Постанова 4803 № 216/7662/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/841/22 Справа № 216/7662/19 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2022 року м.Кривий Ріг справа № 216/7662/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Голуб О.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Виконавчий комітет Центрально - Міської районної у місті ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , на рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року, яке постановлено суддею Кузнецовим Р.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, - ВСТАНОВИВ: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Виконавчого комітету Центрально Міської районної у місті ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона проживає в будинку АДРЕСА_1 з 2009 року, обслуговує даний житловий будинок та добросовісно володіє нерухомим майном більше 10 років. Позивачу відомо, що зазначений житловий будинок належав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будинком ніхто більше не володів та не користувався, окрім позивача. З 2009 року по теперішній час позивач користується усім будинком та земельною ділянкою, і за весь цей час ніхто не повідомляв про своє право на домоволодіння, у зв`язку з чим вважає, що має право визнати право власності на домоволодіння за набувальною давністю. На підставі наведеного вище, позивач просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. «А-1», погребу літ. «Б», вбиральні-душа літ. «В», огорожі № 1-5, замощення «ІІ», водоколонки «І». Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог з тих підстав, що позивач безперервно та добросовісно користується спірним будинком та вважає, що її позовні вимоги повинні бути задоволені на підставі ст. 344 ЦК України. Позивач вважає, що нею було доведено наявність всіх умов, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. У відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Центрально Міської районної у місті ради просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення. Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 2009 року по теперішній час проживає без реєстрації в будинку АДРЕСА_1 . Згідно з даними КП «Криворізьке БТІ», за вказаною адресою на теперішній час нерухомість не зареєстрована (а.с.64). Як вбачається з Акта від 09.12.2019 року, складеного зі слів сусідів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , засвідченого головою квартального комітету № 51, починаючи з 2009 року по теперішній час позивач ОСОБА_1 постійно (безперервно) володіє, користується та утримує весь будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-15). На підтвердження факту добросовісного утримання будинку з боку позивача та підтримання його у належному стані позивачем надано копії договорів купівліпродажу будівельних матеріалів, копії договорів про надання комунальних послуг та копії квитанцій про сплату комунальних послуг (а.с.7-12,16-19). Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на домоволодіння АДРЕСА_1 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Із змісту ст. 344 ЦК України випливає, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. За набувальною давністю може бути отримано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні його власнику було відмовлено. У п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. Елементи набувальної давності також передбачені статтями 335, 338, 341, 343 ЦК України, за положеннями яких після вчинення законодавчо визначених дій та зі спливом певного строку особа може набути право власності на безхазяйне майно, знахідку, бездоглядну домашню тварину чи скарб. Але положення статті 344 ЦК в таких випадках не застосовуються. Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Як вбачається із матеріалів справи, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вона після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2009 року по теперішній час вона безперервно проживає у вказаному будинку, володіє та відкрито користується даним будинком, господарчими побудовами, доглядає за будинком та надвірними спорудами, утримує його, постійно робить в ньому ремонтні роботи, сплачує комунальні послуги за цією адресою, тобто безперервно та відкрито володіє цим майном більше 10 років. При цьому слід зауважити, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Враховуючи, що підставою заявлених позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок була набувальна давність, а позивач знала, що спірний будинок належав ОСОБА_3 , тобто знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивач не є добросовісним набувачем з підстав, з якими закон пов`язує визнання права власності в порядку ст. 344 ЦК України, немає. Отже, після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто, фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 06 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернулась до Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради з заявою про надання їй на збереження будинку АДРЕСА_1 .17 липня 2010 року, під час обстеження виявленого відумерлого об`єкта нерухомості, розташованого по АДРЕСА_1 , з метою збереження та використання будівлі, комісія у складі співробітників виконкому Центрально-Міської районної у місті ради прийшла до висновку про можливість укладання з позивачем договору відповідального зберігання з правом користування будівлею, про що було складено відповідний Акт від 15.07.2010 року (а.с.82,93). На право позивача користуватися спірним майном вказує й Договір зберігання безхазяйного нерухомого майна № 12.11 від 30.11.2011 року, укладений між відповідачем та позивачем, зокрема, п.п. 2.3, 2.4, 4.1 якого заначено, що зберігач має право користуватися майном виключно за призначенням, до моменту встановлення місцезнаходження власника, який має право пред`явити свої права власності на дане домоволодіння. Користування майном здійснюється зберігачем безоплатно (а.с.94-95). Таким чином, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції вірно встановлено, що у даному випадку позивач не набула права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, натомість набула право користування зазначеним домоволодінням і це право ніким не оспорювалось, тому приймаючи до уваги те, що сам по собі факт користування позивачем цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача немає підстав для набуття права власності на вказане майно відповідно до статті 344 ЦК України. Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що позивач безперервно та добросовісно користується спірним будинком та вважає, що її позовні вимоги повинні бути задоволені на підставі ст. 344 ЦК України, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, та не спростують висновків суду першої інстанції і не є підставою для задоволення позову. Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що позивачем було доведено наявність всіх умов, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки позивач отримала право на користування спірним житловим будинком і знала, що має право користуватися майном виключно за призначенням до моменту встановлення місцезнаходження власника, який має право пред`явити свої права власності на дане домоволодіння, а тому дія статті 344 ЦК України не поширюється на дані правовідносини. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору виконав вимоги ст.ст. 89, 264 ЦПК України та у відповідності до зазначених норм дав належну оцінку встановленим обставинам і дослідженим доказам, висновки суду обгрунтовані. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 лютого 2022 року. Головуючий: Судді: