Ухвала КЦС ВС № 754/10803/19

Ухвала 15 лютого 2022 року м. Київ справа № 754/10803/19 провадження № 61-2222ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», Комунального некомерційного підприємства «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: визнати незаконними дії медичних працівників Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ «Інститут серця МОЗ України») та лікаря-психіатра Комунального некомерційного підприємства «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» (далі - КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2») щодо проведення її психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним); зобов`язати відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 та стягнути солідарно з відповідачів на її користь 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним проведенням психіатричного огляду і встановленням неіснуючого діагнозу. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 21 вересня 2016 року всупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» вона була незаконно без її згоди оглянута черговим лікарем-психіатром КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» і їй було встановлено неіснуючий діагноз - розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним). Чергового лікаря-психіатра було запрошено лікуючим лікарем відділення вроджених вад серця без її згоди, а запис лікаря-психіатра було зафіксовано в медичній карті стаціонарного хворого. Зазначене підтверджено листом заступника генерального директора ДУ «Інститут серця МОЗ України» від 25 листопада 2016 року № 01-09/1541. Мотивом виклику лікаря-психіатра згідно із зазначеним листом була її поведінка, яка викликала занепокоєння в медичного персоналу ДУ «Інститут серця МОЗ України», що проводив стосовно неї лікувальні заходи. Незаконні дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» щодо проведення їй психіатричного огляду і встановлення неіснуючого діагнозу призвели до втручання в її приватне життя в аспекті моральної та психологічної недоторканості. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року позов залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року (повний текст якої складено 06 грудня 2021 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди і ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов задоволено частково. Визнано незаконними дії медичних працівників ДУ «Інститут серця МОЗ України» та лікаря-психіатра КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» щодо проведення психіатричного огляду ОСОБА_1 і встановлення діагнозу «розлад особистості за емоційно-нестійким типом (можливо параноїдальним)». Стягнуто з ДУ «Інститут серця МОЗ України» та КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. 02 лютого 2022 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідачів вилучити запис лікаря-психіатра з медичної картки і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги; змінити оскаржувану постанову апеляційного суду, присудивши до стягнення з відповідачів на її користь 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Ігнатенко В. М. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М. Проведення повторного автоматичного визначення судді відбулося у зв`язку з відпусткою судді Карпенко С. О. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язання вилучити запис про огляд з медичної карти стаціонарного хворого та стягнення 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Ціна позову в цій справі в частині вимоги майнового характеру (щодо відшкодування моральної шкоди) становить 250 000 грн, що станом на 01 січня 2022 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 250 = 620 250 грн). Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню. Верховним Судом також враховано, що апеляційний суд захистив права позивача, частково задовольнивши її вимоги. В касаційній сказі заявник не погоджується з обсягом задоволених вимог. Зокрема, доводи касаційної скарги полягають у незгоді заявника із визначеним апеляційним судом розміром відшкодування моральної шкоди, однак в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Заявником не наведено обставин, які свідчили б необхідність перегляду справи в касаційному порядку (наявність правової проблеми щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, чи необхідність формування єдиної правозастосовчої практики). Касаційна скарга містить лише формальне посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, без зазначення конкретної норми права, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та без наведення переконливих аргументів на підтвердження цих обставин. Тобто таке посилання не може бути підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Враховуючи призначення Верховного Суду, який є судом права, та з огляду на зміст пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України метою відкриття касаційного провадження на підставі наведеної процесуальної норми є формування судової практики щодо застосування норм права, а не надання оцінки правильності застосування норм права у спірних правовідносинах, коли мотивом заявника є - домогтися повторної оцінки касаційним судом обставин справи. Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження. Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України», Комунального некомерційного підприємства «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» про визнання дій щодо проведення психіатричного огляду та встановлення неіснуючого діагнозу незаконними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська