Постанова Харківський апеляційний суд № 638/7604/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2022 року м. Харків справа № 638/7604/20 провадження №22-ц/818/667/22 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Антонович А.А., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач прокуратура Харківської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Штих Т.В., ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди заподіяної неправомірною тривалою бездіяльністю слідчих відповідадча при імітації розслідування кримінальної справи № 42018220000000149 та стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 1267548, 00 грн. завдану тривалою бездіяльністю слідчих відповідача. В оґрунтування позовних вимог посилається на те, в 15.12.2017 позивач звернувся до прокуратури з заявою про кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст 364, 365, 366, 367, ч.2 ст. 382 КК України, проте уповноваженою особою прокуратури не були внесені відомості до ЄРДР. 22.01.2018. Червонозаводським районним судом м.Харкова винесено ухвалу, якою зобов`язали уповноважену особу прокуратури внести відповідні відомості до ЄРДР, викладені в заяві від 15.12.2017. В подальшому 02.02.2018 посадовою особою внесені відомості в ЄРДР № 42018220000000149. Слідчим Шаповаловим Є.Є. винесено постанову від 06.03.2018 про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному проваджені № 42018220000000149. Постанова слідчого скасована ухвалою Червонозаводського районним суду м. Харкова від 13.09.2018. 20.04.2018 слідчий Шаповалов Є.Є. постановою закрив кримінальне провадження № 42018220000000149, але зазначена постанова була скасована ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06.06.2018 27.12.2018 р. слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження, яку скасовано ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.02.2019 . 20.05.2019 слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження, 11.11.2019 рішення слідчого про закриття кримінального провадження Червонозаводським районним судом м. Харкова скасовано. Позивач зазначає, що незважаючи на вказані вище ухвали суду, його клопотання, докази по кримінальному провадженню, слідчі навмисно продовжують свою бездіяльність і не проводять досудове розслідування у розумні строки, що спричиняє йому моральні страждання. Посилаючись на вищевказані обставини, а також положення ст. 1174 ЦК України, позивач вважає, що вищевказаними рішеннями слідчих та їх бездіяльністю йому було спричинено моральну шкоду у розмірі 1267548 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року позовні вимоги залишені без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати як незаконне та необґрунтоване постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скарга містить посилання на те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права та висновок суду про оскарження процесуальних рішень слідчого під час досудового розслідування не є підставою для відшкодування моральної шкоди є хибним. Судом проігноровано висновок спеціаліста психолога в якому зазначено, що ситуація в якій опинився ОСОБА_1 протягом тривалого часу та внаслідок неправомірних дій прокуратури є психотравмуючою та такою, що призвела до заподіяння шкоди, а саме душевних страждань. У відзиві на апеляційну скаргу Харківська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне і обгрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судовим розглядом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.02.2018 посадовою особою прокуратури Харківської області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000149 за заявою ОСОБА_1 . Досудове розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні проводилося слідчим прокуратури Харківської області Шаповаловим Є.Є. 06 березня 2018р. слідчий Шаповалов Є.Є. виніс постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42018220000000149. 13 вересня 2018 слідчий суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова скасував постанову слідчого Шаповалова Є.Є. від 06.03.2018 про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42018220000000149. Постановою від 20.04.2018 слідчий Шаповалов Є.Є. закрив кримінальне провадження. Зазначене процесуальне рішення слідчого було скасовано ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06.06.2018. Після цього досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018220000000149 проводилося слідчим прокуратури Харківської області Константиновим В.С., який також 27.12.2018 виніс постанову про його закриття, що в подальшому була скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 01.02.2019. Слідчим Семеноговим І.В. винесено постанову від 20.05.2019 про закриття кримінального провадження № 42018220000000149. Зазначене процесуальне рішення скасовано ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.11.2019 . 11.12.2019 слідчим суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 29.05.2019 № 42018220000000149. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу (далі ЦК) України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Частинами 1-3 статті 23 ЦК України та роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. В деліктних правовідносинах обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа №638/14260/16-ц, провадження №61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року (справа №640/3837/17, провадження №61-29382св18). Згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18), необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. З урахуванням положень пункту 10 частини 2 статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110цс18) визначено, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження №12-199гс18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження №61-3462св18) зроблено висновок, що тлумачення статей 23, 1174 ЦК України свідчить, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, не надано належних доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями слідчого. Як правильно зазначив суд першої інстанції, і з цим висновком погоджується колегія суддів, ухвали слідчих суддів про зобов`язання слідчого відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, а також про скасування постанови про відмову у визнанні його потерпілим, не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки оскарження ОСОБА_1 процесуальних рішень слідчого є механізмом реалізації його права на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування та додержанням прав особи в кримінальному провадженні. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у постанові від 27 червня 2019 року (справа №461/2914/17, провадження №61-34227св18). Реалізація механізму оскарження постанов слідчого та скасування їх у судовому порядку у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №243/9826/16-ц, від 11 лютого 2019 рокуу справі №233/4186/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №646/5224/17, від 26 вересня 2018 року у справі №638/12068/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі №614/2328/17, від 26 вересня 2019 року у справі №638/14536/16-ц. ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, її розміру в результаті хвилювань й переживань, спричинених порушенням його права на неупереджене, своєчасне, справедливе досудове розслідування; не довів факту завдання йому шкоди внаслідок не розгляду його клопотань та відмови у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні, причинний зв`язок між бездіяльністю слідчого відповідача та настанням негативних наслідків, на які він посилається. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення слідчим відповідача будь-яких протиправних дій стосовно ОСОБА_1 під час досудового розслідування. Ухвалами слідчих суддів дійсно зобов`язано слідчого розглянути клопотання ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, а також скасовано постанову слідчого про відмову у визнанні позивача потерпілим. Однак бездіяльність слідчого неправомірною судом не визнавалась. Сам факт скасування за скаргою ОСОБА_1 слідчим суддею постанови слідчого, винесеної при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні, беззаперечно не свідчить про спричинення позивачу моральної шкоди та її розмір. Правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, що судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого відповідача і притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 13 січня 2020 року у справі №227/2572/19 (провадження №61-20488св19), від 17 січня 2020 року у справі №638/11414/18 (провадження №61-2685св19), від 04 березня 2020 року у справі №639/1803/18 (провадження №61-18842св19), від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 (провадження №61-21982св19), від 20 травня 2020 року у справі №337/3375/17 (провадження №61-11586св19), від 25 січня 2021 року у справі №227/4410/19 (провадження №61-9407 св 20), від 19 лютого 2021 року у справі №227/4484/19 (провадження №61-4939св20), від 10 березня 2021 року у справі №646/8234/19 (провадження №61-14404св20). Доводи ОСОБА_1 щодо того, що тривалим проведенням досудового розслідування порушені його права, не підтверджуються належними та достатніми доказами. Так, з матеріалів справи вбачається, що кримінальні провадження за заявами ОСОБА_1 відкриті 02.02.2018. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції 05.06.2020. Враховуючи відсутність доказів протиправної бездіяльності слідчого відповідача, такий строк проведення досудового розслідування не можна визнати надмірно тривалим. У матеріалах справи відсутні судові рішення щодо недотримання слідчим відповідача розумних строків досудового розслідування, а також встановлення факту невиконання або неналежного виконання слідчим службових обов`язків під час досудового розслідування. Разом з тим, посилання ОСОБА_1 на висновок спеціаліста-психолога, судова колегія не бере до уваги, оскільки матеріали справи такого висновку не містять. Також, виписка з медичної картки стаціонарного хворого № 1879 від 20.09.2017 не є підтвердженням наявності завдання моральної шкоди, а лише свідчить про обмеження встановлені внаслідок отриманої ОСОБА_1 черепно-мозкової травми у 1996 році. Крім того, вирішуючи спір треба враховувати, що належним відповідачем у цих правовідносинах з приводу завдання шкоди посадовою особою органу державної влади є держава в особі Державної казначейської служби України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка набуває і здійснює цивільні права і обов`язки через органи державної влади у межах їх компетенції (стаття 170 ЦК України). Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (підпункт З пункту 4, пункт 9 Положення). Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110rel 8). З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 388-390, 391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року залишити без змін . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук Повний текст постанови складений 14 лютого 2022 року.