LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Ухвала КАС ВС160/6742/20

від 16.02.2022 · Адміністративна

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 16 лютого 2022 року м. Київ справа № 160/6742/20 адміністративне провадження № К/990/5743/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів на медичну допомогу та моральної шкоди, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - ФСС) про визнання протиправною бездіяльності щодо порушення його прав на соціальний захист, що включає право по зобов`язанню забезпечувати фінансування та виплачувати страхові витрати на діагностику для надання цілеспрямованої та ефективної медичної допомоги; зобов`язання «відшкодувати збитки на страхові витрати на ефективну медичну допомогу, що спрямована на складаються із профілактики, діагностики, лікування та реабілітації»; визнання протиправною бездіяльності, яка порушує права на соціальний захист, що включає право по зобов`язання забезпечувати фінансування та виплачувати страхові витрати на медичну допомогу, в тому числі витрати на придбання ліків, на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків про їх вартість; зобов`язання відшкодовувати збитки на страхові витрати, на ефективну медичну допомогу, на придбання ліків на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків про їх вартість; стягнення коштів в сумі 1 045,67 грн. на медичну допомогу на підставі виданої лікуючим лікарем-невропатологом довідки про призначення ліків та рахунків про вартість придбаних ліків; стягнення коштів на моральне відшкодування в сумі 4 000 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 09 лютого 2022 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження. За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із відмовою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області забезпечити фінансування та виплатити позивачу страхові витрати на діагностику для надання цілеспрямованої та ефективної медичної допомоги. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Встановлено, що судом першої інстанції призначено та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або справах, що розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в частині застосування верховенства права та відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також зазначає, що справа має для скаржника виняткове значення щодо обов`язковості фінансування Фондом соціального страхування України витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІ. Як на підставу касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій вказує неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі. Верховний Суд, надаючи оцінку зазначеним в касаційній скарзі підставам касаційного оскарження, дійшов висновку, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання відсутності норми права у подібних правовідносинах, не конкретизував щодо питання застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права Верховний Суд не сформулював правової позиції, а також не вказав, у межах яких саме подібних правовідносин немає висновку Верховного Суду (охарактеризувати зміст відносин (певний їхній аспект), яких (якого) стосується касаційна скарга, для можливості чіткого визначення відсутності правових висновків Верховного Суду за критерієм подібності предмету спірних відносин). Суд вважає за доцільне зазначити, що формальне наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду у взаємозв`язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваного судового рішення, не може свідчити про виконання скаржником вимог щодо форми і змісту касаційної скарги в частині належного викладення підстав касаційного оскарження судових рішень згідно пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у пунктах 53, 54 постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17. Колегія суддів критично оцінює вказані доводи скаржника, оскільки висновки Верховного Суду у справі № 750/6330/ стосуються інших правовідносин, які стосуються вирішення питання щодо надання дозволів на розробку проєктної документації. Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження позивач не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Твердження заявника касаційної скарги, що справа становить виняткове значення не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Отже, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи не дають підстав для висновку, що справа має виняткове значення для позивача. Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої цієї статті у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Таким чином, оскільки оскаржуване судове рішення прийнято за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів на медичну допомогу та моральної шкоди.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Я.О. Берназюк Суддя Т.Г. Стрелець

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»