Постанова 4811 № 444/2194/18

Справа № 444/2194/18 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й. Провадження № 22-ц/811/2318/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В. Категорія: 21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., за участі секретаря: Савчук Г.В., з участю представників АТ «Українська залізниця» - Кіцик С.Б., Бучковського С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою смуги відведення АТ "Укразалізниця" шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці,- ВСТАНОВИЛА: рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» відмовлено. Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця». В апеляційній скарзі посилається на те, що користування спірною земельною ділянкою Залізниця здійснює відповідно до Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, розробленого проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році. Вважають вищезгаданий План одним з доказів, виникнення у Залізниці відповідно до законодавства права постійного користування оспорюванню земельною ділянкою. Звертають увагу на те, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Зазначають, що на момент побудови залізничної колії у 1958 році та складання Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці у 1962 році реєстрація права на земельні ділянки законодавством не передбачалась. Стверджують, що спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні акціонерного товариства «Українська залізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця». Посилається на те, що всі землі під залізничним полотном та його облаштуванням, спорудами та ін.. є землями залізничного транспорту, тому землями залізниць слід вважати всі земельні ділянки, надані Залізниці, а не тільки земельні ділянки, які прилягають до залізничного полотна. Вважає, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону. Зазначає, що судом першої інстанції не встановлено на якій підставі спірна земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників АТ «Українська залізниця» - Кіцик С.Б., Бучковського С.В. на підтверимання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», і є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Починаючи з 01.12.2015 року ДТГО «Львівська залізниця» діє в якості регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ « Укрзалізниця». Ч. 1 ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт», встановлює, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт». Статтею 68 Земельного кодексу України, яка визначає землі залізничного транспорту, передбачено, що до таких земель належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель належать землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України - права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності земельної ділянки згідно з ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягає державній реєстрації. Частиною першою статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, що розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Згідно зі ст. 3 цього Закону Державний земельний кадастр базується на принципі об`єктивності, достовірності та повноти його відомостей. Крім того, згідно зі ст.79-1 Земельного кодексу України передбачено формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, яке полягає у визначенні площі земельної ділянки, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Обгрунтовуючи підставність своїх вимог позивач, зокрема, посилався на: - план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області від 11 км+ 106 м до 20 км+ 534 м, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році; -внутрішній акт, з якого вбачається, що комісія в складі працівників регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради Львівської області було виявлено, що на 19 км + 925 м- 19 км + 935 м перегону Рудно - Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів на відстані 4 метри від осі головної колії, знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує прибудинкову територію гр. ОСОБА_2 при ширині смуги відведення залізниці 20 м. - податкову декларацію з плати за землю . В позовній заяві позивач зазначив про те, що відповідач без будь-яких правових підстав, здійснив самовільне зайняття земельної ділянки, яка належить до земель залізничного транспорту та знаходиться в смузі відведення залізниці, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року. З такими твердженнями позивача суд не погодився з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Із наказу Держагропром СРСР УСГОСП "Дублянський" Львівського СГІ № 239 від 06 жовтня 1984 року вбачається, що наказано закріпити в постійне користування ОСОБА_3 присадибну ділянку площею 0,04 га біля дарованого її батьком ОСОБА_4 половини житлового будинку за рахунок зменшення його присадибної ділянки з 0,08 га до 0,04 га в АДРЕСА_1 . Із витягу з погосподарської книги №1 за 1953-1955 роки Малехівської сільської ради, с. Малехів, Брюховицького району, Львівської області від 05 вересня 2018 року №1119/02-19 вбачається, що за домогосподасртвом по АДРЕСА_2 міститься наступна інформація: голова сім`ї- ОСОБА_4 , 1927 р.н.; господарство №83; адреса господарства с.Малехів, Брюховицького району; дім до 1952 року забудови; земля-0,15 га. Позивач зазначив, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в нього відповідно до згаданого плану полоси відведення 1962р. Відповідно до п.п. 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полоси отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року містяться прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць. Крім того, п. 10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07 лютого 1933 року, регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством. Водночас, діючим на той час Земельним кодексом УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29 листопада 1922 року (із змінами та доповненнями від 27 червня 1927 року), передбачалось обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю. Крім того, стаття 10 Закону СРСР від 13 грудня 1968 року «Про затвердження основ законодавства СССР і союзних республік» встановлювала обов`язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту. Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у АТ «Укрзалізниця» відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а "План границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги", на який посилається позивач не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку. Позивачем в підтвердження позовних вимог надано План границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги 1962 року та зазначено про те, що даний документ є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що вказаний План не містить належних доказів затвердження у встановленому порядку та таких не надано позивачем. Таким чином, твердження позивача, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування не відповідає дійсності. Більше того, наявний у позивача «План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 р.» є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування. Таким чином, із вищенаведених правових норм, зокрема, ЗК УСРР від 29 листопада 1922 р., вбачається, що позивачу необхідно було отримати державний акт на право користування, як правовстановлюючий документ. Відтак, представлений план смуги відведення не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом. Щодо доданої до позовної заяви копії податкової декларації з плати за землю ПАТ «Українська залізниця» земельних ділянок загальною площею 41,00 га, суд зазначив, що в ході дослідження представлених позивачем доказів не було встановлено, в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 41,00 га та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку. Будь-яких доказів для з`ясування даного питання суду представлено не було. Крім того в обгрунтування своїх вимог позивач посилався також на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю, їх реєстрація на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалися діючим на той час законодавством, що підтверджується посиланням на наведені в позовній заяві нормативні акти. З даного приводу, суд зазначив, що такі посилання спростовуються змістом самих цих актів. Станом на 1962 рік на залізничному транспорті України діяла «Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода», затверджена Міністерством шляхів сполучення СРСР від 01 листопада 1955 року, яка втратила чинність з 30 січня 1963 року відповідно до «Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полос отвода». Суд звернув увагу, що із Плану смуги відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці Нестеровського району Львівської області вбачається, що такий є додатком до проекту № 197- Л, виконаний Дорожньою проектною конторою Південно-Західної залізниці Міністерства шляхів сполучення. З пояснювальної записки до даного плану вбачається, що такий складений у масштабі 1:5000 в адміністративних межах району та узгоджений зі старшим землевпорядником району і начальником дистанції колії. Виготовлений в 6 екземплярах, з яких один екземпляр- виконкому районної ради депутатів трудящих. Сам план погоджений старшим землевпорядником Нестеровського району, заступником начальника Підзамчівської дистанції колії, начальником Львівської дистанції захисних лісонасаджень. Наведене підтверджує, що План смуги відводу не був затверджений виконкомом Нестеровської районної ради, а тому є лише одним із документів містобудівної документації. Даний план не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, а містить лише умовне позначення «Межа смуги відводу», без позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження позивача про те, що ширина смуги відведення становить 20 метрів. Досліджуючи Акт обстеження земельної ділянки у сукупності з іншими доказами, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами Акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками "Львівської залізниці" ПАТ "Укрзалізниця", а їхні підписи не скріплені печаткою ПАТ "Укрзалізниця". Також встановлено розходження у даних щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач у Акті обстеження земельної ділянки та податковій декларації з плати за землю, оскільки у податковій декларації зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 14,200 га, а у Акті обстеження земельної ділянки зазначено, що Позивач користується земельною ділянкою площею 17,1368 га, що вказує на розбіжності у площі земельної ділянки, якою користується позивач. Разом з тим, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не заявлялось клопотання про призначення експертизи для з`ясування дійсної площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні залізниці і яка площа накладення земельних ділянок. Досліджуючи податкову декларацію суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така не підтверджує позовні вимоги позивача, оскільки з такої неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 14,200 га за яку позивач сплачує земельний податок. Законодавством, передбачено відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням вищевказаного, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач без залучення уповноваженого суб`єкта самостійно встановив, що відповідач самовільно зайняв спірну земельну ділянку. Отже, посилання позивача на те, що частина земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…». Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 21 лютого 2022 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.