Ухвала КАС ВС № 160/6085/20

УХВАЛА 15 лютого 2022 року м. Київ справа № 160/6085/20 адміністративне провадження № К/990/3877/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №160/6085/20 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на роботі, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури, у якому просила визнати протиправною бездіяльність Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур, пов`язану з фактичним непризначенням їй нового часу та дати складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки за її заявою від 06.03.2020 року; визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії №1 Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження нею атестації за результатами складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки №253 від 10 квітня 2020 року; визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області №381к від 30 квітня 2020 року про її звільнення з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні та апеляційному суді у місті Кривому Розі управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14 травня 2020 року; поновити її в органах прокуратури та на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні та апеляційному суді у місті Кривому Розі управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Дніпропетровської області з 15 травня 2020 року; зобов`язати прокуратуру Дніпропетровської області видати наказ про поновлення її на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні та апеляційному суді у місті Кривому Розі управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Дніпропетровської області з 15 травня 2020 року; зобов`язати прокуратуру Дніпропетровської області внести до її трудової книжки записи про поновлення на посаді з 15 травня 2020 року та визнання недійсним запису про звільнення з посади та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 14 травня 2020 року; зобов`язати Першу кадрову комісію Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур призначити їй новий час і дату складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України №221; зобов`язати прокуратуру Дніпропетровської області нарахувати та виплатити їй заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 15 травня 2020 року до дня поновлення на посаді, виходячи із розрахунку середньоденного заробітку; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в регіоні та апеляційному суді у місті Кривому Розі управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Дніпропетровської області або рівнозначній посаді з 15 травня 2020 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року в адміністративній справі №160/6085/20 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на роботі відмовлено. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач 17 січня 2022 року засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 26 січня 2021 року. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставою касаційного оскарження зазначено: - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме те, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 березня 2021 року у справі №580/2357/20 щодо розгляду заяви про перенесення другого іспиту на іншу дату після передчасного прийняття спірного рішення кадрової комісії по неуспішне проходження прокурором атестації. Вважає, що відповідачі так само як і в означеній справі не надали суду деталі другого етапу іспиту та матеріали відеофіксації, а також розглянули її заяву про перенесення другого іспиту на іншу дату у зв`язку з технічними проблемами лише після прийняття відповідного рішення кадровою комісією. Також автор скарги вказує на те, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 червня 2021 року у справі №640/9398/20, а саме: те, що під час проведення 04 березня 2020 року тестування позивача у цій справі мали місце технічні проблеми, що не спростовано відповідачем, а тому такий іспит щодо позивача не відбувся з причин, які не залежали ні від членів комісії, ні від прокурора, який брав у ньому участь. За цих обставин скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права, яка міститься у пункті 7 розділу І Порядку №221 без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у означених рішеннях Верховного Суду. - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: те, що у пункті 99 постанови від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20 Верховний Суд сформував висновок про те, що у разі об`єктивної наявності технічних проблем під час тестування єдиною логічною, послідовною і такою, що сприймається є поведінка, коли прокурор звертається до членів комісіє або робочої групи і не завершує тестування, передбачаючи, що результат буде негативний, і просить з огляду на ситуацію, що склалася, перенести тестування на інший день; та у пунктах 100, 101 вказано , що про такі обставини позивач міг зазначити у відомості, в якій розписувався відразу після завершення тестування, засвідчуючи отриманий результат, однак цього не зробив. Результатами складення позивачем іспиту відображено членом робочої групи у відповідній відомості, із чим позивач був ознайомлений і поставив власний підпис, чим підтвердив їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки відсутні. Позивач висловила прохання про відступлення від цього висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах Правил складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки під час атестації прокурорів регіональних прокуратур, погоджені Генеральним прокурором Р.