Постанова 4824 № 371/388/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/656/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 371/388/21 16 лютого 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Болотова Є.В. - Музичко С.Г. при секретарі - Кузьмич Р.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Капшук Л.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миронівської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,- в с т а н о в и в : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миронівської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який доводився їй чоловіком. У 1987 році ОСОБА_2 був переданий у користування житловий будинок АДРЕСА_1 для проживання сім?ї. 05 грудня 2000 року, відповідно до рішення комісії КСП «Росія», уповноваженої для передачі житлових будинків у приватну власність, житловий будинок було передано ОСОБА_2 по акту приймання - передачі. Вказувала на те, що за життя ОСОБА_2 вживав заходи, щоб належним чином оформити право власності на житловий будинок. 03 травня 2000 року він виготовив технічний паспорт на будинок у Білоцерківському МБТІ. Проте, за життя право власності на житловий будинок у встановленому порядку не оформив та не зареєстрував. 01 травня 2007 року, після смерті ОСОБА_2 , на її замовлення КП КОР «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на будинок. Оскільки право власності на спірний будинок за ОСОБА_2 за життя не було зареєстроване, вона не має можливості отримати правовстановлюючий документ на нього. Посилаючись на те, що з 1987 року і по даний час вона добросовісно і безперервно володіє та відкрито користується житловим будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, на якій він розташований, тому, на підставі статті 344 ЦК України, просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Миронівської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю відмовлено. Не погоджуючись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що житловий будинок ніколи не мав власника, право власності на будинок ніколи і ні за ким не було зареєстроване; житловий будинок є об`єктом набувальної давності та не є виключеним із цивільного обороту; з 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 добросовісно, відкрито володіли, а ОСОБА_1 продовжує і на даний час добросовісно та відкрито володіти житловим будинком; з 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 безперервно володіли будинком; відсутні інші особи, які претендують на будинок; у позивача відсутній титул для володіння майном та набуття права власності, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Посилалася на висновки викладені у постановах ВС від 27.09.2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 04.07.2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 06.09.2018 року у справі № 205/1178/16-ц, від 19.09.2018 року у справі № 296/6949/17, від 31.10.2018 року у справі № 683/2047/16-ц. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити Представник відповідача Миронівської міської ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи міська рада повідомлена належно, про причини неявки представника суд не повідомила, тому колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи у відсутності представника відповідача. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення позивача та її представника, перевіривши матеріалів справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який доводився позивачу ОСОБА_1 чоловіком. У 1987 році колгоспом «Росія» села Кип?ячка сім?ї ОСОБА_2 , в складі дружини ОСОБА_1 , синів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , було надано для проживання житловий будинок АДРЕСА_1. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,12 га, цільове призначення якої визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку. В подальшому, на базі колгоспу «Росія», за рішенням зборів уповноважених від 14 березня 1997 року, утворено КСП «Росія», яке було правонаступником вказаного колгоспу. 18 лютого 2000 року, за рішенням уповноважених СКП «Росія», утворено сільськогосподарський виробничий кооператив «Кип?ячка», який був правонаступником КСП «Росія». За життя ОСОБА_2 розпочав процес оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Відповідно до даних виписки з протоколу зборів членів СГВК «Кип?ячка» № 2 від 18 лютого 2000 року, на зборах було розглянуто та задоволено заяву ОСОБА_2 про передачу у власність житлового будинку АДРЕСА_1. 30 листопада 2000 року комісією, створеною відповідно до рішення зборів уповноважених КСП «Росія» від 18 лютого 2000 року для передачі житлових будинків у приватну власність, проведено обстеження житлового будинку АДРЕСА_1 та 05 грудня 2000 року передано зазначений будинок ОСОБА_2 за актом приймання - передачі. 03 травня 2000 року Білоцерківським МБТІ, на замовлення ОСОБА_2 , виготовлено технічний паспорт, за даними якого житловий будинок, побудований у 1987 році, має господарські будівлі та споруди (льох, сарай, вбиральню, огорожу). За життя право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не зареєстрував, що підтверджується даними довідки КП КОР «Білоцерківське МБТІ» № 02251 від 30 січня 2008 року (а.с. 23). Позивач, після смерті чоловіка ОСОБА_2 , намагалася оформити право власності на зазначений житловий будинок на своє ім?я. У 2007 році вона зверталася до керівництва СГВК «Кип?ячка» із заявою щодо передачі їй житлового будинку у власність та виготовила технічний паспорт на нього. Проте, оформлення права власності не завершила. За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, СГВК «Кип?ячка» (ідентифікаційний код 03755986) припинено з 27 березня 2012 року. Факт постійного проживання позивача в житловому будинку АДРЕСА_1 з 1987 року підтвердили допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Зокрема, свідок ОСОБА_7 повідомила, що з 1989 року проживає в АДРЕСА_3 . Будинок АДРЕСА_1 , в якому проживає позивач, розташований навпроти. Знає позивача з моменту поселення. Підтвердила, що чоловік позивача ОСОБА_2 за життя почав процес оформлення права власності на зазначений житловий будинок, проте не встиг цього зробити в зв?язку зі смертю. Засвідчила факт, що позивач постійно, безперервно проживала та користувалася зазначеним житловим будинком з 1987 року, опікувалася вказаним будинком, обробляла земельну ділянку біля нього. Допитана в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що проживає в будинку АДРЕСА_2. В село вона приїхала і поселилася по сусідству одночасно з сім?єю позивача у 1987 році. У 2000 році будинки, в яких вони проживали, відповідно до рішення зборів КСП, передали їх користувачам для оформлення права власності. Право власності на свій будинок вона оформила. Чоловік позивача ОСОБА_2 не встиг оформити право власності на будинок АДРЕСА_1 , в якому проживав з сім?єю, оскільки захворів і в 2006 році помер. Підтвердила факт, що ОСОБА_1 з 1987 року постійно проживала та користувалася зазначеним будинком, обробляла земельну ділянку біля нього. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на житловий будинок за набувальною давністю, оскільки обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову про визнання права власності саме за набувальною давністю, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності. Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном. Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги позивачки до задоволення не підлягають, оскільки нею не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Володіння могло б вважатись добросовісним, якщо позивачка при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності. Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачка була обізнана, що зборами членів СГВК «Кип'ячка» від 18 лютого 2000 року було прийняте рішення про передачу житлового будинку АДРЕСА_1 у власність чоловіку позивачки ОСОБА_2 , фактичне володіння та користування позивачкою вказаним будинком відбулося на підставі вказаного рішення, а тому не можна вважати, що володіння позивачкою будинку добросовісним. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, тоді як суд першої інстанції надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що житловий будинок ніколи не мав власника, право власності на будинок ніколи і ні за ким не було зареєстроване; житловий будинок є об`єктом набувальної давності та не є виключеним із цивільного обороту; з 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 добросовісно, відкрито володіли, а ОСОБА_1 продовжує і на даний час добросовісно та відкрито володіти житловим будинком; з 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 безперервно володіли будинком; відсутні інші особи, які претендують на будинок; у позивача відсутній титул для володіння майном та набуття права власності, не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.. Посилання на висновки викладені у постановах ВС від 27.09.2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 04.07.2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 06.09.2018 року у справі № 205/1178/16-ц, від 19.09.2018 року у справі № 296/6949/17, від 31.10.2018 року у справі № 683/2047/16-ц, не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки вони висловлені в справах за інших встановлених обставин. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції у даній справі ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 лютого 2022 року. Головуючий: Судді: