Постанова 4802 № 569/7165/19

Справа № 569/7165/19 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/102/22 Категорія: 39 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 лютого 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О.І., суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К., секретар судового засідання - Вакіна Д.О., з участю представника позивачки - ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договорами позики, за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2021 року, В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 09.07.2018, 13.07.2018, 20.07.2018 і 25.07.2018 між нею та ОСОБА_5 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_7 , було укладено договори позики, відповідно до умов яких позичальник отримав кошти: - 09 липня 2018 року у розмірі 155 110,00 грн. з терміном повернення позики до 13 вересня 2018 року; - 13 липня 2018 року у розмірі 149 950,00 грн. з терміном повернення позики до 16 вересня 2018року; - 20 липня 2018 року у розмірі 149 950,00 грн. з терміном повернення позики до 24 вересня 2018 року; - 25 липня 2018 року у розмірі 130,00 грн. з терміном повернення позики до 26 вересня 2018 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за укладеним 25 липня 2018 року договору позики, цього ж числа було укладено договір поруки між нею, як позичальником, ОСОБА_6 , як поручителем і ОСОБА_5 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_7 , як позичальником, за умовами якого поручитель ОСОБА_6 взяла на себе зобов`язання щодо виконання умов цього договору позики на умовах, у ньому визначених. Свої зобов`язання за усіма договорами позики вона виконала, передавши кошти у визначених ними розмірах, але позичальник отримані кошти у визначені договорами терміни не повернув. Кожним договором позики було визначено відповідальність за невиконання його умов. Зокрема, сплата пені у розмірі 0,4% від несплаченої суми за кожен день прострочення і штраф у розмірі 20% від суми позики (п.7.2 договорів). Крім штрафних санкцій, позичальник зобов`язувався сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 365% річних від простроченої суми у відповідності до ст. 625 ЦК України (п.7.3 договорів). Таким чином, станом на 08.04.2019 позичальник за невиконання обов`язку повернення позики зобов`язаний додатково сплатити: - за договором позики від 09.07.2018: 31022,00 грн. - штрафу, 128431,08 грн. - пені, 11633,25 грн. - інфляційних втрат, 321077,70 грн. - 365% річних від простроченої суми; - за договором позики від 13.07.2018: 29990,00 грн. - штрафу, 122359,20 грн. - пені, 8247,25 грн. - інфляційних втрат, 305898,00 грн. - 365% річних від простроченої суми; - за договором позики від 20.07.2018: 29990,00 грн. - штрафу, 117560,80 грн. - пені, 8247,25 грн. - інфляційних втрат, 293902,00 грн. - 365% річних від простроченої суми; - за договором позики від 25.07.2018: 26,00 грн. - штрафу, 100,88 грн. - пені, 7,15 грн. - інфляційних втрат, 252,20 грн. - 365% річних від простроченої суми. Позичальник ОСОБА_5 перебуває з 06.09.2016 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .. Після отримання позичальником у позику усіх коштів на загальну суму 455140,00 грн. його дружина 05.09.2018 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , тобто кошти було використано в інтересах сім`ї шляхом придбання цієї квартири. Таким чином, відповідно до вимог ст.ст. 60, 61, 65 ч.4 СК України дружина позичальника є солідарним боржником за укладеними договорами позики разом зі своїм чоловіком. Ураховуючи наведене, просила: - стягнути солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договорами позики від 09.07.2018, 13.07.2018, 20.07.2018: 455010,00 грн. - суму неповернутої позики, 91002,00 грн. - штрафу, 368351,08 грн. - пені, 28127,75 грн. - інфляційних втрат, 920877,70 грн. - 365% річних від простроченої суми; - стягнути солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на її користь заборгованість за договором позики від 25.07.2018: 130,00 грн. - суму неповернутої позики, 26,00 грн. - штрафу, 100,88 грн. - пені, 7,15 грн. - інфляційних витрат, 252,20 грн. - 365% річних від простроченої суми; - стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договорами позики від 09.07.2018, 13.07.2018, 20.07.2018 у розмірі 1 863 368 грн. 53 коп., з яких: основна заборгованість - 455010,00 грн., штраф - 91002,00 грн., пеня - 368 351,08 грн., інфляційні втрати - 28 127,75 грн., 365% річних - 920 877,70 грн.. Стягнуто з ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 по 4801,17 грн. з кожного сплаченого судового збору. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 25.07.2018 у розмірі 516,23 грн., з яких: основна заборгованість - 130,00 грн., штраф - 26,00 грн., пеня - 100,88 грн., інфляційні втрати - 7,15 грн., 365% річних - 252,20 грн.. Стягнуто з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 по 1,33 грн. з кожного сплаченого судового збору. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 до неї про солідарне стягнення за договорами позики і ухвалити у цій частині нове судове рішення - про відмову в позові. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали. У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити. Представник позивачки ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині скасувати з таких підстав. Задовольняючи позов про солідарне стягнення із відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договорами позики від 09.07.2018, 13.07.2018 та 20.07.2018 у розмірі 1 863 368,53 грн., суд першої інстанції виходив із того, що отримані на підставі цих договорів позики кошти були використані в інтересах сім`ї на придбання квартири, а тому на підставі ч.4 ст.65 СК України позичальник ОСОБА_5 і його дружина ОСОБА_2 є солідарними боржниками за цими зобов`язаннями і наявна заборгованість підлягає стягненню солідарно з обох боржників. Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК). Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу). Судом першої інстанції встановлено, що позичальник ОСОБА_5 умови договорів позики щодо своєчасного повернення взятих у борг коштів не виконував, а тому дійшов висновку про стягнення заборгованості. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України). Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Судом встановлено, що 09.07.2018, 13.07.2018, 20.07.2018 і 25.07.2018 між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_7 , було укладено договори позики, відповідно до умов яких позичальник отримав кошти: - 09.07.2018 у розмірі 155110,00 грн. з терміном повернення позики до 13.09.2018 (а.с.48); - 13.07.2018 у розмірі 149950,00 грн. з терміном повернення позики до 16.09.2018 (а.с.49); - 20.07.2018 у розмірі 149950,00 грн. з терміном повернення позики до 24.09.2018 (а.с.50); - 25.07.2018 у розмірі 130,00 грн. з терміном повернення позики до 26.09.2018 (а.с.51). Для забезпечення виконання зобов`язань за укладеним 25.07.2018 договору позики, цього ж числа було укладено договір поруки між ОСОБА_4 , як позичальником, ОСОБА_6 , як поручителем і ОСОБА_5 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_7 , як позичальником, за умовами якого поручитель ОСОБА_6 взяла на себе зобов`язання щодо виконання умов цього договору позики на умовах, у ньому визначених (а.с.65). Кожним договором позики було визначено відповідальність за невиконання його умов. Зокрема, сплата пені у розмірі 0,4% від несплаченої суми за кожен день прострочення і штраф у розмірі 20% від суми позики (п.7.2 договорів). Крім штрафних санкцій, позичальник зобов`язувався сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 365% річних від простроченої суми у відповідності до ст. 625 ЦК України (п.7.3 договорів). Із розписок від 9, 10, 11 і 12 липня 2018 року вбачається, що представником ОСОБА_7 отримано в інтересах ОСОБА_5 від ОСОБА_4 відповідно до укладеного 09.07.2018 договору позики кошти у розмірах відповідно 45110,00 грн., 48000,00 грн., 37000,00 грн., 25000,00 грн. (а.с.52-55). Із розписок від 13, 14 і 16 липня 2018 року вбачається, що представником ОСОБА_7 отримано в інтересах ОСОБА_5 від ОСОБА_4 відповідно до укладеного 13.07.2018 договору позики кошти у розмірах відповідно 49980,00 грн., 49980,00 грн., 49990,00 грн. (а.с.56-58). Із розписок від 21, 23 і 24 липня 2018 року вбачається, що представником ОСОБА_7 отримано в інтересах ОСОБА_5 від ОСОБА_4 відповідно до укладеного 20.07.2018 договору позики кошти у розмірах відповідно 49990,00 грн., 49980,00 грн., 49980,00 грн. (а.с.59-61). Із розписки від 25 липня 2018 року вбачається, що представником ОСОБА_7 отримано в інтересах ОСОБА_5 від ОСОБА_4 відповідно до укладеного 25.07.2018 договору позики кошти у розмірі 130,00 грн. (а.с.62). ОСОБА_7 підписано договори позики та отримано від позивачки кошти в інтересах відповідача ОСОБА_5 відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 05.05.2018, виданої ОСОБА_5 (а.с.63-64). Матеріали справи не містять доказів повернення позивачці отриманих за договорами позики коштів. Зміст кожного укладеного договору позики не містить умов кожної позики, тобто не конкретизує, на які саме потреби кошти передаються у позику ОСОБА_5 через його представника. Таким чином, зазначена обставина не підтверджує укладення кожного із договорів позики в інтересах сім`ї та використання отриманих ОСОБА_7 в інтересах відповідача ОСОБА_5 у борг грошових коштів за цими договорами для задоволення потреб сім`ї, а саме для придбання квартири АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 , як дружина позичальника, у будь-якому вигляді надавала згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі була обізнана про зазначені обставини. Шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 укладено 06.09.2016, тобто задовго до придбання квартири, що не стверджує про відсутність власних коштів для її придбання. А нотаріально посвідченою заявою від 11.05.2018 ОСОБА_2 повідомляла усіх, кого це стосується, що в інтересах сім`ї вона дає згоду лише на розпорядження належним їх сім`ї рухомим майном - двома транспортними засобами (а.с.131). Посилання в апеляційній скарзі на те, що договори позики не укладалися, є фальсифікованими, кошти за ними не передавалися і ОСОБА_5 їх не отримував, що договір позики на суму 130 грн. із укладенням договору поруки є сумнівним - відхиляються апеляційним судом, оскільки всі ці договори сторонами у визначеному законом порядку не оспорені і є чинними. На підставі наданих сторонами доказів та встановлених вище обставин у справі апеляційний суд доходить висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати ОСОБА_2 , як зобов`язану особу (боржника) за укладеними відповідачем ОСОБА_5 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла представник ОСОБА_7 договорами позики, оскільки згоди на їх укладення ОСОБА_2 не надавала, а факт укладення цих правочинів в інтересах сім`ї та використання отриманих за ними коштів саме в інтересах сім`ї та саме на придбання квартири у цій справі є недоведеним. Ураховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення боргу за договорами позики з ОСОБА_2 , як з другого з подружжя, задоволенню не підлягають. Крім того, обґрунтовуючи підстави для задоволення позову, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно пославшись на ст.1054 ЦК України, яка визначає кредитні правовідносини між банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) та позичальником, а у цій справі позикодавцем є фізична особа. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову про солідарне стягнення коштів із відповідачки ОСОБА_2 та відповідно стягнення із неї судового збору зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду у цій частині. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені відповідачкою витрати по сплаті судового збору у розмірі 7202 грн. за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню їй позивачкою ОСОБА_4 .. Судове рішення в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2021 року в оскаржуваній частині щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики та стягнення із неї судового збору скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення. В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики - відмовити. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 7202 (сім тисяч двісті дві) грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя Судді