Постанова Закарпатський апеляційний суд № 299/316/21

Справа № 299/316/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 лютого 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д. суддів: Куштана Б.П., Бисаги Т.Ю. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Виноградівського районного суду від 18 серпня 2021 року у складу судді Бак М.Д., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- встановив : У січні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала заяву №б/н від 06.03.2007 року, в якій підтвердила свою згоду на те, що заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" і "Тарифами" складає між нею та позивачем договір про надання банківських послуг. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була проінформована про умови кредитування, які надавалися їй для ознайомлення у письмовій формі. На підставі укладеного договору позивач відкрив відповідачеві картковий рахунок, на якому встановив кредитний ліміт, який в подальшому збільшено до 8500,00 грн., та надав у користування кредитну картку. Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту на умовах, передбачених договором. Відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, встановленого договором. Однак, у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 13.12.2020 року має заборгованість у розмірі 11774,36 грн., з яких: 0,00 заборгованість за поточним тілом кредиту; 9441,36 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2333,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 11774,36 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Виноградівського районного суду від 18 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводиться до того, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про недоведеність заявленого позову. Апелянт звертає увагу на те, що з моменту підписання анкети-заяви відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківський послуг, а також тарифами банку, про що свідчить його підпис на вказаній заяві. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на те, що рішення суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Матеріалами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала анкету-заяву №б/н від 06.03.2007 року. При цьому, у анкеті-заяві відповідача від 06.03.2007 року не містяться відомості, які б вказували на домовленість сторін про розмір відсотків за користування кредитом та порядок нарахування відсотків. Згідно з наданого банком розрахунку за ОСОБА_1 рахується заборгованість станом на 13.12.2020 року має заборгованість у розмірі 11774,36 грн., з яких: 0,00 заборгованість за поточним тілом кредиту; 9441,36 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2333,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч.1ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Банк). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до приписів ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, до позовної заяви додані Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/), виписка по рахунку, довідка про зміни умов кредитування, довідка про видані картки. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, а саме й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, зокрема у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відтак, позивач не довів факту прийняття ОСОБА_1 запропонованих умов щодо розміру відсотків. Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 03.07.2019 року, справа №342/180/17. З огляду на викладене, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2333,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, Банк має право на стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 фактично отримані суми кредитних коштів, тобто заборгованість за поточним тілом кредиту, яка згідно з розрахунком заборгованості за даним договором відсутня. В частині вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 9441,36 грн. слід зазначити наступне. За змістом ч.1 ст.1054 ЦК Українидо обов`язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом З системного аналізу вищенаведеної норм слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Враховуючи, що стягненню з відповідача підлягає виключно сума безпосередньо отриманих коштів, а також те, що в підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту», апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовані і не заслуговують на увагу. Разом з тим, відмовляючи у заявленому позові суд першої інстанції обґрунтовував дану відмову з інших підстав, зокрема, що позивачем надано копію анкети-заяви відповідача не на державній мові, а тому така анкета-заява не досліджувалася в судовому засіданні у зв`язку з тим, що судочинства в судах проводиться державною мовою; розрахунки заборгованості, які не є документами, оскільки в них не вказано ким складено документ, а тому позивач не довів факт існування договірних зобов`язань між ним та відповідачем, немає підстав для висновку про порушення відповідачем права позивача, про захист якого пред`явлено позов, тому позов не підлягає задоволенню. Натомість, в даному випадку, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Однак, в даному випадку заборгованості за поточним тілом кредиту немає. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 376 ЦПК України). Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У зв`язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Резолютивну частину рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 серпня 2021 року, змінити в частині правового обгрунтування. Резолютивну частину рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 25 лютого 2022 року. Головуючий: Судді: