Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 347/2313/21

Справа № 347/2313/21 Провадження № 22-ц/4808/390/22 Головуючий у 1 інстанції ДРАЧ Д. С. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючої Пнівчук О.В. суддів : Бойчука І.В., Девляшевського В.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 10 січня 2022 року, у складі судді Драч Д.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, в с т а н о в и в: У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітнього сина. Свої вимоги мотивувала тим, що на підставі рішення Косівського районного суду від 30 травня 2008 року з відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 300 гривень щомісячно до досягнення ним повноліття. В зв`язку з тим, що сума аліментів присуджена Косівським районним судом є незначною, позивач просила збільшити в зв`язку із суттєвою інфляцію грошової одиниці, підвищенням цін на продукти харчування, одяг та інші предмети необхідні для проживання, так як розмір аліментів повинен бути достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Зважаючи на те, що мінімальний розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а відповідач молода, працездатна, фізично здорова людина, не має стабільного заробітку, просила визначити розмір аліментів на утримання сина у твердій грошовій сумі по 2500 грн. щомісячно. Рішенням Косівського районного суду від 10 січня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 . Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянтки вказав, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів зміни матеріального стану відповідача у бік поліпшення, який дозволяє йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, відсутність доходів відповідача. Зазначає, що єдиною підставою для збільшення розміру стягуваних аліментів позивач зазначала збільшення законодавством мінімального розміру стягуваних аліментів. Позивач не ставила питання про стягнення мінімального обов`язкового розміру аліментів, а ставила питання про зміну стягуваних аліментів. Вказав, що з 2008 року, тобто з часу винесення рішення про стягнення аліментів, суттєво змінились умови життя, в зв`язку з чим позивач вправі ставити питання про зміну їх розміру. Позивач не може подати докази зміни матеріального становища платника аліментів, оскільки такими даними вона не володіє, натомість довела реальну неможливість утримувати неповнолітнього сина за присуджені судом аліменти в розмірі 300 грн. Правом на подачу відзиву відповідач ОСОБА_3 не скористався. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Косівського районного суду від 30 травня 2008 року вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 300 гривень щомісячно до досягнення ним повноліття. Під час розгляду вказаної справи судом було встановлено, що ОСОБА_5 разом із сином проживала у будинку її батьків, перебувала у відпустці по догляду за дитиною, не працевлаштована, а відповідач перебував у скрутному матеріальному становищі, не працевлаштований. Згідно довідки №33828/20.6-27 від 08.11.2021 року виданої Косівським відділом ДВС у Косівському районі Івано-Франківської області, станом на 31.10.2021 року заборгованості по сплаті аліментів у відповідача немає (а.с.3). Обґрунтовуючи свої вимоги щодо необхідності збільшення розміру стягуваних згідно рішення Косівського районного суду від 30 травня 2008 року аліментів, позивач вказувала, що визначений розмір аліментів не відповідає встановленому чинним законодавством мінімальному. Відмовляючи в задоволенні позову, судом в рішенні зазначено, що позивачкою при зверненні до суду із вказаним позовом про зміну розміру аліментів не надано доказів на підтвердження зміни матеріального стану або сімейного стану платника або одержувача аліментів, чи погіршення (поліпшення) стану здоров`я в когось із них, не представлено будь-якого розрахунку своїх доходів та витрат, тобто не доведено обставин необхідності збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітнього сина до 2500 грн. За ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Як передбачено п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Відповідно до п. 3 п.17 даної Постанови, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося її матеріальне становище, сімейний стан чи стан її здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», встановлено з 01.01.2022 року прожитковий мінімум дітей віком до 6 років становить 2100 гривень, з 6 років - 2618 грн. Згідно частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України). Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Разом з тим, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів не є підставою для збільшення розміру аліментів передбачених статтею 192 СК України та ухвалення нового судового рішення, оскільки цей розмір встановлюється законом, а не судовим рішенням. Зокрема, не передбачено перегляду судом визначеного рішенням суду розміру аліментів в зв`язку із змінами згідно Закону Україну «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII мінімального розміру аліментів. Також, у разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів, збільшення мінімального розміру аліментів є підставою для автоматичного визначення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням такого збільшення з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року, тобто з 08.07.2017 року за відповідною постановою державного виконавця. Таке збільшення має відбуватись в автоматичному порядку, без жодних звернень стягувача аліментів. Відповідно до правової позиції ВП ВС від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17, суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. Відповідно збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку аліментів. Вказаним спростовуються твердження позивача про необхідність її звернення за збільшенням розміру аліментів до суду у разі поетапного збільшення прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, внаслідок чого збільшиться мінімальний розмір аліментів. З урахуванням того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів зміни матеріального стану відповідача у бік поліпшення, який дозволяє йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, ніж це зазначено у рішенні Косівського районного суду від 30 травня 2008 року, того, що з відповідача дійсно стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутність доходів, оскільки позивачкою не подано доказів офіційного заробітку відповідача чи інших видів доходів та за відсутності доказів погіршення матеріального стану отримувача аліментів чи стану здоров`я дитини, суд, на підставі вищевикладених обставин, оцінивши належність та допустимість доказів, а також достатність, взаємозв`язку їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає представник апелянтки. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 10 січня 2022 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,у випадках передбачених у п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуюча О.В.Пнівчук Судді: І.В. Бойчук В.А. Девляшевський