Постанова 4801 № 137/443/21

Справа № 137/443/21 Провадження № 22-ц/801/95/2022 Категорія: 64 Головуючий у суді 1-ї інстанції Верещинська Я. С. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2022 рокуСправа № 137/443/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача: Рибчинського В.П., суддів: Денишенко Т.О., Оніщука В.В., за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., Коровецького Л.М. та його представника адвоката Вдовцової Л.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2021 року у цивільній справі за первісним позовом Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист права власності та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на проживання в житловому приміщенні, в с т а н о в и в: У травні 2021 року ДП «Хмільницьке лісове господарство» звернулось до суду із позовом про витребування у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» наступні приміщення та будівлі: сходову клітину «1-6», тамбур «1-7», побутове приміщення «1-8», котельню «2-1» розташовані на першому поверсі; сходову клітину «1-9», кімнати «1-10», «1-11», «1-12», кухню «1-13», коридор «1-14» розташовані на другому поверсі нежитлового будинку контори лісництва «А» та сарай «Б», що розташовані по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вказаних приміщень та будівель, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач є власником нежитлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 працював у ДП «Хмільницьке лісове господарство» на різних посадах в період з 09.01.1997 по 11.05.2019. Зокрема з 03.01.2011 по 01.02.2018 ОСОБА_1 працював на посаді лісничого Літинського лісництва ДП «Хмільницьке лісове господарство». В період роботи лісничим ОСОБА_1 та його сім`я дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 , без згоди позивача та за відсутності для цього будь-яких правових підстав самовільно зайняли частину приміщень нежитлового будинку контори лісництва з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ДП «Хмільницьке лісове господарство». Зокрема відповідачі зайняли наступні приміщення: сходову клітину 1-6, тамбур 1-7, побутове приміщення 1-8, котельню 2-1 на першому поверсі, сходову клітину 1-9, кімнати 1-10,1-11, 1-12, кухню 1-13, коридор 1-14 на другому поверсі, сарай «Б». Вказані приміщення відповідачі використовують в власних інтересах та не допускають до них представників позивача. Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою звільнити безпідставно займані приміщення вищевказаного нежитлового будинку. В свою чергу відповідач ОСОБА_1 гарантував звільнення вказаних приміщень до березня 2019 року. Проте, відповідачі вищевказаних приміщень нежитлової будівлі контори лісництва не звільнили та продовжують їх використовувати до цього часу. Незаконне використання відповідачами зайнятих ними приміщень порушують права власності позивача не нежитловий будинок контори лісництва з господарськими будівлями та спорудами. Так позивач позбавлений можливості використовувати відповідні приміщення в власних інтересах та для своєї діяльності. Крім того, ОСОБА_1 самовільно підключає до самовільно зайнятих ним приміщень електричну енергію, не дає можливості представникам позивача здійснювати протипожежні заходи та перевірку вентиляційної системи в зайнятих відповідачами приміщеннях, що ставить під загрозу життя, здоров`я і безпеку працівників Літинського лісництва Державного підприємства «Хмільницьке ліве господарство» та створює небезпеку майну позивача. 22.06.2021 ОСОБА_1 подано зустрічний позов у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову до відповідачів Державному підприємству «Хмільницьке лісове господарство», зустрічний позов задовольнити, визнати його право на проживання з сім`єю в житловому приміщенні по АДРЕСА_1 , стягнути з позивача на його користь всі судові витрати по справі. Зустрічний позов мотивовано тим, що спірне приміщення є житловим і, у зв`язку з характером роботи, вказане приміщення ОСОБА_1 отримав на законних підставах як службове житло, як працівнику лісництва, у відповідності Постанови Ради Міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988, якою було затверджено «Положення про службові жилі приміщення». І тому відповідно до ст. 124, 125 ЖК України він та його сім`я не можуть бути виселені з нього без надання іншого жилого приміщення так як відповідач пропрацював на цьому підприємстві, більше десяти років. Відтак виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин в даному випадку є порушенням ст. 8 Конвенції захисту прав людини. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2021 року первісний позов Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист права власності задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» наступні приміщення та будівлі: сходову клітину «1-6», тамбур «1-7», побутове приміщення «1-8», котельню «2-1» розташовані на першому поверсі; сходову клітину «1-9», кімнати «1-10», «1-11», «1-12», кухню «1-13», коридор «1-14» розташовані на другому поверсі нежитлового будинку контори лісництва «А» та сарай «Б», що розташовані по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вказаних приміщень та будівель. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» в рівних частинах понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на проживання в житловому приміщенні відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісних позовних вимог відмовити та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 до ДП «Хмільницьке лісове господарство» про визнання права на проживання в житловому приміщенні, що розташоване по АДРЕСА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Хмільницьке лісове господарство» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та вмотивоване. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом встановлено, що Державне підприємство «Хмільницьке лісове господарство» є власником громадського будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (а.с.6-7). ДП «Хмільницьке лісове господарство» є балансоутримувачем державного майна, а саме: будинку контори з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, виданого на підставі листа Фонду державного майна від 06.10.2020 (а.