принижено перед колегами, які були переведені на посади згідно нового штатного розпису, а йому жодної посади не було запропоновано, не дивлячись на те, що посада, з якої його було звільнено, не скорочена. Через порушення відповідачем прав позивача були порушені нормальні життєві зв`язки. Після звільнення позивач при спілкуванні з родичами, друзями, знайомими та сусідами тепер відчуває сором, коли у відповідь на їх запитання змушений розповідати про втрату роботи та суттєве зниження рівня своїх статків. Порушення відповідачем прав позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, адже після неочікуваного зменшення свого доходу, яке відбулося внаслідок незаконного звільнення, він змушений по новому організовувати свій побут, також змушений робити психологічні та моральні зусилля для подолання відчуття сорому. У зв`язку з чим, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, враховуючи також і введений в державі карантин, збільшилися у рази, які фактично унеможливлюють його працевлаштування. Незаконне звільнення позивача стало причиною важких моральних страждань та погіршення стану здоров`я, тому моральну шкоду він оцінив у 15 000,00 грн. З первинним позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду 19 квітня 2021 року, тобто в межах встановленого законом строку звернення до суду. Суд на стадії відкриття провадження у справі погодився з тим, що даний спір є публічно-правовим і його розгляд віднесений до компетенції адміністративного суду. У судовому засіданні суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим та ухвалив закрити провадження у справі. Повторно позовну заяву позивач подав до суду загальної юрисдикції формально поза межами строку звернення до суду. Отже позивач вчасно звернувся в суд вперше. Тоді він був переконаний, що цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Поки позов перебував на розгляді у Вінницькому окружному адміністративному суді, він вправі був очікувати на позитивне вирішення спору. На час і тривалість розгляду справи судом він вплинути не міг. В подальшому суд дійшов іншого висновку. Зважаючи на ці обставини, на характер правовідносин у цьому спору, а також на нетривалий проміжок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява уже до суду загальної юрисдикції, то у своїй сукупності ці обставини не можуть не свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі. Такі обставини позивач просить визнати поважними для поновлення строку звернення до суду. У зв`язку із такими обставинами позивач просив поновити йому строк звернення до суду з даним позовом; визнати протиправним і скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 366-К від 12 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 »; поновити його на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 19 березня 2021 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2021 року по день ухвалення судом рішення, виходячи із середньоденного заробітку в 307,69 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 15 000,00 грн. та судові витрати по справі. 02 вересня 2021 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій вказав, що з метою уточнення позовних вимог в частині поновлення на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 19 березня 2021 року, він вважає за необхідне змінити предмет позову в цій частині вимог, а решту вимог залишає без змін. Просив поновити його на посаді, рівнозначній тій, яку обіймав до звільнення із 19 березня 2021 року у Державній службі України з безпеки на транспорті. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, залишено без задоволення. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, його позов задовольнити повністю. Зазначив, що рішення суду вважає помилковим, суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування такого рішення з ухваленням нового рішення. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд не врахував, що наказ від 12 березня 2021 року про його звільнення був вручений йому 19 березня 2021 року. Будучи незгідним із цим наказом він 19 березня 2021 року відмовився від ознайомлення з ним, у зв`язку з чим було складено акт від 19 березня 2021 року. З первинним позовом про визнання наказу про звільнення протиправним і його скасування він звернувся 19 квітня 2021 року до Вінницького окружного адміністративного суду, тобто в межах встановленого законом місячного терміну. Адміністративний суд на стадії відкриття провадження у справі погодився з тим, що даний спір є публічно-правовим і його розгляд відноситься до компетенції адміністративного суду. У судовому засіданні 16 червня 2021 року після додатково витребуваних у відповідача матеріалів, суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим і ухвалив закрити провадження у справі, проголосивши вступну і резолютивну частину ухвали, роз`яснивши, що повний текст ухвали буде виготовлений 05 липня 2021 року. Повний текст ухвали був виготовлений 07 липня 2021 року і отримана ним цього ж числа. Повторну позовну заяву він подав до суду загальної юрисдикції 14 липня 2021 року, тобто формально поза межами строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України. Проте вперше він звернувся в суд вчасно. Зважаючи на такі обставини, характер правовідносин у спорі та на нетривалий проміжок часу упродовж якого була подана повторна позовна заява, то у своїй сукупності ці обставини не можуть не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі. Також вказав в апеляційній скарзі, що однією із підстав позову було його звільнення без згоди профспілкового комітету. Судом першої інстанції на перевірку таких доводів позивача було досліджено лист Профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за вихідним № 91, відповідно до якого було проведено звільнення позивача. У цьому листі профспілка наголосила про збільшення на 174 посади від чисельності посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки; на обов`язковість дотримання прав кожного працівника, які гарантовані статтею 49-1 КЗпП України і обов`язок власника при скороченні працевлаштувати працівника, запропонувавши йому наявну на підприємстві роботу. Профспілка рекомендувала запропонувати працівникам за наявності вакансій, посад, які відповідають їх займаним посадам, можливо в іншому регіоні, з метою їх залишення на роботі. За умов дотримання вимог закону профспілка не заперечувала щодо розірвання трудових відносин із працівниками, у тому числі і з позивачем. Працедавець не запропонував позивачу наявні вакансії, посади, які відповідають його займаній посаді, з метою залишення його на роботі, тому відсутні підстави вважати, що відповідач при звільненні дотримався вимог статті 49-2 і ч. 1 статті 43 КЗпП України. Звільнення позивача здійснено без отримання згоди первинної профспілкової організації в порядку частини 1 статті 43 КЗпП України. Суд першої інстанції у порушенням вимог частини 4 статті 265 ЦПК України при ухваленні рішення не дав оцінки таким доводам позивача. Відповідач надав відзив в якому заперечив вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення; вважає, що у позові має бути відмовлено у зв`язку із спливом позовної давності відповідно до вимог статті 267 ЦК України, тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Костюк Г. М. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити. Позивач пояснив, що трудову книжку йому не видали до цього часу і вона зберігається у відповідача. У зв`язку із карантинними обмеженнями він не мав можливості особисто отримати у відповідача книжку і у нього відсутній пропуск. Він очікував на позитивне вирішення судом даного спору. Будь-яких повідомлень від відповідача про отримання трудової книжки він не отримував. Представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення і залишити без змін рішення суду першої інстанції. Щодо трудової книжки позивача, то представник не міг надати будь-яких пояснень, оскільки такою інформацією він не володіє. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що наказом голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є. Прокопчука № 366-К від 12 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено Кравчука Олександра старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, із займаної посади 19 березня 2021 року у зв`язку із скороченням штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Підставою наказу зазначено: попередження про наступне вивільнення від 02 листопада 2020 року, лист профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року вих № 91 (пункт 1). У пункті 3 наказано заступнику начальника Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальнику відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області, або особі, яка виконує його обов`язки, довести цей наказ під особистий підпис до відома ОСОБА_4 та забезпечити передачу до Департаменту роботи з персоналом нагрудного знака та посвідчення посадової особи Державної служби України з безпеки на транспорті (том 1 а. с. 11). Згідно акту від 19 березня 2021 року, складеного ОСОБА_5 , начальником Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, визначеного уповноваженою особою щодо вручення наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 березня 2021 року № 366-К «Про звільнення ОСОБА_4 », засвідчено, що у присутності головного спеціаліста (юриста) ОСОБА_6 і провідного спеціаліста ОСОБА_7 , 19 березня 2021 року було здійснено вручення наказу від 12 березня 2021 року № 366-К «Про звільнення ОСОБА_4 » старшому державному інспектору відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області Кравчуку О. І., який відмовився від ознайомлення із наказом. Акт підписаний 19 березня 2021 року всіма зазначеними особами та ОСОБА_1 (том 1 а. с. 10). Згідно наказу Державної служби України з безпеки на транспорті № 340 від 09 вересня 2020 року «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» реорганізовано шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області та Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області в Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (том 1 а. с. 12-17). Згідно структури Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженої наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 340 від 09 вересня 2020 року та погодженої Міністром інфраструктури України Владиславом Криклієм в 2020 році, у Подільському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки кількість штатних одиниць визначена в 19, із них: Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області 4, Відділ надання адміністративних послуг у Вінницькій області 4, Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Житомирській області 4, Відділ надання адміністративних послуг у Житомирській області 4 (том 1 а. с. 18-23). Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 390 від 13 жовтня 2020 року «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік» введено в дію з 15 жовтня 2020 року структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09 вересня 2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, що додається (том 1 а. с. 24-25). Згідно штатного розпису на 2020 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, із відповідним належним затвердженням та погодженням, кількість штатних посад у Подільському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки всього 19, із них: у самому управлінні 3, у Відділі державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області 4, у тому числі 2 посади старшого державного інспектора; у Відділі надання адміністративних послуг у Вінницькій області 4, у Відділі державного контролю за безпекою на транспорті у Житомирській області 4, у Відділі надання адміністративних послуг у Житомирській області 4 (том 1 а. с. 26-35). Із листа профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за вихідним № 91, адресованого Державній службі України з безпеки на транспорті, вбачається, що на адресу первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов лист від 25 листопада 2020 року № 2069/8.1/14-20 про погодження профспілкою розірвання трудових договорів за пунктом 1 статті 40 КЗпП України із 41 працівником служби, у тому числі із позивачем ОСОБА_1 , який займає посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю, у зв`язку із скороченням відповідних посад згідно із структурою та штатним розписом Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки від 13 жовтня 2020 року № 390 із зазначенням дати звільнення 04 січня 2021 року, без надання пропозицій наявних вакантних посад. При цьому чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом від 09 вересня 2020 року № 340 в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад. Профспілка Державної служби України з безпеки на транспорті наголосила про обов`язковість дотримання прав кожного працівника та державного службовця Державної служби України з безпеки на транспорті, які гарантовані Конституцією України, нормами та положеннями Кодексів законів про працю України, закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», положеннями Колективного договору, укладеного 12 вересня 2018 року. Зважаючи, що упорядкуванням структури Державної служби України з безпеки на транспорті проводиться без скорочення штату та Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 162 збільшено граничну чисельність штату служби на 200 одиниць, первинна профспілкова організація рекомендувала Державній службі України з безпеки на транспорті запропонувати працівникам Служби за наявності вакансій, посади, які відповідають їх займаним посадам, можливо в іншому регіоні, з метою залишення на роботі. За умови дотримання законодавчих вимог та нормативних актів профспілка не заперечувала щодо розірвання трудових відносин із вказаними в листі працівниками (том 1 а. с. 36-39). Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 81 від 26 лютого 2020 року ліквідовані відділи державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті в Управліннях Укртрансбезпеки у тому числі: у Вінницькій, Житомирській областях. Утворено: відділ державного контролю та нагляду за безпекою на пасажирському транспорті в Управліннях Укртрансбезпеки, у тому числі: у Вінницькій, Житомирській областях; відділ державного контролю та нагляду за безпекою на вантажному транспорті в Управліннях Укртрансбезпеки, у тому числі: у Вінницькій, Житомирській областях. Затверджено структуру Державної служби України з безпеки на транспорті штатною чисельністю 613 осіб, що додається (том 1 а. с. 40-43). У додатку до цього наказу є структура Державної служби України з безпеки на транспорті, згідно якої кількість штатних одиниць в Управлінні Укртрансбезпеки у Вінницькій області 16, із яких у відділі державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті 4, у відділі державного контролю та нагляду на вантажному транспорті 6, у відділі надання адміністративних послуг 4 (том 1 а. с. 44-49). Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 99 від 11 березня 2020 року «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік» введено в дію з 01 березня 2020 року структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 26 лютого 2020 року № 81 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, що додається (том 1 а. с. 50-51). У цьому додатку штатному розписі на 2020 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, введеному в дію з 01 січня 2020 року, кількість штатних одиниць в Управлінні Укртрансбезпеки у Вінницькій області всього 16, із яких: у відділі державного контролю та нагляду на пасажирському транспорті 4, у тому числі старший державний інспектор 2 одиниці; у відділі державного контролю та нагляду на вантажному транспорті 6, у тому числі старший державний інспектор 3 одиниці; у відділі надання адміністративних послуг 4, у тому числі старший державний інспектор 2 одиниці (том 1 а. с. 52-63). Згідно довідки виданої Державною службою України з безпеки на транспорті № 04/53 від 20 квітня 2021 року про заробітну плату, із якої вбачається, що ОСОБА_1 працював в Державній службі України з безпеки на транспорті з 18 січня 2016 року по 19 березня 2021 року на посаді старший державний інспектор і йому нарахована заробітна плата у січні 2021 року 6000,00 грн., у лютому 2021 року 6000,00 грн. (том 1 а. с. 64, 173). Згідно ухвали (вступної та резолютивної частини) Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року (справа № 120/3561/21-а) задоволено клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті. Провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення коштів, закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено, що повний текст ухвали суду сторони можуть отримати 05 липня 2021 року (том 1 а. с. 72). Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року (справа № 120/3561/21-а), яка набрала законної сили 16 червня 2021 року, встановлено, що посада, яку займав позивач ОСОБА_1 не відноситься до посад державної служби, ОСОБА_1 не складав присягу державного службовця, йому не було присвоєно ранг державного службовця. Займана позивачем посада не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, іншою державною службою, службою в органах місцевого самоврядування, тому відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а є виключно трудовим спором, у зв`язку з чим повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства (том 1 а. с. 73-74). Із звіту про автоматизований розподіл по справі № 120/3561/21-а від 19 квітня 2021 року, вбачається, що 19 квітня 2021 року проведений розподіл судової справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті; спеціалізація: адміністративне судочинство, справи, що виникають з відносин публічної служби; обрано суддю Альчука М. П. (том 1 а. с. 75-76). 02 листопада 2020 року ОСОБА_8 отримав попередження про наступне вивільнення, яким його повідомлено, що посада старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, яку він обіймає, скорочена, у зв`язку з чим його буде звільнено не раніше ніж за 2 місяці з дня ознайомлення із попередженням про наступне вивільнення, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (том 1 а. с. 111). Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 1628-К від 15 жовтня 2020 року зобов`язано департамент роботи з персоналом вжити заходів в установленому порядку щодо попередження про заплановане вивільнення працівників Державної служби України з безпеки на транспорті (том 1 а. с. 112). Директором департаменту роботи з персоналом Державної служби України з безпеки на транспорті О. Данкевич видана довідка без номера і без дати про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, станом на 19 березня 2021 року в територіальних органах Укртрансбезпеки були відсутні рівнозначні вакантні посади (том 1 а. с.116). Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 11 листопада 2021 року зобов`язано відповідача надати документи: - інформацію про наявність усіх вакантних посад відповідно до затверджених штатних розписів у Державній службі України з безпеки на транспорті та у її структурних підрозділах у період з 02 листопада 2020 року по 12 березня 2021 року, кваліфікаційні вимоги до таких посад; - за наявності таких вакантних посад, відомості чи вирішувалося відповідно до частини 2 статті 49-2 КЗпП України питання про переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі; - інформацію щодо кількості працівників, які мали переважне право на залишення на роботі та їх працевлаштування в апараті Державної служби України з безпеки на транспорті та у її структурних підрозділах у період з 02 листопада 2020 року по 12 березня 2021 року тощо (том 1 а. с. 200). На виконання ухвали суду від 11 листопада 2021 року відповідач надав письмові пояснення, отримані судом 17 листопада 2021 року, у яких вказав, що станом на 15 жовтня 2020 року на момент введення в дію штатного розпису Укртрансбезпеки на 2020 рік (у новій редакції), відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 13 жовтня 2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік», в Укртрансбезпеці були наявні вакантні посади. У зв`язку зі зміною структури та штатного розпису, з 15 жовтня 2020 року окрему структурні підрозділи та територіальні органи Укртрансбезпеки змінили назву без зміни істотних умов праці. У частини державних службовців та працівників апарату Укртрансбезпеки відбулася зміна назви посад. Питання щодо можливого вивільнення державних службовців та працівників було винесено на обговорення на засіданні Комісії з питань переведення на посади або можливого вивільнення державних службовців