Ухвала КАС ВС № 640/492/21

УХВАЛА 23 лютого 2022 року м. Київ справа № 640/492/21 адміністративне провадження № К/990/5158/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 вересня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №640/492/21 за позовом ОСОБА_1 до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури, у якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 21 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації", згідно з яким перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію; - зобов`язати Дванадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), або її правонаступника, або, у разі ліквідації та відсутності правонаступника, Офіс Генерального прокурора, як суб`єкта створення 12 Кадрової комісії, прийняти рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської міської прокуратури №363к від 4 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 березня 2021 року; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді першого заступника керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва чи іншій рівнозначній посаді в структурі Київської міської прокуратури з 12 березня 2021 року; - стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 березня 2021 року і до моменту фактичного поновлення на роботі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва 2 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 21 грудня 2020 року №15 "Про неуспішне проходження прокурором атестації"; - визнано протиправним та скасовано наказ Київської міської прокуратури № 363к від 4 березня 2021 року; - поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва; - стягнуто на користь ОСОБА_1 з Київської міської прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі: 213700,36 грн. - допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва; - допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Київської міської прокуратури середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить: 35314,89 грн. - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями суду, Офіс Генерального прокурора вдруге звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 3 лютого 2022 року. Скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Одночасно з цим, просить поновити строк касаційного оскарження. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Вперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Так, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, скаржник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник у касаційній скарзі вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 листопада 2021 року у справі №640/1846/20, щодо дискреційних повноважень кадрових комісій. У цьому контексті слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Одночасно з цим, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Втім, у касаційній скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду, у цьому випадку на постанову від 26 листопада 2021 року у справі №640/1846/20, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається. З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім цього, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України і вказує на відсутність висновку Верховного Суду про застосування положень пунктів 9, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 8 розділу І, підпункти 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 грудня 2019 року №336 "Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації" і пункту 12 Порядку роботи кадрової комісії, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року №233. Однак наведені скаржником норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм. До цього ж, скаржник не конкретизував у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Зрештою, надаючи правову оцінку доводам скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, а також застосування норм, викладених у Порядку роботи кадрової комісії, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року «Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій» №233, Суд зауважує таке. Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року в справі №640/419/20 зазначив, що саме конкретні обставини, які вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 5 листопада 2021 року у справі №640/537/20, де суд касаційної інстанції зазначив, що рішення кадрової комісії як підстава для звільнення з посади прокурора є предметом судового оскарження й з огляду на (негативні) правові наслідки, які воно тягне для прокурора, який неуспішно пройшов атестацію, покладені в основу його висновків обставини (факти) мають отримати правову оцінку суду. У цій постанові судом указано, що аналізувати, оцінювати, сумніватися й у підсумку співбесіди вирішувати, чи відповідає прокурор критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора безперечно є повноваженням кадрової комісії як колегіального органу, утвореного якраз з цією метою, але дискреція кадрової комісії на цьому етапі повинна мати свої розумні межі і піддаватися судовому контролю. Цей контроль націлений передусім на те, щоб рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (за наслідками співбесіди) відповідало критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Зі змісту оскаржуваних судових рішень, Верховним Судом установлено, що, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій виходили з приписів статті 2 КАС України та надавали оцінку рішенню кадрової комісії саме в частині його обґрунтованості та вмотивованості. Крім того, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо дискреційних повноважень кадрових комісій, скаржник сам наводить ряд постанов Верховного Суду, у яких викладено висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах. Тобто зміст касаційної скарги є суперечливим та взаємовиключним. Решта доводів скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. На основі цього Суд констатує, що Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 вересня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №640/492/21. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 вересня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі №640/492/21 за позовом ОСОБА_1 до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду