Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/5911/21

24.02.22 22-ц/812/241/22 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/5911/21 Номер провадження 22-ц/812/241/22 Номер провадження 22-ц/812/242/22 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2022 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Темнікової В.І., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Ремешевським Євгеном Анатолійовичем на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді - Рум`янцевої Н.О. в приміщенні того ж суду та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Платінум Фінанс» (надалі - ТОВ «Платінум Фінанс») за участю третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокії Юріївни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и л а: 02 вересня 2021 року адвокат Ремешевський Є.А. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Платінум Фінанс», в якому просив визнати виконавчий напис № 1223 вчинений 01 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Платінум Фінанс» заборгованості у розмірі 4893, 32 грн., таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу та судовий збір. Позов обгрнунтовано тим, що в серпні 2021 року ОСОБА_1 дізналася з Єдиного реєстру боржників про те, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Пімаховою Д.В. відносно неї було відкрито виконавче провадження № 65884696, ознайомившись з яким, вона дізналася про спірний виконавчий напис. Жодних повідомлень від відповідача про наявність та необхідність погашення боргу перед вчиненням виконавчого напису, ОСОБА_1 не отримувала. Також на її адресу не надходило будь-яких документів про відступлення права вимоги та документів про наявність і необхідність погашення боргу ні від первісного кредитора, ні від інших кредиторів, до яких переходило право вимоги за кредитним договором. Відповідач не надав нотаріусу ні оригіналу, ні копії вказаного кредитного договору, що підтверджується його відсутністю у матеріалах виконавчого провадження, як документу на виконання якого вчинено спірний виконавчий напис. Згідно виконавчого напису пропонується стягнути заборгованість, яка виникла у період з 09 грудня 2008 року по 16 грудня 2020 року. В той же час, жодного розрахунку заборгованості, з якого можливо було б встановити період виникнення заборгованості та правильність внесення його нотаріусом до спірного виконавчого напису не додано. ОСОБА_1 повністю сплатила кредит, у зв`язку з чим будь - яких претензій з приводу погашення боргу їй не висловлювалось до дати вчинення виконавчого напису. Посилаючись на викладені обставини, представник ОСОБА_1 - адвокат Ремешевський Є.А. просив про задоволення позову. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 01 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №1223, за яким стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Платінум Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 500111004 від 05.05.2008 року, яка утворилася за період з 09.12.2008 року по 16.12.2020року в розмірі 4893,32 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2398,70 грн.; заборгованості за відсотками та штрафними санкціями за користування кредитом в розмірі 2494,62 грн., таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про судовий збір. Рішення суду мотивовано тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. не було з`ясовано питання щодо безспірності заборгованості, зокрема, розміру основної суми боргу, відсотків, порядку нарахування відсотків та відсотків за користування кредитом, не було з`ясовано даного питання з боржником, не переконався щодо належного повідомлення боржника ОСОБА_1 про суму заборгованості, в зв`язку з чим остання була позбавлена об`єктивної можливості вказати свої заперечення щодо суми нарахованого боргу, яку вона не визнає. 24 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ремешевський Є.А. звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 107 грн. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2021 року доповнено резолютивну частину рішення суду від 18 листопада 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Платінум Фінанс» за участю третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, абзацом наступного змісту: «В задоволенні вимоги про стягнення з ТОВ «Платінум Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовлено. В задоволенні заяви представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Платінум Фінанс» за участю третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено». Додаткове рішення суду мотивоване тим, що при постановлені рішення суду у мотивувальній частині вже було вирішено питання щодо стягнення з ТОВ «Платінум Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та відмовлено в задоволенні позову в цій частині, а тому суд позбавлений можливості розглянути вказані позовні вимоги повторно. При цьому, судом помилково не зазначено про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу в резолютивній частині, у зв`язку з чим, суд вважав за необхідне доповнити її висновком щодо витрат на правничу допомогу та відмовити в задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу. Не погодившись з рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2021 року в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та додатковим рішенням цього ж суду від 30 листопада 2021 року, адвокат Ремешевський Є.А. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким стягнути з ТОВ «Платінум Фінанс» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат професійну правничу допомогу 5107 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив зміст позовної заяви у якій було зазначено, що остаточна сума витрат на правову допомогу понесених позивачкою, детальний опис робіт виконаних адвокатом та докази їх оплати будуть надані ним у порядку передбаченим ч.8 ст. 141 ЦПК України. Оскільки розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, після отримання повідомлення про ухвалення рішення по справі, представником позивача в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України направлено до суду заяву разом з доказами на підтвердження понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 5 107 грн, надано Акт приймання - передачі наданих послуг № АП-00015 від 22 листопада 2021 року з детальним описом робіт виконаних адвокатом, часу витраченого адвокатом на виконання та їх вартості, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру № 5 від 22 листопада 2021 року на суму 5 107 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання сторони не з`явилися, про місце й час судового розгляду повідомлені належним чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржувані рішення в повній мірі не відповідають. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 02 вересня 2021 року адвокат Ремешевський Є.А. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Платінум Фінанс», в якому просив визнати виконавчий напис № 1223 вчинений 01 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Платінум Фінанс» заборгованості у розмірі 4893, 32 грн., таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу та судовий збір. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 01 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №1223, за яким стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Платінум Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 500111004 від 05.05.2008 року, яка утворилася за період з 09.12.2008 року по 16.12.2020 року в розмірі 4 893,32 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2398,70 грн.; заборгованості за відсотками та штрафними санкціями за користування кредитом в розмірі 2494,62 грн., таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про судовий збір. У мотивувальній частині вказаного рішення суду судом зроблено висновки про те, що в порушення вимог ст. 137 ЦПК України, представником позивача не надано детального опису робіт (наданих послуг) виконаних та здійсненних ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, квитанції про сплату за послуги адвоката, тощо, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу не підлягає задоволенню. 24 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ремешевський Є.А. звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 107 грн. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2021 року доповнено резолютивну частину рішення суду від 18 листопада 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Платінум Фінанс» за участю третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, абзацом наступного змісту: «В задоволенні вимоги про стягнення з ТОВ «Платінум Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовлено. В задоволенні заяви представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Платінум Фінанс» за участю третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено». Додаткове рішення суду мотивоване тим, що при постановлені рішення суду у мотивувальній частині вже було вирішено питання щодо стягнення з ТОВ «Платінум Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та відмовлено в задоволенні позову в цій частині, а тому суд позбавлений можливості розглянути вказані позовні вимоги повторно. При цьому, судом помилково не зазначено про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу в резолютивній частині, у зв`язку з чим, суд вважав за необхідне доповнити її висновком щодо витрат на правничу допомогу та відмовити в задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу. Між тим з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з п. 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 зазначеної норми права встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час ( ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Аналіз змісту статей 10-13 ЦПК України в узагальненому вигляді свідчить про те, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст. 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і ст. 81 та ст. 137 ЦПК України. Так, відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов своє втілення також у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, колегія суддів враховує, що із телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 403-404 ЦПК України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слідує, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Таким чином, підлягають застосуванню не висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду з зазначених вище питань, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц. Як вбачається зі змісту позовної заяви, представник позивача зазначав, про те, що орієнтована сукупна вартість його судових витрат становить 7 019 грн., з яких витрати на професійну правничу допомогу 5 657 грн., та судового збору - 908 грн. за подання позову та 454 грн. за заявою про забезпечення позову. Крім того, заначено, що остаточна сума судових витрат позивача на правову допомогу та докази на їх підтвердження будуть надані в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України. Про те, суд не звернув належної уваги на вказане та в порушення ч. 8 ст. 141 ЦПК України вирішив питання щодо судових витрат на правову допомогу, відмовивши у їх задоволенні. Між тим, 23 листопада 2021 року представник позивача через відділення Укрпошти надіслав до місцевого суду заяву про розподіл судових витрат в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України на підтвердження яких надав Акт №АП-00015 приймання -передачі наданих послуг із зазначенням вказаних послуг на загальну вартість - 5 107 грн. та квитанцію №5 від 22 листопада 2021 року (76-78). За такого, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, критерію значимості справи для позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 107 грн. підлягають задоволенню. За таких обставин на підставі п.1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2021 року підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної частини обґрунтування та висновки суду стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2021 року підлягає скасуванню та ухвалення нового судового рішення, яким стягнути з ТОВ «Платінум Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 107 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Ремешевським Євгеном Анатолійовичем задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2021 року змінити, виключивши з мотивувальної частини обґрунтування та висновки суду стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Платінум Фінанс» (ЄДРПОУ 43133848, юридична адреса: 02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко, 6А, оф.525) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 107 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: В.І. Темнікова Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 24 лютого 2022 року