Постанова 4876 № 904/6923/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.02.2022 року м.Дніпро Справа № 904/6923/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2021, ухвалене суддею Золотарьової Я.С., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 04.10.2021, у справі №904/6923/21 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України", м. Київ про стягнення неустойки у розмірі 31 052,72 грн ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (далі - відповідач), в якій просить суд стягнути 31 052,72 грн. неустойки, нарахованої відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна №12/02-6417-ОД від 16.08.2017 щодо вчасного повернення майна після припинення дії договору. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2021 у справі №904/6923/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях неустойку у розмірі 10 328,23 грн та судовий збір у розмірі 755,01 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду у частині стягнення неустойки в розмірі 10 328,23 грн., до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Телесистеми України", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, нез"ясування обставин справи і доказів у ній наявних, просить рішення суду в цій частині скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові у повному обсязі. При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції не з"ясував існування орендних правовідносин між сторонами; календарну дату припинення дії Договору оренди, якщо таке відбулось; календарну дату початку прострочення виконання обов`язку з повернення Об`єкту оренди, якщо таке відбулось; дії (поведінку) сторін щодо використання Об`єкту оренди у спірний період; існування заперечень з боку Позивача щодо продовження користування Об`єктом оренди (пролонгації Договору оренди), в тому числі доказів отримання Позивачем листа №11-02-04118 від 30.07.2020. Наголошує, що суд першої інстанції не взяв до уваги положення п.10.4 договору та ст.764 ЦК України в частині продовження дії договору в разі відсутності заперечень орендодавця протягом місяця після закінчення строку, на який такий договір було укладено. У даних відносинах посилається на п.135 Порядку передачі державного та комунального майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 (далі Порядок), яким встановлено обов`язок Орендодавця повідомити Орендаря не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку. Звертає увагу, на те, що: - Сторонами узгоджено дату припинення Договору оренди - 15.01.2021, про що зазначено в пункті 2 Акту повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 15.01.2021; - у листі №Д-34/213 від 01.07.2020 Балансоутримувач підтвердив відсутність заперечень щодо продовження дії Договору оренди; - положення розділу 4 Анкети про стан майна та розрахунків, що є додатком до Акту повернення майна з оренди від 15.01.2021, де Сторони констатували відсутність у Відповідача будь-якої заборгованості за Договором оренди, в тому числі зі сплати пені, неустойки, орендної плати та інших платежів; - наявність у справі доказів здійснення Відповідачем орендних платежів у спірний період, їх прийняття Позивачем і Балансоутримувачем; складення первинних документів здачі/приймання послуг оренди у спірний період. Посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу Відповідача, та отримання ним Заяви про припинення дії Договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії або заперечень стосовного користування Відповідачем Об`єктом оренди після 15.07.2020. Вважає, що не дослідивши вказані докази, суд дійшов хибних висновків у оскаржуваному рішенні. Наголошує на тому, що у спірний період договір оренди продовжив свою дію, відповідач здійснював орендні платежі, які належним чином приймались, як орендодавцем, так і балансоутримувачем майна; при цьому, при поверненні майна, у акті повернення сторони визначили датою припинення договору 15.01.2021, відтак, апелянт вважає відсутніми підстави для нарахування неустойки. Наполягає на тому, що згідно з п.135 Порядку саме позивач не пізніше 15.06.2020 мав повідомити відповідача про закінчення строку дії договору та необхідності повернення майна з оренди, в той час, як такого повідомлення апелянтом отримано не було. