Постанова 4803 № 204/2515/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2404/22 Справа № 204/2515/21 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В.,Петешенкової М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У квітні 2021 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду вищезазначений позовом, посилаючись на те, що відповідач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 09.09.2016 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, котрий в подальшому збільшився до 28 500,00 грн. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також, підтвердила те, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, однак зобов`язання за кредитним договором не виконав. У зв`язку із зазначеними порушеннями, відповідач станом на 21 березня 2021 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 57 921,64 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 51 577,49 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом 6 344,15 грн. Тому, АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості. На підставі викладеного, просив суд стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2021 рокув задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з даним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази та обставини справи. Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалася. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так, судом встановлено, що 09.09.2016 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Суд першої інстанції встановив, що вказана анкета-заява не містить відомостей щодо обрання відповідачем банківських послуг та їх змісту, у ній наявні лише особисті дані та міститься підпис відповідача. З матеріалів справи вбачається що відповідачу ОСОБА_1 видано кредитну картку, із встановленим кредитним лімітом, котрий у подальшому збільшився до 28 500 грн, згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем зазначено, що договір № б/н від 09 вересня 2016 року складається з Анкети-заяви, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку». На підставі вказаних анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг та самих Умов і правил надання банківських послуг, позивач нарахував відповідачу заборгованість станом на 21 березня 2021 року у розмірі 57 921,64 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 51 577,49 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом 6 344,15 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції посилався на відсутність будь-яких доказів щодо отримання відповідачем кредитної картки зі встановленням кредитного ліміту та відомостей щодо розміру використаних відповідачем кредитних коштів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції посилався на безпідставність таких вимог через відсутність передбаченого обов`язку відповідача з їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 09.09.2016 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору; позивач не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитним коштами в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту в обумовленому позивачем розмірі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченими відсотками, виходячи з наступного. Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що відсутність підпису відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг, при наявності її письмового свідчення про те, що вона ознайомлена у письмовому вигляді та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку не є підставою для визнання не укладеним кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 09.09.2016 року процентна ставка та строк дії кредитного договору не зазначені. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що умови кредитного договору стосовно нарахування прострочених відсотків сторонами не погоджені. Водночас, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, на які посилається позивач, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Колегія суддів вважає, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення прострочених відсотків, оскільки такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального закону та висновкам, викладеним у Постанові Верховного суду України від 30 вересня 2020 року у справі № 173/1384/18 (провадження № 61-9880св19) та правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131 цс19). Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, в анкеті-заяві від 09.09.2016 року сума кредитного ліміту не зазначена. Проте, відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , кредитний ліміт по ній змінювався: 09.09.2016 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 500 грн, 26.05.2017 року збільшено до 11 000,00 грн, 17.09.2017 року збільшено до 17 000,00 грн, 13.10.2017 збільшено до 21 000,00 грн, 02.01.2018 року збільшено до 27 000,00 грн, 17.12.2018 року - збільшено до 28 500,00 грн, 12.06.2020 року - зменшено до 0,00 грн. Випискою про рух коштів по карті відповідача встановлено, що відповідач користувалася кредитною карткою до лютого 2020 року, тобто погодилася зі зміною кредитного ліміту по картці. У відповідності до наданого позивачем розрахунку розмір заборгованості за тілом кредиту складає 51 577,49 грн. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що максимальний ліміт по кредиту, котрий був наданий позичальнику, складав 28 500,00 грн. Видачу кредиту у більшому розмірі банком не доведено. Такий висновок відповідає, висновку Верховного суду в постанові від 21.04.2021 року справа № 345/2633/20. З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту лише у розмірі 28 500,00 грн. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог банку та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту у сумі 28 500,00 грн. На підставі ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 2 780,75грн. Керуючись ст. 259, 367, 374, 376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2021 рокускасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 09.09.2016 року у сумі 28 500,00 грн. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 2 780,75грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова