Постанова 4873 № 904/5663/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" лютого 2022 р. Справа№ 904/5663/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Тищенко А.І. Куксова В.В. за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.02.2022 року у справі №904/5663/21 (в матеріалах справи). Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021, повний текст якого складено 25.11.2021. у справі №904/5663/21 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Нікопольської міської ради до 1.Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», 2.Міністерство енергетики України про зобов`язання вчинити дії. ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року Нікопольська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ «Оператор ГРМ «Дніпропетровськгаз», відповідач 1) та Держави України в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - відповідач 2) про зобов`язання відповідачів у місячний термін з моменту набрання даним судовим рішенням законної сили вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки під належними їм об`єктами газорозподільних мереж у місті Нікополі Дніпропетровської області шляхом письмового звернення до Нікопольської міської ради про надання дозволу на розробку землевпорядної документації відповідно до чинного земельного законодавства України. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю встановленого законом обов`язку оформити правовстановлюючі документи на об`єкти газорозподільних мереж. Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 у справі № 904/5663/21 у позові відмовлено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові з огляду на те, що заявлена вимога не може бути належним способом захисту, оскільки така вимога не містить конкретного переліку необхідних та достатніх заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів, не конкретизує, які саме правовстановлюючі документи необхідно оформити; у позивача відсутнє суб`єктивне право на захист заявлених вимог. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Нікопольська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 у справі № 904/5663/21та прийняти нове судове рішення про задоволення позову. Зокрема, на переконання Нікопольської міської ради, приймаючи рішення: - суд не врахував, що земельні ділянки під об`єктами газорозподільних мереж у місті Нікополі належать до земель комунальної власності; - на відповідача 1 покладено обов`язок оформити земельні ділянки під об`єктами газорозподільних мереж; - не врахував, що законом передбачено виконання судового рішення немайнового характеру; - до заяви позивач додав належні докази, що підтверджують можливість з боку відповідачів оформити правовстановлюючі документи; - суд не врахував принципу вірогідності доказів. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2021, вказану скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Тищенко А.І. Ухвалою від 28.12.2021 суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі № 904/5663/21; розгляд апеляційної скарги призначив на 09.02.2022 о 13 год 55 хв; встановив учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. 10.01.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останнє просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зокрема відповідач 2 зазначає про те, що: - земельні ділянки, на яких розташовані ГРМ та ШРП перебувають в охоронній зоні, що визначена законом України «Про трубопровідний транспорт»; - відповідач 2 не є користувачем спірних земельних ділянок; - питання оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що знаходяться під державними об`єктами газорозподільних мереж не стосується компетенції Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; - користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів не є достатньою правовою підставою для кваліфікації такого користування як самовільне зайняття земельної ділянки; - в тарифі на розподіл природного газу не передбачено складової на оформлення правовстановлюючих документів на відповідні земельні ділянки. 20.01.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Нікопольської міської ради надійшли пояснення, у яких остання наголосила на правильному обранні способу захисту у даному спорі. 24.01.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від АТ «Оператор ГРМ «Дніпропетровськгаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зокрема відповідач 1 звертає увагу суду на те, що: - оператори ГРМ набувають права постійного користування на об`єкти із земель комунальної та державної власності на підставі частини другої ст. 92 ЗК України; - суд установив відсутність у позивача права на спірні земельні ділянки; - заявлений спосіб захисту не є ефективним при вирішенні спірних правовідносин; - згідно з п. 5 постанови КМУ від 21.02.2017 № 95 «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем та їх складових станом на 31 грудня 2017 року» перевірка наявності правовстановлюючих документів на державне майно, що використовується для розподілу природного газу покладена на відповідача 2 та Фонд державного майна України; - під час інвентаризації встановлено, що через невизначеність у законодавстві переліку документів неможливо встановити належність об`єктів до якого виду власності останні належать; - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України на численні звернення відповідача 1 щодо питання за який рахунок має здійснюватися оформлення ділянок, відповіді не надало. 26.01.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Нікопольської міської ради надійшли додаткові пояснення, у яких остання вказала, що покликання АТ «Оператор ГРМ «Дніпропетровськгаз» на частину другу ст. 92 ЗК України є неправомірним, оскільки дана стаття регулює порядок набуття у постійне користування земель Оператором ГТС; суд не дотримався принципу обґрунтованості рішення. В судовому засіданні 09.02.2022 позивач підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав викладених в апеляційній скарзі, поясненнях, просив її задовольнити, представники відповідача 1 та відповідача 2 заперечили проти вимог останньої за обставин, викладених у відзивах. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, пояснень, відзивів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню чи зміні, з наступних підстав. Згідно з матеріалами справи, на території міста Нікополь Дніпропетровської області, розташоване державне майно - об`єкти газорозподільної системи (46 газо-регуляторних пунктів та 93 шафових регуляторних пунктів газу), що обліковуються на балансі відповідача1. Щодо зазначених обставин сторони під час провадження в суді першої інстанції не заперечили. Через відсутність правових підстав для розташування на земельних ділянках об`єктів газорозподільної системи (документів дозвільного характеру, зокрема рішення Нікопольської міської ради про надання відповідачам земельних ділянок у користування на підставі документації із землеустрою), позивач звернувся до суду з відповідними вимогами. Відповідно до частини другої ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Згідно з частинами першою та другою ст. 110 Земельного кодексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Згідно з частинами першою та четвертою ст. 111 Земельного кодексу України обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені. Статтею 112 Земельного кодексу України передбачено, що правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» об`єкти трубопровідного транспорту - це магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об`єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту. Відповідно до статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» охоронна зона об`єктів магістральних трубопроводів - територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності; правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів - установлений законодавством особливий режим використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також підприємствами магістральних трубопроводів, що встановлюється в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів для забезпечення належних умов їх експлуатації, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому. У пункті 4 глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ), встановлено, що правовий режим земель охоронних зон об`єктів газорозподільної системи - установлений законодавством особливий режим використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також Операторами ГРМ, що встановлюється в межах земель охоронних зон об`єктів газорозподільних систем для забезпечення належних умов їх експлуатації, запобігання їх пошкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому. Згідно з п. 1-7 глави 4 розділу ІІІ Кодексу ГРМ охоронна зона об`єктів ГРМ поширюється на газопроводи з надлишковим тиском природного газу не більше 1,2 МПа, ГРП, ШРП, вузли обліку природного газу, засоби захисту газопроводів від електрохімічної корозії, споруди і пристрої на газопроводах, розпізнавальні та сигнальні знаки місцезнаходження газопроводів і споруд на них, за винятком внутрішньобудинкових газових мереж. Оператори ГРМ мають право на отримання відповідно до чинного законодавства від органів, що здійснюють ведення державного земельного кадастру, державну реєстрацію прав на нерухоме чи інше майно, інформації про власників, користувачів об`єктів нерухомого та іншого майна, кадастрові номери земельних ділянок, розташованих у межах охоронних зон об`єктів ГРМ. Охоронні зони об`єктів ГРМ зазначаються в документації із землеустрою з дати надання земельної ділянки для будівництва об`єкта ГРМ. Власники або користувачі земельної ділянки, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Оператори ГРМ вживають заходів щодо охорони земель та дотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон об`єктів ГРМ. Земельні ділянки, що входять до охоронних зон, використовуються власниками, орендарями земельних ділянок, землевласниками та землекористувачами з обов`язковим дотриманням вимог цього Кодексу. Сільськогосподарські роботи в охоронних зонах проводяться власниками, орендарями земельних ділянок, землевласниками та землекористувачами з попереднім повідомленням про їх початок Оператора ГРМ. Проведення ремонтних будівельних та/або земляних робіт в охоронній зоні ГРМ здійснюється відповідно до законодавства за письмовим погодженням Оператора ГРМ. Натомість у п. 18 глави 4 розділу ІІІ Кодексу ГРМ визначено, що межі охоронних зон газорозподільної системи визначаються відповідно до Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15 травня 2015 року № 285 (далі - ПБСГ). Відповідно до п. 1.12 глави 1 розділу V ПБСГ з метою забезпечення безпечних умов експлуатації та виключення можливості пошкодження газорозподільної системи вздовж її траси в межах охоронної зони шириною 2 м з обох боків від зовнішньої стінки газопроводу в плані не допускаються: обмеження доступу обслуговуючого персоналу у світлу пору доби, а при аварійній ситуації - цілодобово; складування матеріалів і устаткування; ведення земляних та будівельно-монтажних робіт; садіння дерев; улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових. Технічні смуги для ГРП, ШГРП дорівнюють не менше ніж 10 м по периметру цих споруд. Згідно з п. 4 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ Оператор ГРМ має право безперешкодного та безкоштовного доступу до земельних ділянок всіх форм власності, на яких розташована газорозподільна система, для виконання своїх функцій та обов`язків, передбачених законодавством. Згідно з п. «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов`язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. З аналізу викладених норм законодавства випливає, що земельні ділянки, на яких розташовані ГРМ (газорозподільні мережі) та ШРП (шафові регуляторні пункти газу) мають обмеження, які встановлені законом - обтяження охоронними зонами. Згідно зі ст. 12, 125, 206, 211 та 212 Земельного кодексу України, в редакції від 18.10.2021, повноваження місцевих рад поширюються на землі комунальної форми власності. Оператори газотранспортної системи набувають право постійного землекористування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності на підставі частини другої статті 92 Земельного кодексу України. Відповідно до частини першої ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Відповідно до частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать (у тому числі) землі під об`єктами державної власності трубопровідного транспорту. Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що покликання на частину другу ст. 92 ЗК України в межах даного спору є неправомірним, оскільки дана стаття регулює порядок набуття у постійне користування земель лише Оператором ГТС. З урахуванням викладеного та щодо арґументів скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових" на Міністерство енергетики та вугільної промисловості разом з Фондом державного майна покладено обов`язок забезпечити проведення: 1) до 1 грудня 2017 року інвентаризації газорозподільних систем, які обліковуються на балансі операторів газорозподільних систем; перевірки наявності правовстановлюючих документів на державне майно, що використовується для розподілу природного газу, та у разі потреби їх відновлення відповідно до результатів проведеної згідно з абзацом другим цього підпункту інвентаризації; 2) в установленому законодавством порядку до 31 грудня 2018 року паспортизації газорозподільних систем. Окрім того, вказаною постановою затверджено Перелік майна, що надається в експлуатацію оператору газорозподільної системи. Даний перелік не передбачає поділ майна (об`єктів) на: об`єкти, що безпосередньо використовуються для розподілу природного газу; об`єкти державного майна, що безпосередньо для розподілу природного газу не використовуються. Наразі не визначено Переліку майна (з урахуванням поділу за типом власності) та не затверджено результатів інвентаризації на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових". Як правильно зазначив суд першої інстанції передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений Законом спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Суд установив, що позивач не надав суду жодного доказу, що державне майно - об`єкти газорозподільної системи, які обліковуються на балансі Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз», розташовані саме на землях комунальної власності територіальної громади міста Нікополь. За наведених підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів належність земельних ділянок на яких розташовані 46 газо-регуляторних пунктів та 93 шафових регуляторних пунктів газу до земель комунальної власності, що виключає у тому числі покладення на відповідача 1 обов`язку звернення до Нікопольської міської ради про надання дозволу на розробку землевпорядної документації. З огляду на викладене, колегія вважає правильним застосування судом першої інстанції принципу вірогідності доказів, який визначений ст. 79 ГПК України. Водночас як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не довів суду, що саме він є тією особою, яка вправі вимагати усунення будь-яких порушень прав на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти газорозподільної системи, які обліковуються на балансі Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз». Відсутність або недоведеність факту наявності права та факту порушення цього права відповідачем або одночасно - відповідачами унеможливлює надання відповідного примусового захисту. Що стосується обраного позивачем способу захисту прав, то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно із частиною другою статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Натомість позовна вимога про зобов`язання вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів та державної реєстрації речових прав на користування земельними ділянками під належними їм об`єктами газорозподільних мереж у місті Нікополі не є належним способом захисту, оскільки не містить конкретного переліку необхідних та достатніх заходів для оформлення правовстановлюючих документів, не конкретизує, які саме правовстановлюючі документи необхідно оформити. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем у цій справі вимога (за умови встановлення наявності суб`єктивного права на захист) про зобов`язання вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів та державної реєстрації речових прав на користування земельними ділянками не призводить до поновлення порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19). Покликання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.09.2019 у справі № 480/2288/19, від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 не є релевантними до спірних правовідносин у цьому спорі. За наведених підстав колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у позові. Порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні частини третьої ст. 277 ГПК України, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а також неправильного застосування норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено. Крім того, аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов`язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору, та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам позивача. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2021 у справі № 904/5663/21 без змін. Судові витрати (судовий збір) на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : 1.Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі №904/5663/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі №904/5663/21 залишити без змін. 3.Судові витрати покласти на Нікопольську міську раду. 4.Матеріали справи №904/5663/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складено 21.02.2022. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді А.І. Тищенко В.В. Куксов