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність такого повідомлення у листі від 30.07.2020, доказів направлення якого, як вважає відповідач, матеріали справи не містять. Заперечує отримання будь-яких листів від позивача. З цього приводу посилається на правові висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19 та від 08.09.2021 у справі №727/898/19 стосовно того, що відмова від договору вважається такою, що відбулась, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання наймачем. Вважає, що при здійсненні перевірки розрахунку неустойки, суд першої інстанції не пересвідчився чи здійснене таке нарахування без включення сум ПДВ, всупереч положенню Податкового кодексу України і висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду у складі Об"єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19. А також, з урахуванням розподілу орендних платежів, визначених п.3.6 договору, апелянту не зрозуміла правова підстава задоволення рішення суду виключно на користь позивача (орендодавця), а також нарахування неустойки після 15.01.2021, з урахуванням здійсненого позивачем розрахунку до 15.02.2021. Позивач у справі - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинам справи. Зазначає, що з урахуванням умов договору він діяв до 15.07.2020 (включно), майно мало бути повернуто орендарем протягом трьох робочих днів за актом приймання-передачі. Відповідно до п.5.15 договору, у разі наміру продовжити дію договору, орендар мав не пізніше ніж за місяць направити орендодавцю про це заяву із доданим переліком документів. Всупереч умовам договору відповідач таку заяву позивачу направив 01.07.2020 (за 14 днів до закінчення його дії) та без необхідних документів, у зв"язку з чим у позивача були відсутні підстави для продовження такого договору. Звертає увагу суду на те, що посилання відповідача на страхування об"єкту оренди, як належну умову виконання договору, не відповідає дійсності, оскільки в додатку до заяви від 01.07.2020 такого договору страхування надано не було; при цьому за наявності умови щодо постійного поновлення договору страхування державного майна, відповідач такої умови не дотримувався, оскільки останній договір страхування майна наданий орендарем позивачу діяв з 06.06.2019 по 05.04.2020, а наданий апелянтом до матеріалів справи договір є чинним з 23.06.2020 по 22.06.2021, відтак, майно було не застрахованим у період з 05.04.2020 по 23.06.2020, що також свідчить про неналежне виконання орендарем своїх обов"язків за договором. При цьому звіту про оцінку майна відповідач взагалі не надав та вказаний факт нічим не спростовував. Вказує, що посилаючись на п.10.4 договору в частині продовження дії договору в разі відсутності заперечень орендодавця протягом місяця після закінчення строку, на який такий договір було укладено, тим не менш, апелянт цитує його не в повному обсязі, зокрема, що в разі продовження договору оренди на новий строк такі дії мають оформлюватись додатковим договором, який є невід"ємною частиною договору оренди, при обов"язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об"єктом оренди. Натомість, позивач будь-яких додаткових угод не підписував, відтак, вважає кінцевою датою дії договору 15.07.2020. Тому подальше використання майна вважає незаконним. Стверджує, що на виконання вимог п.10.4 направив відповідачу лист від 30.07.2020 №11-02-04118 щодо припинення договору оренди, який було проігноровано відповідачем. Зазначає, що неустойка розрахована на підставі п.10.12 договору та ст.785 ЦК України, шляхом множення 100% орендної плати (згідно плану оплати з урахуванням індексу інфляції) х

2. Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині того, що орендну плату, сплачену відповідачем за період користування майном після закінчення дії договору до його повернення, зараховано в заявлену позивачем суму неустойки та вважає, що така орендна плата здійснена відповідачем на підставі п.3.12 договору. При цьому, йому не зрозумілі розрахунки суду, оскільки платіжні доручення надані відповідачем враховані позивачем при здійсненні розрахунку, в той час, як платіжні доручення про сплату орендної плати на користь балансоутримувача позивач просить не враховувати, оскільки вважає, що дані кошти не стосуються даного спору; при вирішенні спору, за яким орендні платежі здійснені у позадоговірний період саме до державного бюджету слід враховувати в неустойку, вважає, що вказана сума сплати не співпадає із рішенням суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2021, справу №904/6923/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Березкіна О.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2021 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" залишено без руху з метою подання доказів оплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. Вказану ухвалу отримано апелянтом 16.11.2021 відтак, недоліки скарги мали бути усунені у строк до 26.11.2021 (включно). 