с.8). У технічному паспорті від 08.07.2019 зазначено, що громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами за призначенням «контора лісництва» розташований за адресою АДРЕСА_1 , замовником технічної інвентаризації є Державне підприємство «Хмільницьке лісове господарство», паспорт виготовлено станом на 08 липня 2019 року (а.с.9-21). На балансі Державного підприємства «Хмільницьке лісове господарство» обліковується будівля для конторських та адміністративних цілей інші Інвентарний номер 1220,9, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Площа будівлі для конторських та адміністративних цілей інші 230,7кв.м. Балансова первісна вартість будівлі 84 250 грн 00 коп. Залишкова вартість будівлі станом на 01.05.2021 37 183 грн 00 коп., згідно довідки № 239/01-10 від 05.052021 (а.с.22). Наказом №43-к від 11.05.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади майстра лісу у Державному підприємстві «Хмільницьке лісове господарство» (а.с. 23-28). У акті від 28.04.2021 зафіксовано, що під час проведення детального огляду приміщень, об`єктів протипожежного стану, електробезпеки та технічного стану будівель Літинського лісництва, було виявлено факт незаконного перебування на території та у частині приміщення контори лісництва, колишнього працівника лісгоспу ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , звільняти приміщення він не збирається, комісію та представників лісництва до захопленої ним території та частини приміщення не допускає (а.с.29). У клопотанні від 13.02.2019 ОСОБА_1 просить Директора та профспілковий комітет ДП «Хмільницьке лісове господарство» дозволити йому та його сім`ї проживати у приміщенні контори Літинського лісництва на зимовий період. Виселення з приміщення гарантує в березні місяці 2019 року (а.с. 30). Листом ДП «Хмільницьке лісове господарство» від 11.05.2019 № 233/01-12 ОСОБА_1 зобов`язано невідкладно до 15 травня 2019 року звільнити приміщення контори Літинського лісництва (а.с.31). Судом першої інстанції було досліджено інвентаризаційну справу №2104 за адресою: АДРЕСА_1 , на 46 аркушах (а.с.134), з матеріалів якої вбачається, що в листопаді 2005 року було здійснено технічну інвентаризацію нежитлового будинку по АДРЕСА_2 , а 09.08.2012 ДП Хмільницьке лісове господарство» листом № 438 від 09.08.2012 звернулось до "ВООБТІ" з проханням провести поточні зміни будівлі контори Літинського лісництва щодо житлової частини, в зв`язку з переобладнанням частини будівлі під житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 . Внаслідок надання послуг по внесенню поточних змін в нежитлову будівлю в АДРЕСА_2 , було виготовлено технічний паспорт на контору лісництва з житловими будівлями станом на 06.09.2012. Суд першої інстанції, задовольняючи первісні позовні вимоги, виходив з того, що власником приміщення є ДП «Хмільницьке лісове господарство», яке має право володіти, користуватися і вільно розпоряджатися своєю власністю, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не надано доказів в підтвердження наявності законних підстав для проживання у спірних приміщеннях в силу закону чи договору. Відтак, матеріали справи не містять жодного документу щодо підстави вселення ОСОБА_1 та його сім`ї в будинок (письмовий договір, службовий ордер), а тому і відсутні підстави застосування до останніх вимог ст. 125 ЖК Української РСР, як до осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 387 ЦК України визначено, що власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно п. 3, 4, 5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Згідно з ст. 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також: жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд). Згідно з ч. 1 ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Таким чином, житловий фонд складають приміщення призначенні та придатні для постійного або тимчасового проживання в них фізичних осіб. Частиною 1 статті 118 ЖК Української РСР передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Згідно п. 20, 21 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 службові жилі приміщення, що звільняються, надаються особам, які мають право на їх одержання, в порядку, встановленому цим Положенням. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер (додаток N 2), який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення. Згідно п 26 зазначеного вище положення на підставі спеціального ордера (пункт 21 Положення) між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності- відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення. Таким чином, житлове приміщення може набути статуту службового виключно на підставі відповідного рішення виконавчого комітету районної ради чи міської ради, а підставою для вселення до службового приміщення є спеціальний ордер, який видається районною чи міською радою на підставі рішення адміністрації підприємства. Доводи апеляційної скарги про те, що житло набуло статусу службового на підставі рішення Виконавчого комітету Літинської районної ради народних депутатів Вінницької області від 13.04.1985 р №62 є безпідставними, оскільки вказане рішення відповідачами суду не надано та в матеріалах справи не міститься. Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 наголошує, що більше 10 років працював в ДП «Хмільницьке лісове господарство», а тому має право на отримання службового приміщення. Проте з матеріалів справи вбачається, що приміщення контори Літинського лісництва є нежитловим приміщенням. Крім того, підставою для вселення до житлового приміщення є спеціальний ордер, який видається районною чи міською радою на підставі рішення адміністрації підприємства. Проте будь-які рішення адміністрації ДП «Хмільницьке лісове господарство» щодо надання спеціального ордеру на проживання в службових приміщеннях відповідачам в матеріалах справи відсутні. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). За наведених обставин підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2022 року. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Т.О. Денишенко В.В. Оніщук