Рябошапкою 21.02.2020, оскільки норми цих Правил Верховним Судом при розгляді вказаної справи не застосовувались, що призвело до необгрунтованого висновку Верховного Суду. - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, яке полягає у помилковому застосуванні положень пунктів 10, 12, 13, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо того як кадровій комісії слід застосовувати пункти 10, 12, 13 вказаного Закону щодо процедур, підстав та умов проведення етапів атестації прокурорів регіональних прокуратур та пункт 2 Розділу ІІІ Порядку №221 щодо процедури та умов проходження прокурорами регіональних прокуратур двох складних іспитів в один день, чи мали такі зміни процедури зворотню дію у часі з урахуванням подачі прокурорами заяв про згоду на застосування попередньої процедури та умов проведення атестації у різні дні та строки підготовки; як суб`єкту владних повноважень треба застосовувати вказані положення підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону №113-ІХ, чи достатньо формального посилання на підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в наказі про звільнення прокурора без формулювання зазначеної у цьому підпункті підстави звільнення як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури або таке формулювання необхідно вказувати у наказі задля дотримання принципу правової визначеності. Також вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах, а саме: застосування пункту 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ; абзацу 3 пункту 12 Порядку №233 у подібних правовідносинах, коли комісії ухвалюють невмотивовані рішення про неуспішне проходження прокурором атестації без обгрунтування їх обставинами, що вплинули на його прийняття. Крім цього, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, яке полягає у недотриманні судом статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд вважає, що варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин. Так, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається, крім вказівки на те, що позивачі у вказаних нею справах складали іспит у той самий день і також звертались до відповідачів із заявами про призначення іншого часу складання іспиту через наявні технічні проблеми/збої безвідносно до того, що позивачу у справі №580/2357/20 медичними працівниками за результатами обстеження внаслідок різкого погіршення самопочуття зафіксовано високий артеріальний тиск (160/100) та запропоновано невідкладну госпіталізацію, а щодо позивача у справі . Отже, акцентуючи увагу на витягах з цих постанов, зокрема релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин, позивач не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених справах, розглянутих Верховним Судом, є подібними у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд наголошує, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Втім, подаючи касаційну скаргу, скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яка у цілому зводиться не до обгрунтування неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а до фактичної незгоди позивача з наданою судом оцінкою обставинам справи за її позовом, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, що виключає можливість перегляду оскаржуваного судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає, що вказана правова норма передбачає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 2) якщо скаржник вмотивовано обгрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу. Водночас скаржник не наводить обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, натомість висловлює свою незгоду із висновками судів попередніх інстанцій. У разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту частини четвертої статті 328 КАС України скаржник має належно вмотивувати, як необхідність відступлення, так і обґрунтувати подібність обставин та правових відносин у наведених прикладах. До того ж, Верховний Суд звертає увагу, що можливо відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Відтак, касаційна скарга не містить належного та вмотивованого обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції відсутні посилання на висновки, викладені у вказаних скаржником постановах Верховного Суду. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зауважує, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді і Суд неодноразово викладав висновок щодо застосування вказаних автором скарги норм права, якими керувалися відповідачі при ухваленні оспорюваного рішення та наказу про звільнення позивача. Так, зокрема та не виключно, Верховний Суд зазначив, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні. Верховний Суд також зауважив, що позивач, подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом №113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив. Верховний Суд зазначив, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно набрання позивачем за результатами іспиту менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку №221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного рішення, у кадрової комісії рішення не було правових підстав. Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Водночас у касаційній скарзі позивач вказує про відсутність висновку Верховного Суду у справах відповідної категорії, якими б надавалась оцінка відсутності паперових доказів правомірності прийняття рішень кадровими комісіями, на підставі яких приймали накази про звільнення, а також законності знищення матеріалів атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, а також відсутні висновки щодо затвердження атестаційних питань і фактам надання правильних відповідей на питання особою, що атестується. Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не вказав яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися. Верховний Суд наголошує, що саме лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Щодо посилань скаржника на недослідження зібраних у справі доказів, то пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Крім того, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Відтак, касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав касаційного оскарження. Верховний Суд не має самостійно визначати підставу для касаційного оскарження судових рішень, а таку підставу має вказувати заявник касаційної скарги з одночасним наведенням підстави касаційного оскарження з огляду на обставини справи та висновки судів попередніх інстанцій. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №160/6085/20 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення на роботі повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя О. А. Губська