та працівників. За результатами засідання комісії, відповідно до матеріалів особової справи ОСОБА_1 не мав переважного права залишення на роботі. Посада старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області не відноситься до категорії посад державної служби (том 1 а. с. 212-214). До цих письмових пояснень відповідач додав перелік вакантних посад Укртрансбезпеки станом на 12 березня 2021 року, із якого вбачається наявність великої кількості вакантних посад, у тому числі наявні посади старших державних інспекторів (том 1 а. с. 227-229). Відповідач зазначивши у письмовому поясненні, що питання щодо можливого вивільнення працівників Укртрансбезпеки були предметом розгляду Комісією з питань переведення на посади або можливого вивільнення працівників, яка прийняла рішення щодо ОСОБА_1 , проте такого рішення до пояснень не додав, не зазначив дати засідання комісії, її складу і повноважень. При цьому надав службову записку голови комісії з питань переведення на посади або можливого вивільнення державних службовців та працівників ОСОБА_9 , адресованої голові Державної служби України з безпеки на транспорті Єгору Прокопчуку, зі змісту якої вбачається, що 02 листопада 2020 року відбулося засідання комісії, яка розглянула питання щодо визначення кола посадових осіб, які підлягають можливому вивільненню в територіальних органах Укртрансбезпеки і за результатами прийняла рішення: «ХХ. Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області; відділ державного контролю та нагляду на вантажному транспорті, № 34 старший державний інспектор Кравчук Олександр Іванович; посада (запропонована) звільнення (том 2 а. с. 5). Мотивації та обґрунтування прийнятого саме такого рішення дана службова записка не містить (том 2 а. с. 1-33). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із встановленого судом незаконного звільнення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та пропуску позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові, з урахуванням того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом. Колегія суддів не погоджується із таким кінцевим висновком. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини 1 і 6 статті 43 Конституції України). Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці 7 статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з ч. 1, п. 4 ч. 2 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами та доповненнями), розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За правилами частини 1 і 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49 2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15. Судом встановлена наявність вакантних посад у відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті, що підтверджується, зокрема: введеною в дію з 15 жовтня 2020 року структурою, затвердженою наказами Укртрансбезпеки від 09 вересня 2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатними розписами Державної служби України з безпеки на транспорті; листом профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за вихідним № 91, із якого також слідує, що чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом від 09 вересня 2020 року № 340 в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад; письмовим поясненням відповідача, наданим на виконання ухвали суду від 11 листопада 2021 року, у якому відповідач вказав, що станом на 15 жовтня 2020 року на момент введення в дію штатного розпису Укртрансбезпеки на 2020 рік (у новій редакції), відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 13 жовтня 2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік», в Укртрансбезпеці були наявні вакантні посади; додатком до цих письмових пояснень, яким є перелік вакантних посад Укртрансбезпеки станом на 12 березня 2021 року (том 1 а. с. 227). Попередження про наступне вивільнення, яким ОСОБА_1 повідомлено про скорочення посади, яку він обіймає, отримане ним 02 листопада 2020 року. При цьому, згідно вимог статті 89 ЦПК України, судом критично оцінюється видана директором департаменту роботи з персоналом Державної служби України з безпеки на транспорті О. Данкевич довідка без номера і без дати про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, станом на 19 березня 2021 року в територіальних органах Укртрансбезпеки були відсутні рівнозначні вакантні посади (том 1 а. с.116), оскільки така довідка не відповідає дійсним обставинам, встановленим по справі із досліджених як кожного доказу окремо так і у сукупності доказів, а саме із: письмових пояснень відповідача про те, що станом на 15 жовтня 2020 року на момент введення в дію штатного розпису Укртрансбезпеки на 2020 рік (у новій редакції) в Укртрансбезпеці були наявні вакантні посади; із додатку до цих письмових пояснень переліку вакантних посад Укртрансбезпеки станом на 12 березня 2021 року; із листа профспілки Укртрансбезпеки від 14 грудня 2020 року за № 91, із якого вбачається, що чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг Укртрансбезпеки, затвердженої наказом від 09 вересня 2020 року № 340 в порівняні із структурою, затвердженою наказом від 26 лютого 2020 року № 81 збільшилася