Постанова 4824 № 755/8845/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/8845/2017 Головуючий у І інстанції - Арапіна Н.Є. апеляційне провадження №22-ц/824/1879/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Немудрої Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Прокуратури м. Києва на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року у справі за позовом Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна від добросовісного набувача, встановив: У червні 2017 року Київська місцева прокуратура №4, яка діяла в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна від добросовісного набувача, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року №1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» затверджений перелік майна підприємств, організацій та установ комунальної власності територіальної громади м. Києва, яке передано до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, зокрема, до складу якого увійшло нежитлове приміщення площею 262,4 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_1 . 27 липня 2010 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області визнано право власності на нежитлове приміщення №102 (в літ. «А»), загальною площею 212.0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . У подальшому за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. та зареєстрованим в реєстрі під №2307, ОСОБА_2 здійснено відчуження ОСОБА_1 нежитлового приміщення №102 (в літ. «А»), загальною площею 212.0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, відповідно до листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, рішення про включення нежитлового приміщення №102 (в літ. «А»), загальною площею 212.0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, не приймалося. За вказаних обставин спірне нежитлове приміщення вибуло із володіння територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза волі власника. Позивач просив суд, витребувати від ОСОБА_1 нежитлове приміщення №102 (в літ. «А»), загальною площею 212.0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року, у задоволенні вищезазначеного позову було відмовлено. В поданій апеляційній скарзі Заступник прокурора м. Києва просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішення щодо оформлення документів про приватизацію спірного нежитлового приміщення не приймалося, свідоцтво про право власності на яке не видавалося, та оригінали таких документів у суді не досліджувалися. Спірне нерухоме майно відноситься до переліку майна підприємств, організацій та установ комунальної власності територіальної громади м. Києва. На підставі рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 12 березня 2009 року №339 процедуру приватизації нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано. Тобто, відчуження спірного майна відбулося поза волею його власника територіальної громади м. Києва. Крім того, позовна давність до вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовується. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що позивачем до суду не надано документів на підтвердження права власності спірного нерухомого майна. Відповідачем набуто право власності на це майно на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 . Право власності на нежитлове приміщення належало ОСОБА_2 на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2010 року. Зазначене рішення набрало законної сили та не було оскаржене позивачем. Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року, скасовано постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх обставин справи, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення та порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. При новому розгляді справи судом встановлено, що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджений перелік, майно яких передається до сфери управління районних в м. Києві державних адміністрацій згідно з додатками 1-10 до цього розпорядження. До сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, увійшло спірне нежитлове приміщення, що розташоване в АДРЕСА_1 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2010 року по справі №2-2782/10 визнано за ОСОБА_2 право власності на групу приміщень №102, загальною площею 212,0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірне приміщення 29 грудня 2012 року. 08 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, у відповідності до якого останній придбав групу приміщень №102, загальною площею 212,0 кв.м, в будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення №26 від 13 січня 1992 року Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про формування комунального майна міста та районів», яким затверджено перелік комунального майна, що перебуває у власності міста (додаток 1), а саме, майстерня по ремонту холодильників №13, завод «Ремпобуттехніка», що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; житлово-експлуатаційна контора №1014, за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно рішення Дніпровської районної в місті Києві ради від 03 грудня 2008 року №323 внесено зміни до рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16 жовтня 2008 року №297 «Про внесення змін та доповнень до рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 26 червня 2008 року №239 «Про затвердження переліку об`єктів, що відносяться до власності територіальної громади Дніпровського району міста Києва, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках», а саме додаток 1 до рішення доповнено позиціями, серед яких нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Рішенням Дніпровської районної в місті Києві ради від 12 березня 2009 року №339 було виключено спірне майно з переліку об`єктів, що відносяться до власності територіальної громади Дніпровського району міста Києва, які підлягають приватизації у IV кварталі 2007 року та у 2008 році. Рішенням Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року №290/9778 «Про передачу в оренду нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади м. Києва єдиному претенденту на право оренди» нежитлового приміщення площею 262,4 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_3 строком на 2 роки 364 дні. Відповідно до договору №29/1 від 22 листопада 2013 року, укладеного між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_3 , останньому передано в оренду майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до листа Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 лютого 2017 року спірний об`єкт нерухомості було повернено з орендного користування відповідно до акту приймання-передачі (повернення) від 26 квітня 2013 року. Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21 квітня 2017 року, реєстрація прав власності ні Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, ні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» на нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 212,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , «літ А» не здійснювалась. Свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на цей об`єкт нерухомості не видавалось. У листі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 квітня 2017 року, зазначено, що приватизацію спірного об`єкту департамент не здійснював. У листі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28 травня 2014 року, вказано, що свідоцтво про право власності на спірний об`єкт ОСОБА_4 не оформлялось. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право комунальної власності на спірне нежитлове приміщення припинилося, у зв`язку з видачею свідоцтва Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16 квітня 2008 року про передачу цього майна ОСОБА_4 у приватну власність. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до положень статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України, право власності набувається в порядку, визначеному законом та право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. В силу ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до положень ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. В порядку ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», до компетенції рад віднесено питання прийняття рішень щодо розпорядження та правової природи комунального майна. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння. Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому, суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Встановленими обставинами справи підтверджено, що первинно відчуження спірного нежитлового приміщення відбулось від ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про право власності, виданого 16 квітня 2008 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва №203-В від 16 квітня 2008 року, ОСОБА_4 належить право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна - група приміщень №102 (в літ. «А»), загальною площею 212,0 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене свідоцтво видане на підставі наказу Головного управління Комунальної власності м. Києва. Правомірність зазначеного свідоцтва про право власності та наказу Головного управління Комунальної власності м. Києва на підставі якого видано це свідоцтво у встановленому законом порядку не оспорено. Крім того, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2010 року по справі №2-2782/10 встановлено, що право власності на приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 212 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 . Цим же рішенням визнано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 . Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2010 року набрало законної сили. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 листопада 2013 року, 29 грудня 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на групу приміщень №102 (в літ. А), загальною площею 212,0 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З урахуванням вищезазначених норм права, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 набув право власності на спірне нерухоме майно за відплатним договором купівлі-продажу від попереднього власника ОСОБА_2 ОСОБА_2 отримав спірне майно за рішенням суду, яке набрало законної сили, від попереднього власника ОСОБА_4 . Матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_4 не мав права відчужувати належне їм майно. Крім цього, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади м. Києва без її волі. Викладені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції. Також, колегія суддів звертає уваги на те, що відповідачем до суду було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом пропущено строк позовної давності. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна давність заявлена відповідачем не застосовується до даних правовідносин, у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Прокуратури м. Києва залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 21 лютого 2022 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба