Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/1644/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" лютого 2022 р. Справа№ 911/1644/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Агрикової О.В. суддів: Чорногуза М.Г. Мальченко А.О. Секретар судового засідання: Мельничук О.С., за участю представників сторін: від позивача - Іващенко Ю.А., від відповідача - Поліщук П.Я., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 (повний текст рішення складено 06.12.2021) у справі № 911/1644/21 (суддя Грабець С.Ю.) За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" про визнання додатку до договору неукладеним, - ВСТАНОВИВ: У 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" про визнання додатку до договору неукладеним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що директором товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" Хмарою П.С. додаток №5 до договору, а також видаткова накладна №1965 від 18.12.2018 року, на підставі якої була здійснена поставка товару, підписані не були Рішенням Господарського суду Київської області від 24.11.2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" 12 000,00 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога позивача про визнання додатку №5 від 18.12.2018 року до договору поставки нафтопродуктів №SO - 1/26-11-18 неукладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством. Також суд першої інстанції зазначив, що представником позивача не долучено до матеріалів справи належних доказів на підтвердження факту підроблення підпису Хмари П.С. на додатку №5 до договору, а також на видатковій накладній №1965 від 18.12.2018 року. Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, що директором товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" Хмарою П.С. додаток №5 до договору, а також видаткова накладна №1965 від 18.12.2018 року, на підставі якої була здійснена поставка товару не підписувались. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково визнав факти встановлені у справі №911/716/20 преюдеційними, оскільки Господарський суд Київської області у рішенні від 24.11.2021 року по справі №911/716/20 надав лише правову оцінку в межах розгляду справи з іншим предметом спору. Крім того, на думку скаржника з метою підтвердження обставин, що директором товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" Хмарою П.С. не були підписані вищевказані документи, під час розгляду справи у місцевого господарського суду існувала необхідність у призначенні судової почеркознавчої експертизи. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 року у справі №911/1644/21, витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1644/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" про визнання додатку до договору неукладеним та призначено розгляд справи на 16.02.2022 року. 27.01.2022 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні 16.02.2022 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу, представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" (покупець) було укладено договір поставки нафтопродукції № SO-1/26-11-18 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому - "Товар" у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього. (а.с. 12-16). В подальшому, 18.12.2018 року між позивачем та відповідачем укладено додаток №5 до договору поставки нафтопродуктів № SO-1/26-11-18 (далі - додаток №5), згідно з умовами якого відповідач зобов`язувався поставити позивачу товар, а позивач зобов`язувався прийняти та оплатити товар по номенклатурі, якості, в кількості і за цінами, вказаними в таблицях: марка нафтопродукту: паливо дизельне; кількість: 7 715; одиниця: 1 л.; ціна з ПДВ 23,65; сума з ПДВ: 182459,75. (а.с. 21). Втім, як зазначає позивач, директор товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" Хмара П.С. не підписував додаток №5 до договору поставки нафтопродуктів № SO-1/26-11-18 від 26.11.2018 року. Крім того, директор не підписував видаткову накладну №1965 від 18.12.2018 року, а тому, на думку представника позивача, вищевказаний додаток №5 до договору є неукладеним. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд вказав, що вимога позивача про визнання додатку №5 від 18.12.2018 року до договору поставки нафтопродуктів №SO - 1/26-11-18 неукладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством з чим колегія суддів погоджується виходячи з наступного. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції. У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. ЄСПЛ, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набрало статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II). Вказане узгоджується із висновками викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) та постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 686/936/19 (провадження № 61-14894св19). Водночас, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16). У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 907/804/17 викладено правовий висновок про те, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17). Колегія суддів також звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, відповідно до якої неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до п.1, ч. 2, ст. 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06). Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05). На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Великої палати, а тому місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що вимога позивача про визнання додатку №5 від 18.12.2018 року до договору поставки нафтопродуктів №SO - 1/26-11-18 неукладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до рішення Господарського суду Київської області в справі №911/716/20 від 07.08.2020 року, яке набрало законної сили, встановлено факт поставки товару товариством з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" товариству з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс", на підставі додатку №5 від 18.12.2018 року до договору поставки нафтопродуктів №SO - 1/26-11-18 від 26 листопада 2018 року, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на користь товариством з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" заборгованість у сумі 222 148,00 грн. При цьому, звертаючись з апеляційною скаргою у справі №911/716/20, ТОВ «Тір Агро Спс» вказувало саме на те, що додаткова угода №5 від 18.12.2018 року укладена не була та будь-якої поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» дизельного палива Товариству з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" не було. Отже, під час розгляду справи №911/716/20 апеляційним судом вже було досліджено питання укладання або не укладання додаткової угоди №5 від 18.12.2018 року, тому, по суті позивач у даній справі намагається здійснити переоцінку встановлених обставин в рішенні, яке набрало законної сили у справі №911/716/20. За змістом ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачеві вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Агро Спс" на рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 року у справі №911/1644/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 року у справі № 911/1644/21 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1644/21. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 16.02.2022 року. Головуючий суддя О.В. Агрикова Судді М.Г. Чорногуз А.О. Мальченко