на 175 посад тощо. В заперечення доводів апеляційної скарги позивача в тому, що відповідач не запропонував йому наявні вакансії, посади, які відповідають його займаній посаді, з метою залишення його на роботі, відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що оскільки штат працівників Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки скоротився на третину, питання щодо можливого вивільнення працівників було предметом обговорення на засіданні комісії з питань переведення на посади або можливого вивільнення працівників, де було враховано переважне право залишення на роботі відповідно до матеріалів особових справ працівників і прийнято рішення, що ОСОБА_1 не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі в порівняні з іншими особами, посади яких підпадали під скорочення. Проте такі твердження відповідача не відповідають дійсним обставинам справи та не узгоджуються із встановленими по справі обставинами на підставі наявних доказів у справі, які у тому числі не містить будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України, яка зобов`язує власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2). За правилами статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1). При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (пункт 3); працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва (пункт 4) (частина 2). Судом встановлено, що відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті № 340 від 09 вересня 2020 року проведено реорганізацію шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області та Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області в Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки. Також по справі встановлено, що відповідачем при вивільненні працівників у зв`язку із такими змінами в організації виробництва і праці, не обговорювалося питання переважного права залишення на роботі, оскільки належних доказів такого відповідачем не надано, а надана ним службова записка голови комісії з питань переведення на посади або можливого вивільнення працівників Укртрансбезпеки (том 2 а. с. 1-33) не містить мотивації і обґрунтування такого обговорення. По справі встановлено, що Первинна профспілкова організація працівників Державної служби України з безпеки на транспорті не заперечувала щодо розірвання трудових договорів із працівниками, в числі яких є ОСОБА_1 , за умови дотримання зазначених у листі законів та нормативних актів, вказавши, що чисельність посад департаментів державного контролю та адміністративних послуг структури Укртрансбезпеки збільшилася на 175 посад та зважаючи на те, що упорядкування структури Державної служби України з безпеки на транспорті проводиться без скорочення штату і постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 162 збільшено граничну чисельність штату служби на 200 одиниць. При цьому Первинна профспілкова організація працівників Державної служби України з безпеки на транспорті рекомендувала Державній службі України з безпеки на транспорті запропонувати працівникам Служби за наявності вакансій, посади, які відповідають їх займаним посадам, можливо в іншому регіоні, з метою їх залишення на роботі. Таких поставлених умов відповідач при прийнятті рішення про звільнення позивача не виконав, тому не можна вважати, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог статті 49-2 та частини 1 статті 43 КЗпП України. Згідно вимог статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина 1). У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником (частина 2). Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (частина 3). Судом не встановлено дотримання відповідачем зазначених вимог частини 3 статті 43 КЗпП України щодо розгляду його подання у присутності працівника ОСОБА_1 , на якого воно внесено або розгляд подання при відсутності цього працівника за наявності його письмової заяви. Таким чином порушення вимог статті 43 КЗпП України в частині не дотримання процедури розгляду подання про надання згоди на звільнення працівника з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України), також є достатньою підставою для поновлення працівника на роботі. Зважаючи на викладене колегія суддів прийшла до висновку, що відповідачем не було запропоновано працівнику обрати іншу роботу на підприємстві за його професією та/чи кваліфікацією серед наявних вакансій на підприємстві, у зв`язку з чим не було отримано від працівника категоричної відмови від не запропонованих йому посад; відповідачем при вивільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, не обговорювалося питання переважного права залишення на роботі; не дотримано порядку розгляду подання про надання згоди на звільнення працівника з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України), а тому відповідачем було порушено порядок вивільнення працівника, передбачений ст. 49-2, 43 КЗпП України, у зв`язку із чим наявні правові підстави для визнання незаконним наказу Державної служби України з безпеки на транспорті про звільнення позивача із займаної посади за № 366-К від 12 березня 2021 року та поновлення його на роботі. За викладених