Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/3407/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" лютого 2022 р. Справа №914/3407/20 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Бонк Т.Б., Суддів Матущак О.І., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Кострик К., за участю представників учасників справи: прокурора: Рогожнікової Н.Б. позивача: Шевченко М.І. відповідача та третьої особи: не з`явився, розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури від 04.06.2021 №15/4-615вих-21 (вх. суду від 08.06.2021 №01-05/1975/21) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.05.2021, суддя Ділай У.І, у справі №914/3407/20 про залишення без розгляду позову Львівської обласної прокуратури, м. Львів в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради, м. Львів до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Верхній замок, м.Львів третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7 кв.м по вул. Огіркова, 2 у м. Львові ВСТАНОВИВ: У грудні 2020року виконувач обов`язків керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ТОВ «Верхній замок» про витребування майна та скасування державної реєстрації права приватної власності на приміщення площею 101,7 кв.м по вул. Огіркова, 2 у м. Львові. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно з рішенням Шевченківського райвиконкому м.Львова № 192 від 14.04.1987 приміщення будинку по вул. Огіркова,2 у м.Львові віднесено до комунальної власності. В подальшому на підстав договору оренди від 03.02.1998 Львівська міська рада передала ТОВ «Верхній замок» нежитлові приміщення першого поверху під індексами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 загальною площею 98,4кв.м за адресою м.Львів, вул Огіркова,2. Прокурор вказує, що згідно з інформацією Державного реєстру речових прав будівля площею 101,7 кв.м за адресою: м. Львів, Огіркова,2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1898648846101) перебуває у приватній власності ТОВ «Верхній замок», підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт, б\н, виданий Львівським ОКБТІ 1998 року, водночас, будинок № 2 за адресою м.Львів, вул. Огіркова 07.10.2004 зареєстрований в цілому на праві комунальної власності за територіальною громадою в особі Львівської міської ради (реєстраційний номер майна 7795952). Згідно з листом ОКП БТІ від 12.10.2020 в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок № 2 по вул. Огірковій у м.Львові наявний витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 07.10.2004, в якому власником будинку зазначено територіальну громаду в особі Львівської міської ради на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 14.04.1987. Відтак прокурор вважає, що вказане майно вибуло поза волею власника та без відповідної правової підстави, у зв`язку з чим на підставі ст.ст. 142 Конституції України, 387, 388 ЦК України, ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень» звернувся з зазначеним позовом до суду. Як на наявність підстав для подання позову в інтересах держави прокурор зазначив, що Львівська міська рада знала про порушення інтересів територіальної громади міста ще з серпня 2020 року, коли Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради виявлено незаконну реєстрацію за ТзОВ «Верхній замок» права приватної власності (лист від 26.08.2020), проте, будь-яких ефективних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади у вигляді повернення спірного майна у власність територіальної громади рада не вживала (скерування 02.09.2020 Львівською міською радою в Міністерство юстиції України скарги на рішення державного реєстратора не призвело до ефективного захисту прав територіальної громади на спірне майно, поновлення прав щодо користування та розпорядження ним), що на думку прокурора, свідчить про неналежний спосіб захисту інтересів територіальної громади уповноваженим органом. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2021 у справі № 914/3407/20 позов Львівської обласної прокуратури залишено без розгляду. Суд дійшов висновку про залишення без розгляду заявленого прокурором позову відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, встановивши відсутність обставин на підтвердження невиконання або неналежного виконання Львівською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Зокрема, суд вказав, що сама по собі обставина не звернення позивача з позовом, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Відповідно до структури ЦК України Львівська міська рада має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються їй законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі і вибір способу захисту Львівська міська рада здійснює на власний розсуд. Суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту - скерування скарги на рішення державного реєстратора передбачений законом, а тому визнав безпідставними покликання прокурора на незвернення до суду та обрання неналежного способу захисту порушених інтересів. При цьому, суд звернув увагу долучений до матеріалів справи лист юридичного департаменту Львівської міської ради №2901-вих-93478 від 25.11.2020, відповідно до якого остання просила в найближчий час утриматися від вжиття заходів позовного характеру, оскільки подача такого позову буде підставою для відмови у задоволенні скарги, поданої 02.09.2020 до Міністерства юстиції України. Також суд вказав, що прокурор не надав суду відомостей про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вироку суду щодо службових осіб; доказів накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в Львівській міській раді та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури не погодився з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обгрунтована, зокрема, тим, що скерування міською радою до Міністерства юстиції України у вересні 2020року скарги на рішення державного реєстратора так і не призвело до ефективного захисту прав територіальної громади на спірне майно, оскільки станом на момент подання позову вона залишена без відповіді, що, на думку прокурора, свідчить про неналежне здійснення Львівською міською радою своїх повноважень протягом розумного строку. Прокурор вказує, що міська рада не оскаржувала дії прокуратури щодо представництва її інтересів, а, навпаки підтримувала позов і заперечувала щодо залишення його без розгляду та зазначає, що питання про те, чи була бездіяльність протиправною та які її причини будуть встановлюватись за результатом притягнення відповідних осіб до відповідальності. Крім того, прокурор вказує, що в порушенням вимог ч. 3 ст. 232 ГПК України суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу на стадії розгляду справи по суті, а не за результатами підготовчого засідання. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 у справі № 914/3407/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора. Подальший рух справи викладено в ухвалах апеляційного суду. Так, ухвалою від 25.01.2022 розгляд справи відкладено на 15.02.2022. У судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та надали усні пояснення. Відповідач та третя особа не забезпечили явки своїх представників в судове засідання. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції чинній на час звернення з позовом до суду). Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц). Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37). Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38). Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40). Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43). Предметом розгляду у даній справі є заявлені прокурором в інтересах держави в особі Львівської міської ради вимоги про витребування майна та скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на приміщення площею 101,7 кв.м по вул. Огіркова, 2 у м. Львові, які обгрунтовані незаконним вибуттям вказаного майна з комунальної власності територіальної громади м.Львова. Як на наявність підстав для самостійного звернення з таким позовом до суду прокурор вказував на невжиття міською радою будь-яких ефективних засобів захисту інтересів територіальної громади міста. Так, на підтвердження своїх доводів до позовної заяви прокурор долучив лист Львівської обласної прокуратури, адресований міській раді від 08.10.2020 №15/4-81вих-20, в якому прокуратура просила повідомити, коли раді стало відомо про факт реєстрації за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно і чи вживались з цього приводу відповідні заходи. У відповідь на зазначений лист юридичний департамент Львівської міської ради листом від 16.10.2020 №2901-вих-81539 повідомив, що про реєстрацію за відповідачем права власності на спірне приміщення міській раді стало відомо з листа Управління комунальної власності від 26.08.2020 №4-2302-26230, у зв`язку з чим міська рада скерувала в Міністерство юстиції України скаргу на рішення реєстратора, в якій просила скасувати рішення про реєстрацію права власності ТОВ «Верхній замок» на будівлю на вул. Огірковій,

2. Копія вказаної скарги від 02.09.2020 №2901-вих-67362 міститься в матеріалах справи. Листом №15/4-197вих-20 від 17.11.2020 Львівська обласна прокуратура повторно звернулась до міської ради з проханням надати інформацію щодо результати розгляду Міністерством юстиції України скарги міськради та повідомила, що в разі відсутності дієвих заходів прокуратура вживатиме заходи позовного характеру з метою повернення майна до комунальної власності. Водночас, юридичний департамент листом від 25.11.2020 №2901-вих-93478 просив прокуратуру утриматись від вжиття заходів позовного характеру, оскільки відповідно до п.4 ч.8 ст. 37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку з спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета та підстав. Відтак департамент зазначив, що подача позову буде підставою для відмови у задоволенні скарги. Відповідно до відмітки, наявної на копії зазначеного листа, такий надійшов до прокуратури 14.12.2020. Стаття 37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Частина 5 вказаної статті передбачає, що відповідну скаргу може подати особа, яка вважає, що її права порушено. Відтак зазначена стаття передбачає альтернативне право особи, яка вважає, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора порушують її права, оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність або в судовому порядку, або позасудовому порядку - шляхом звернення до Міністерства юстиції України чи його територіальних органів, і як вбачається з матеріалів даної справи, Львівська міська рада скористалась своїм правом на оскарження дій щодо реєстрації за відповідачем права приватної власності, застосувавши позасудовий порядок такого оскарження. Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про вжиття позивачем необхідних заходів з метою дотримання вимог законодавства відповідачем. Сама по собі обставина не звернення позивача безпосередньо з позовом, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. При цьому, як вбачається зі змісту п. 4 ч. 8 ст.37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однією з підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальним органом у задоволенні скарги є наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. Разом з тим, з позовом до Господарського суду Львівської області прокурор звернувся 31.12.2020 відповідно до відмітки суду першої інстанції, тобто через два тижні після отримання листа міської ради з проханням утриматись від вжиття заходів позовного характеру, оскільки наслідком таких дій могла б стати відмова Міністерства юстиції України у задоволенні поданої міською радою скарги на дії державного реєстратора з вимогами аналогічного змісту з позовними- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Верхній Замок» на будівлю площею 101.7кв.м на вул. Огірковій,2. Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень Господарського процесуального кодексу України у справах за позовами прокурорів, у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що якщо суд встановить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що станом на момент звернення до суду з позовом (грудень 2020року) його подання було передчасним та погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави у даному випадку з посиланнями на неналежне здійснення уповноваженим органом заходів щодо захисту інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має права підписувати її, та відповідно є підставою для залишення позову без розгляду згідно з п. 2 ч. 1 статті 226 ГПК України. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з тим, що оскаржувана ухвала прийнята судом 27.05.2021 на стадії розгляду справи по суті (підготовче провадження закрито ухвалою від 14.04.2021), колегія суддів зазначає, що ухвалення місцевим судом оскаржуваної ухвали не на тій стадії розгляду справи не призвело до постановлення помилкової по суті ухвали судом і зазначене порушення не входить до вичерпного переліку підстав, встановлених ст. 277 ГПК України для скасування судового рішення. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України). На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Львівської області від 27.05.2021 у справі № 914/3407/20 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Судові витрати в суді апеляційної інстанції. Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником. Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури від 04.06.2021 №15/4-615вих-21 (вх. суду від 08.06.2021 №01-05/1975/21)- залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.05.2021 у справі № 914/3407/20 -залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Повний текст складено 18.02.2022 Головуючий суддя Т.Б. Бонк Судді Г.Г. Якімець О.І. Матущак