Постанова 4855 № 580/4365/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4365/21 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації, у якому просив: -визнати протиправною відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення встановленого зразка; -зобов`язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка. Додатково просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов`язавши відповідача подати у встановлений судом строк звіт про його виконання. Позов мотивовано протиправною відмовою у задоволенні його заяви про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення встановленого зразка, оскільки він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формування Цивільної оборони та внаслідок цього отримав 2 групу інвалідності, що відповідно до вимог чинного законодавства є підставою для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 р. адміністративний позов задоволено. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що наданими позивачем довідками підтверджується, що позивач у період з 07.05.1986 до 14.07.1986 брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формування Цивільної оборони. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що встановлення статусу інваліда війни чорнобильцям-ліквідаторам без підтвердження факту залучення їх до складу формованої цивільної оборони не відповідає загальним принципам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав висновки суду першої інстанції. Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу розглянуто в порядку письмового провадження. За приписами частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, враховуючи запровадження в Україні карантинних заходів через пандемію коронавірусу, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги у цій справі на розумний строк. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та входив у склад формування цивільної оборони санітарно-миючого пункту при Монастирищенському райпобуткомбінаті відповідно до наказу від 06.05.1986 №68-1 терміном з 07.05.1986 на 7 днів, що підтверджується копією листа від серпня 1991 року №110. Відповідно до експертного заключення від 20.11.1991 №836, хвороба позивача пов`язана з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Довідкою Монастирищенського районного воєнкомату від 17.10.1991 №506 підтверджується, що позивач з 07.05.1986 до 14.07.1986 брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і має право на пільги відповідно до постанови від 31.03.1990 №325. Згідно з довідкою Відкритого акціонерного товариства «Світанок» від 02.06.1992 №162 позивач працював у 30 км зоні відчуження м.Чорнобиль, вул.Радянська, у періоді з 07.05.1986 до 14.05.1986, як спеціаліст радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю. Довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 31.05.2013 №01-04/951/321 підтверджується, що позивач у період з 07.05.1986 до 14.07.1986 брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формування Цивільної оборони санітарно-обмивального пункту при Монастирищенському райпобуткомбінаті і був задіяний до заходів ЦО, як спеціаліст радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю, та був задіяний до робіт, пов`язаних з проведенням дезактивації 30 км зони відчуження. Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ підтверджується, що позивачу 11.02.2019 встановлено ІІ групу інвалідності із-за захворювання, пов`язаного з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З довідки серії 12 ААА №013291 вбачається, що позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності - 80%. Посвідченням від 21.08.2019 серії А №045233 підтверджується, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (1 Категорії). Витягом з наказу від 06.03.2020 №3, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Світанок» підтверджується, що позивач відповідно до наказу Черкаського обласного управління комбінату побутового обслуговування по підприємству від 06.05.1986 №68-1, який входив до складу формування цивільної оборони санітарно-миючого пункту при Монастирищенському райпобуткомбінаті був направлений до м.Чорнобиль для ліквідації аварії на ЧАЕС, як спеціаліст радіаційної хімічної розвідки та дозиметричного контролю, з 07.05.1986 на 7 днів. Відповідно до наказу ОБУ від 18.06.1986 №230 був нагороджений грамотою за активну участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Довідкою від 06.03.2020 №2 підтверджується, що позивач дійсно працював в 30 км у зоні відчуження м.Чорнобиль, вул.Радянська, у періоді з 07.05.1986 до 14.05.1986, як спеціаліст радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю, який був прикомандирований до Чернігівського спецотряду пожежної охорони особливого призначення. Довідка видана на основі командировочного посвідчення. 17.05.2021 позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи відповідно до ст.7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення встановленого зразка. До заяви додав: копію паспорта, коду, копію довідки МСЕК про групу та причину інвалідності, копії довідок про відрядження, копію довідки з Департаменту про участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, копію військового квитка, копію експертного висновку, копію довідки МСЕК, копію довідки про дозу опромінення, копію посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, копію пенсійного посвідчення, 1 фото матове 3х4. Листом від 27.05.2021 №1353/01-06 відповідач повідомив, що Органи праці та соціального захисту населення встановлюють статус інваліда війни на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу вказаного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також довідки МСЕК про групу та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Тому питання встановлення статусу інваліда війни відповідно до п.9 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» може бути вирішено тільки у разі надання всіх необхідних документів. Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у задоволенні заяви, позивач звернувся до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII. Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (далі - Положення № 302). Згідно з пунктом 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення. Зі змісту вказаного Положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Що стосується кола осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, то колегія суддів зазначає наступне. Наділяючи осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО. З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи. Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Колегія суддів звертає увагу, що пунктом дев`ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину 2 статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 року № 1770-IV. З пояснювальної записки до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV слідує, що до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність. Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись. Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними. Так, у пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV зазначено, що за час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців з числа загальної кількості осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони (1300 осіб), вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим. Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів. Матеріалами справи дійсно підтверджується факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Крім того, як правильно було встановлено судом першої інстанції, листом Монастирищенського районного комбінату побутового обслуговування №110, виданого в серпні 1991 року, та довідкою ТОВ "Світанок" №3 від 06.03.2020 в яких вказується про те, що позивач відповідно до наказу №68-1 від 06.05.1986 був направлений для ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС строком на 7 днів з 07.05.1986 в складі формування цивільної оборони санітарно-обмивочного пункту при Монастирищенському райпобут- комбінаті підтверджується участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань цивільної оборони. Разом з тим, судова колегія зауважує, що статус осіб з інвалідністю внаслідок війни розповсюджується на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд. Відтак, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для надання позивачу статусу інваліда війни. За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та свідчать про те, що судом першої інстанції при розгляді справи неповністю досліджено обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 р.- задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 р. - скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів:О.В. Карпушова Л.В. Губська В.В. Кузьменко