09.12.2021 на адресу суду від скаржника засобами електронного зв"язку з накладенням кваліфікованого цифрового підпису надійшла заява, в якій останній зазначив, що 09.11.2021 до суду апеляційної інстанції направив засобами поштового зв"язку заяву про усунення недоліків скарги, до якої додав платіжне доручення №00008186 від 08.11.2021 про доплату 2272,48 грн судового збору, втім, до цього часу будь-яких процесуальних рішень судом не ухвалено. В додатку до заяви надані копії: платіжного доручення, фіскального чеку та поштової накладної від 09.11.2021, опису вкладення у цінний лист на адресу суду. Суд апеляційної інстанції вказує, що зазначена заява із додатком до суду ні на момент відкриття провадження у справі, ні в подальшому засобами поштового зв"язку не надходила. При здійсненні перевірки зарахування судового збору за наданим апелянтом платіжним дорученням, вказана сума судового збору зарахована до спеціального фонду державного бюджету, що підтверджується випискою від 09.11.2021. З урахуванням наданих апелянтом доказів, суд вважає, що такі недоліки усунені відповідачем у визначений судом строк. 10.12.2021 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/6923/21 з метою здійснення певної процесуальної дії, а саме відкриття провадження у справі, з урахуванням перебування у відпустці судді Дарміна М.О. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2021, справу №904/6923/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2021 у справі № 904/6923/21; з урахуванням ціни позову розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) сторін; сторонам наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань. 08.02.2022 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/6923/21 у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зміну складу колегії суддів. Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 08.02.2022, справу №904/6923/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Березкіна О.В. та ухвалою суду від 09.02.2022 справу прийнято до провадження вказаним складом суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. 16.08.2017 Між Регіональним відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Телесистеми України", (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6417-ОД (а.с.11). Пунктом 1.1 договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно частина нежитлового приміщення площею 7,31 кв.м, розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Театральна, 6, на технічному поверсі восьмиповерхової будівлі, що перебуває на балансі Державного підприємства Дніпровський проектний інститут (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 21.02.2017 і становить за незалежною оцінкою 130 130,00 грн. Відповідно до умов договору об`єкт оренди передано орендарю в платне користування за актом приймання-передачі (а.с.18). Майно передається в оренду з метою розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв`язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до Інтернету (пункт 1.2 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі майна. Пунктом 3.1 договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), або результатами конкурсу на права оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2017 2 084,17 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (пункт 3.2 договору). Відповідно до пункту 3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Пунктом 3.6 договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж: - 70 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділеннями казначейства у розмірі 1458,92 грн; - 30% - балансоутримувачу у розмірі 625,25 грн. щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря протягом дії договору. Відповідно до пункту 3.12 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу. Пунктом 5.10 договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря. Згідно з пунктом 5.15 договору орендар зобов`язаний у разі свого наміру продовжити строк дії договору оренди, не пізніше ніж за два місяці до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (копія договору страхування державного майна, копія договору страхування цивільної відповідальності, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін.). Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяці, що діє з 16.08.2017 по 15.07.2020 включно. Відповідно до пункту 10.9 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передавання між орендарем та балансоутримавачем, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у двотижневий термін з моменту його підписання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.10 договору). 01.07.2020 відповідачем направлено на адресу позивача заяву №20/ГО/0176 щодо наміру продовжити договір оренди (а.с.19). 11.08.2020 позивачем на адресу відповідача направлено лист № 11-02-0418 від 30.07.2020 (а.с.20), в якому зазначено, що з урахуванням порушення строків на подачу заяви та не наданням звіту про оцінку об`єкта оренди позивачем відмовлено у продовженні терміну дії договору. 