Постанова 4808 № 344/2656/20

Справа № 344/2656/20 Провадження № 22-ц/4808/138/22 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Девляшевського В.А., Томин О.О. з участю секретаря Мельник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 листопада 2021 року, у складі судді Пастернак І.А.,у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Представник АТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.07.2008 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 340/25-344. Відповідно до умов Договору, позивач зобов`язався надати відповідачеві кредит у сумі 4200 дол. США, а відповідач зобов`язувався в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав, надавши відповідачеві кредит, натомість відповідачка в порушення умов Договору, свої зобов`язання належним чином не виконувала. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.04.2013 року з відповідачки стягнуто 29120,42 грн заборгованості за кредитним договором №340/25-344г від 01.07.2008 року та судові витрати в розмірі 411,90 грн, Позивач зазначив, що невиконання ОСОБА_1 вказаного рішення суду є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме стягнення на його користь суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних, що станом на 10.06.2021 року становить 45 148,11 грн, з яких: 9 098,02 грн - заборгованість зі сплати 3% річних за період з 17.02.2011 року по 10.06.2021 року; 36 050,09 грн - заборгованість зі сплати інфляційних втрат за період з 01.03.2011 року по 31.05.2021 року. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість в розмірі 45 148,11 грн та встановити подальші нарахування відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК Українидо моменту виконання рішення відповідно до п.10 ст.265 ЦПК. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 листопада 2021 року позов АТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період з 19.02.2017 року по 18.02.2020 року в сумі 1621,84 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі - 75,51 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представник АТ «Альфа-Банк» подав апеляційну скаргу вважає рішення суду в цій частині незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом не з`ясовано всіх обставин, що мають значення для справи. Суд не врахував, що пред`явивши позов 19.02.2017 року позивач, відповідно до положень статті 264 ЦК України, перервав позовну давність, а тому стягненню підлягала заборгованість за період з 19.02.2014 року по 10.06.2022 року в розмірі 40502,04 грн. При цьому суд не мав підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині встановлення подальших нарахувань відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України до моменту виконання рішення суду відповідно до п. 10 ст. 265 ЦПК України, оскільки такі вимоги цілком законні. Апелянт просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати, прийняти рішення, яким позов задовольнити частково, стягнути з відповідачки 40502,04 грн, з яких 6466,08 грн заборгованості зі сплати 3% річних за період з 19.02.2014 року по 10.06.2021 року та 34025,96 грн заборгованість зі сплати інфляційних втрат за період з 01.02.2014 року по 31.05.2021 року та встановити подальші нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України до моменту виконання рішення відповідно до п. 10 ст. 265 ЦПК України. Представник АТ «Альфа-Банк» та відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, що відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду частково не відповідає. Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з того, що станом на час звернення позивача до суду зобов`язання боржника з повернення кредиту належним чином не виконане, прострочення боржника є триваючим правопорушенням, строк позовної давності в три роки повинен обчислюватись з 19.02.2017 року. Оскільки предметом укладеного між сторонами договору кредиту №839/3/27/38/7-432 від 14.09.2007 року була іноземна валюта 17899 доларів США, суд прийшов до висновку, що у задоволенні вимог про стягнення інфляційних витрат слід відмовити за їх безпідставністю. Судом встановлено, що 01.07.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №340/25-344г, згідно якого банк надав відповідачці кредит у сумі 4 200 дол. США зі сплатою 21,0 % річних та комісій, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 30.12.2009 року включно (а.с.3-5). Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.04.2013 року задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 01.07.2008 року у розмірі 29190,42 грн та судовий збір у сумі 411,90 грн (а.с.91-92). Зазначене рішення суду станом на час розгляду справи не виконано. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). У постанові від 08листопада 2019 року усправі№127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду 19 лютого 2020 року, даних щодо звернення до суду 19 лютого 2017 року та інших доказів переривання строку позовної давності матеріали справи не містять. З огляду на викладене, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження переривання строку позовної давності, то відсутні підстави для висновку про стягнення заборгованості за період з 19.02.2014 року по 10.06.2021 року. Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, врахувавши, що ОСОБА_1 не виконано зобов`язання, суд першої інстанції правильно стягнув 3 % річних в межах позовної давності. Суд першої інстанцій вказуючи на те, що предметом укладеного договору кредиту №839/3/27/38/7-432 від 14.09.2007 року була іноземна валюта відмовив у стягненні інфляційних витрат. Разом з тим, заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 квітня 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 29190,42 грн за кредитним договором від 01.07.2008 року. Рішення суду не виконане, що сторони не заперечують. У заяві про збільшення підстав позову та зменшення розміру позовних вимог від 11 червня 2021 року, яка прийнята судом першої інстанції, АТ «Альфа-Банк» як на підставу позову посилається на заборгованість визначену рішенням суду від 08 квітня 2013 року в розмірі 29190,42 грн. Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Відповідно до наданого банком розрахунку, розмір інфляційних втрат період з 19.02.2017 року по 18.02.2020 року за сукупного індексу інфляції 127,028% становить 7889,70 грн. За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7889,70 грн. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не мав підстав для відмови у задоволенні позову в частині встановлення подальших нарахувань згідно частини 2 статті 625 ЦК України до моменту виконання рішення суду, відповідно до частини 10 статті 265 ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України нараховується на суму простроченого грошового зобов`язання, а відтак, нараховування повинно здійснюватися виходячи із виконання грошового зобов`язання та визначення його суми в залежності від сплати боргу щомісячно. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Ураховуючи те, що суд ухвалив рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат з неповним з`ясуванням обставин справи, а тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме стягнення інфляційних втрат у розмірі 7889,70 грн. В іншій частині судове рішення слід залишити без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу. Оскільки позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви та апеляційної скарги підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам (19,48%), а саме у розмірі 1124,40 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська,100, код ЄДРПОУ 23494714) інфляційні втрати за період з 19.02.2017 року по 18.02.2020 року в розмірі 7889 (сім тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) гривень 70 копійок. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська,100, код ЄДРПОУ 23494714) 1124,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, у випадках передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 лютого 2022 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: В.А. Девляшевський О.О. Томин