обставин висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача є правильним. При цьому колегія суддів не погоджується із рішенням суду про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із даним позовом, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 4 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06 листопада 1992 року, передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору, встановлений статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Зазначений закон визначає день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист права. Строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права та обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про порушення свого права позивач дізнався 19 березня 2021 року, коли йому запропонували ознайомитися із наказом № 366-К від 12 березня 2021 року про його звільнення з 19 березня 2021 року. Позивач відмовився ознайомитися із даним наказом, про що 19 березня 2021 року був складений відповідний акт, який був також підписаний працівником ОСОБА_1 . Саме із цієї дати 19 березня 2021 року слід обчислювати строк для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права. Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 подав позов про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі до Калинівського районного суду Вінницької області 14 липня 2021 року і в цей день позов прийнятий судом (том 1 а. с. 1). Підписав позивач свій позов також 14 липня 2021 року (том 1 а. с. 6). Проте цей позов уже є повторним, а вперше ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права на працю із позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення подавши його 19 квітня 2021 року до Вінницького окружного адміністративного суду, тобто в межах встановленого законом статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду. Позов прийнятий судом 19 квітня 2021 року і відкрито провадження у справі № 120/3561/21-а (том 1 а. с. 75, 76). В ході розгляду справи № 120/3561/21-а встановлено, що спір не є публічно-правовим і суд ухвалив закрити провадження у справі, постановивши про це відповідну ухвалу 16 червня 2021 року, у якій роз`яснив позивачу, що розгляд справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства (том 1 а. с. 73-74). Судом оголошено вступну і резолютивну частину ухвали суду, в якій суд вказав, що повний текст ухвали сторони можуть отримати 05 липня 2021 року (том 1 а. с. 72). ОСОБА_1 , отримавши 07 липня 2021 року повний текст ухвали суду по справі № 120/3561/21-а, ухвалу не оскаржив, погодився з таким висновком суду і 14 липня 2021 року подав цей позов до Калинівського районного суду в порядку цивільного судочинства. Такі активні, рішучі дії позивача свідчать про те, що він не відноситься до захисту свого порушеного права пасивно, а активно намагається захистити його. При цьому слід обов`язково врахувати, що позивач не має юридичної освіти, тому однозначно вірно визначити юрисдикцію свого спору він не зміг. Окрім цього спори про визначення підсудності справ адміністративним чи загальним судам існують і між громадянами, що мають юридичну освіту, а також слід врахувати і той факт, що позивач все-таки за захистом свого порушеного трудового права звернувся саме до СУДУ у визначений статтею 233 КЗпП України строк 19 березня 2021 року. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Отже, оцінку причин як поважних робить суд, який при розгляді трудового спору повинен з`ясувати всі обставини справи. При обґрунтованості позовних вимог і пропуску строку з поважних причин строк для звернення до суду поновлюється, а позовні вимоги задовольняються. Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника. З огляду на викладене та з урахуванням того, що позивач вчасно звернувся в суд вперше, коли він був переконаний, що цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду; зваживши всі обставини, характер правовідносин у даному спорі, а також на нетривалий проміжок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява до суду загальної юрисдикції, що у своїй сукупності свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від його волі. Такі обставини для поновлення строку звернення до суду колегія суддів визнає поважними. За викладених обставин судове рішення у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч. 1). При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2). Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в абзацах 3-4 пункту 32 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348). Таким чином є законні підстави для винесення рішення про виплату позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Згідно з абзацом третім пункту 2 цього Порядку середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). ОСОБА_1 звільнено 19 березня 2021 року із займаної посади наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 366-К від 12 березня 2021 року. Згідно довідки виданої Державною службою України з безпеки на транспорті № 04/53 від 20 квітня 2021 року про заробітну плату, із якої вбачається, що ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у січні 2021 року 6000,00 грн., у лютому 2021 року 6000,00 грн. (том 1 а. с. 64, 173). Розмір середньоденної заробітної плати становитиме 307,69 грн. Період з 20 березня 2021 року по день ухвалення судового рішення 23 лютого 2022 року має 234 робочі дні. Середній заробіток за час затримки складатиме: 71 999,46 грн. (середньоденна заробітна плата 307,69 помножена на 234 робочих дні). Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Першим таким юридичним фактом є порушення власником законних прав працівника. "Законних" - це не слід розуміти так, що маються на увазі лише права, передбачені законами. Будь-яке суб`єктивне право, яке виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди між сторонами трудових правовідносин і має чинність, потрібно визнати законним. Обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв`язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 13 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, відповідно до ст. 237 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При визначенні розміру моральної шкоди апеляційним судом враховуються обставин справи, а також встановлення незаконності звільнення позивача та дій відповідача щодо його звільнення, які призвели до завдання йому моральної шкоди, оскільки внаслідок цих незаконних рішень і дій позивач зазнав моральних страждань через втрату можливості працювати, втрату можливості заробляти собі на життя вільно обраною працею; втратив можливість утримувати сім`ю. Після звільнення він перебуває у депресивному стані, відчуває себе принижено перед колегами, які були переведені на посади згідно нового штатного розпису, а йому жодної посади не було запропоновано, не дивлячись на те, що посада, з якої його було звільнено, не скорочена. Через порушення відповідачем прав позивача були порушені нормальні життєві зв`язки. Після звільнення позивач при спілкуванні з родичами, друзями, знайомими та сусідами тепер відчуває сором, коли у відповідь на їх запитання змушений розповідати про втрату роботи та суттєве зниження рівня своїх статків. Порушення відповідачем прав позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, адже після звільнення у нього зменшився дохід у зв`язку з чим позивач змушений по новому організовувати свій побут, робити психологічні та моральні зусилля для подолання відчуття сорому. У зв`язку з чим, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, враховуючи також і введений в державі карантин, збільшилися у рази, які фактично унеможливлюють його працевлаштування. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що позивачу у зв`язку із звільненням було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, пов`язаних із незаконним звільненням, втраті заробітку та нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а також з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. на користь позивача із відповідача. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). Відповідно до частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Із матеріалів справи слідує, що позивачем заявлено дві позовні вимоги майнового характеру і дві майнові вимоги немайнового характеру. При цьому вимоги майнового характеру він оплатив при подачі позову до суду: 908,00 грн. (том 1 а. с. 7) і 908,00 (том 1 а. с. 83) та оплатив їх при подачі апеляційної скарги в сумі 2724,00 грн. (том 2 а. с. 56)., а разом 4540,00 грн., які у зв`язку із задоволенням його апеляційної скарги підлягають до стягнення на його користь із відповідача, з урахуванням пропорційності при задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, що складатиме розмір 3783,41 грн. З урахуванням задоволених позовних вимог, у тому числі тих вимог, від сплати судового збору за які позивач звільнений, із відповідача підлягає до стягнення в дохід держави судовий збір у розмірі 4540,00 грн. Згідно вимог статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням. Визнати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 березня 2021 року № 366-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 19 березня 2021 року, у зв`язку із скороченням штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, незаконним та скасувати його. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду на вантажному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області із 19 березня 2021 року. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14 м. Київ, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу 71 999,46 грн. без утримання податку і інших обов`язкових платежів за період з 20 березня 2021 року до дня ухвалення судового рішення. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14 м. Київ, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10 000,00 грн. моральної шкоди. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14 м. Київ, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3783,41 грн. в рахунок повернення судового збору. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті в дохід держави 4540,00 грн. судового збору. Рішення суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко В. В. Сопрун Повний текст судового рішення складено 28 лютого 2022 року