15.01.2021 відповідачем повернуто об`єкт оренди згідно з актом повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (а.с.21). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що строк дії договору оренди № №12/02-6417-ОД від 16.08.2017 закінчився 15.07.2020, але майно за вказаним договором відповідач передав балансоутримувачу лише 15.01.2021, про що свідчить акт повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, залучений позивачем до матеріалів справи (а.с.21). Зважаючи на те, що орендоване майно повернено з порушенням строків, позивач посилаючись на статтю 785 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача неустойку за користування майном, за час такого прострочення, в розмірі 31052,72 грн. Вказане вимоги і є предметом позовних вимог. Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив із того, що користування майном не може бути одночасно правомірним, за яке підлягає сплаті орендна плата і неправомірним, за яке підлягає нарахуванню неустойка, про що наголошено у постанові Верховного Суду у складі об"єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11113/19. Таким чином, здійснені відповідачем у період з липня 2020 по січень 2021 платежі судом враховано в розрахунок неустойки, здійснений позивачем, а відтак, сума неустойки, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 10 328,23 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, що регулюється §1 глави 58 Цивільного кодексу України, §5 глави 30 Господарського кодексу України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в обох редакціях і Закону України від 10.04.1992 N 2269-XII, до втрати ним чинності з 01.02.2020, і Законом України від 03.10.2019 N 157-IX "Про оренду державного та комунального майна" введеним в дію з 01.02.2020). Частиною 1 ст.174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень частин 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Аналогічні положення містяться у ст.759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Згідно з ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України). Частиною другою статті 785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Відповідно до частини другої ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Судами обох інстанцій встановлено, що договір оренди №12/02-6417-ОД від 16.08.2017 закінчив свою дію 15.07.2020, втім, Відповідачем зобов`язання щодо повернення майна виконано 15.01.2021 згідно відповідного акта повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, отже, допущене порушення зобов"язання майже на півроку (з 16.07.2020 по 15.01.2021). Позивачем здійснене нарахування неустойки у розмірі 31 052,72 грн відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (далі Методика розрахунку), виходячи з орендної плати за період липень 2020 - січень 2021 року, розрахованої наступним чином: базовий місяць розрахунку (починаючи з червня 2020 року, за кожний місяць окремо) х індекс інфляції за базовий місяць (та після нього, за кожний наступний) / повну кількість днів у місяці нарахування х кількість днів прострочення повернення майна у місяці (кількість днів користування майном в позадоговірний період). Таким чином, орендна плата за 16 днів липня 2020 становить 1313,86 грн, серпня 2020 2540,52 грн, вересня 2020 2553,22 грн, жовтня 2020 2578,75 грн, листопада 2020 2612,27 грн, грудня 2020 2635,78 грн, 15 днів січня 2021 1291,96 грн., а неустойка визначена шляхом множення цих сум на 2, що узгоджується зі ст.785 ЦК України. Оскільки Методика розрахунку не включає в себе ПДВ, що також підтверджується розрахунками №№ 1, 2 та зведеним розрахунком орендної плати до договору (а.с.15-16), відхиляються доводи апеляційної скарги про нездійснення судом першої інстанції перевірки такого розрахунку на предмет включення позивачем до нього ПДВ. Як і відхиляються доводи скарги про невірний розрахунок позивача, здійснений до 15.02.2021, оскільки оплати мали бути здійснені не пізніше 15 числі місяця наступного за звітним. Тому, з урахуванням початку розрахункового періоду з орендної плати з 16 липня 2020 по 15.01.2021, розрахунок виконаний коректно. З огляду на встановлену судом першої інстанції та підтверджену матеріалами справи оплату відповідачем у позадоговірний період (липень 2020 січень 2021) на користь позивача 12 675,08 грн та на користь балансоутримувача 8 049,41 грн., а всього 20 724,49 грн., судом правомірно задоволено позовні вимоги у сумі 10 328,23 грн. (31 052,72 20 724,49). При цьому посилання апелянта на незрозумілість правових підстав для стягнення всієї суми неустойки на користь позивача, з урахуванням розподілу орендних платежів згідно п.3.6 договору, спростовуються змістом ст.785 ЦК України та тим, що договір оренди припинив свою дію 15.07.2020. Суд першої інстанції та колегія суддів апеляційного суду в даному випадку враховує висновки, наведені у постанові Об"єднаної Палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 стосовно того, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України). Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Таким чином, положення п.3.12 договору, укладеного між сторонами у даній справі щодо необхідності оплати орендної плати за період фактичного користуванням майном до підписання акту про повернення майна з оренди суперечить засадам цивільного законодавства і не може бути застосоване до спірних відносин. А здійснені відповідачем оплати фактично є частиною неустойки за позадоговірне користування майном. З урахуванням наведених норм, колегія суддів відхиляє і доводи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, стосовно неправильного розрахунку суду та необхідності враховувати в рахунок неустойки виключно орендні платежі сплачені до бюджету, тобто безпосередньо орендодавцю, оскільки безпідставно отримані балансоутримувачем кошти за спірний період не є предметом цього спору, в той же час, сплачену балансоутримувачу суму слід враховувати в розмір неустойки, оскільки, як вже зазначалось вище, п.3.12 договору в даному випадку не можна застосовувати до правовідносин сторін, як такий, що суперечить нормам законодавства, відтак, неможливо покладати на орендаря додатковий тягар. Щодо доводів апелянта про правомірне користування майном у спірний період та продовження дії договору оренди до 15.01.2021 (дати підписання акту повернення майна з оренди між ним та балансоутримувачем), то колегією суддів вони не приймаються до уваги, з огляду на наступне. Як вже зазначалось вище, згідно з ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Частиною 4 ст.284 Господарського кодексу України регламентовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічні положення містяться у ст.764 ЦК України, відповідно до якої якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Оскільки предметом договору оренди є державне майно, то до спірних відносин слід застосовувати Закон України "Про оренду державного та комунального майна". Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону (в редакції від 03.10.2019 N 157-IX, яка введена в дію з 01.02.2020) договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені. Відтак, оскільки договір оренди припиняв свою дію тільки 15.07.2020, тобто після 01.07.2020, то в частині продовження його дії слід застосувати Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в новій редакції. Відповідно до ст.18 Закону продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, зокрема, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. За приписами ст.19 цього Закону рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, зокрема якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк. За приписами ч.1 ст.24 Закону договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його укладено. Аналогічне положення міститься у ч.2 ст.291 ГК України. Умовами пунктів 134, 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна визначено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках. Орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Згідно з п.141 Порядку рішення про продовження договору оренди без проведення аукціону або про відмову у продовженні договору оренди приймається відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 18 Закону. Частинами 4 та 5 статті 18 Закону визначено, що рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Оскільки договір оренди від 16.08.2017 був укладений на строк 2 роки 11 місяців, тобто менше строку, мінімально визначеного новим Законом, даний договір міг бути продовженим без проведення аукціону. І Законом, і Порядком визначений строк подачі заяви про продовження строку договору оренди орендарем не пізніше, ніж за три місяці до його припинення. Самим договором, зокрема п.5.15 договору передбачений строк подання такої заяви орендарем не пізніше ніж за два місяці до закінчення терміну його дії, із поданням разом з такою заявою копії договору страхування державного майна, копії договору страхування цивільної відповідальності та платіжних доручень про сплату страхових платежів. В той же час, відповідну заяву апелянтом (відповідачем) подано лише 01.07.2020 за №20/ГО/0176 (а.с.19), за 14 днів до завершення дії договору, тобто з порушенням визначеного договором, Законом, Порядком строку. Позивачем така заява розглянута у строк, визначений ч.ч.4, 5 ст.18 Закону і у листі від 30.07.2020 №11-02-04118 надана відповідь про відмову у продовженні дії договору оренди, припинення його дії з 16.07.2020 та необхідності повернення державного майна (а.с.20). Відтак, судом першої інстанції правильно встановлена дата припинення договору оренди 15.07.2020 і початок прострочення повернення майна з 16.07.2020. Оскільки самим апелянтом були порушені визначені договором і Законом строки подачі відповідної заяви про продовження дії договору оренди, втім, відповідна заява все ж таки була подана і розглянута позивачем у встановлений Законом строк, відхиляються доводи апеляційної скарги про порушення позивачем п.135 Порядку (в частині порушення строку направлення заяви про припинення договору і необхідності повернення майна, оскільки цей пункт (і визначені ним строки подачі заяви саме орендодавцем) застосовується в разі неподання заяви орендарем). Щодо посилань апелянта на узгодження між сторонами дати припинення договору 15.01.2021, у акті повернення майна з оренди від 15.01.2021, то вони також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки сторонами договору є орендодавець (позивач) і орендар (відповідач), і саме з орендодавцем (власником майна) така дата припинення договору оренди не узгоджена. Хоча пунктами 10.10., 10.11 договору передбачене повернення майна балансоутримувачу і підписання акта повернення майна саме з ним, втім, п.10.3 договору встановлено, що зміни до умов цього договору або його розірвання допускається за взаємної згоди сторін; зміни, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Доказів подання на узгодження позивачу (орендодавцю) строку дії договору до 15.01.2021, власне узгодження строку дії договору до 15.01.2021 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях матеріали справи не містять, відповідачем не надавались, як і відсутнє будь-яке документальне підтвердження продовження строку дії договору оренди. З цих же підстав не приймаються доводи апеляційної скарги стосовно відсутності у розділі 4 Анкети про стан майна даних про наявність заборгованості, в тому числі з неустойки, оскільки така Анкета підписана не орендодавцем (власником майна), а балансоутримувачем майна. Щодо посилань апелянта на відсутність в матеріалах справи доказів направлення на адресу відповідача позивачем заяви про припинення договору, отримання такої заяви відповідачем і здійснення посилань на правові висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19 та від 08.09.2021 у справі №727/898/19 стосовно того, що відмова від договору вважається такою, що відбулась, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання наймачем, то вони не приймається судом апеляційної інстанції з огляду на наступне. Згідно матеріалів справи, лист Регіонального відділення Фонду від 30.07.2020 №11-02-04118 про припинення договору оренди направлено на юридичну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: 02154, м. Київ, бульвар Русанівський, 7, та зазначену ним самим в апеляційній скарзі, 11.08.2020, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень №12, на якому мітиться відбиток АТ "Укрпошта", в якому зазначено про направлення на адресу відповідача листа №11-02-04118, та фіскальним чеком № 0059985 0055612 від 11.08.2020, які є належними доказами на підтвердження направлення на адресу відповідача саме листа №11-02-04118 від 30.07.2020 про припинення договору оренди від 16.08.2017 №12/02-6417-ОД (а.с. 24, зі зворотом). Доказів наявності іншого листування між сторонами, з приводу інших правовідносин, чим можливо поставити під сумнів надання відповіді в межах поданої відповідачем 01.07.2020 заяви на продовження спірного договору оренди, відповідачем не надано. Вказаним спростовуються доводи апелянта про відсутність таких доказів у справі. Посилання апелянта на необхідність подання доказів отримання відповідної заяви позивачем, здійснені на підставі правових висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19 та від 08.09.2021 у справі №727/898/19 стосовно того, що відмова від договору вважається такою, що відбулась, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання наймачем, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки дані постанови не релевантні до спірних відносин, з урахуванням тих обставин, що в обох цих справах мова йшла про дострокове розірвання договору оренди, в той час, як у даній справі мова йде про процедуру продовження договору на наступний термін, після закінчення строку дії договору. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Оскільки загальна ціна позову становить 31 052,72 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281, 282-284, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2021 у справі № 904/6923/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2021 у справі №904/6923/21 залишити без змін. Судові витрати Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено та підписано 14.02.2022. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя О.В. Березкіна Суддя М.О. Дармін