Постанова Запорізький апеляційний суд № 328/1663/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 328/1663/21 Головуючий в 1 інст. Петренко Л.В. Провадження № 33/807/39/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2022 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , захисника адвоката Кірічок В.В., за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Кірічок В.В. на постанову Токмацького районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В : Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 9 червня 2021 року о 03-12 годині в м. Приморськ по вул. Пушкіна, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом BMW316ТІ державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови), від проходження медичного огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору драгер, проведення огляду у медичному закладі відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. В апеляційній скарзі сторона захисту вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. Вказує, що суддя районного суду не взяв до уваги, що відеозапис події був зроблений на неналежний технічних носій, а саме на мобільний телефон, що не може бути належним доказом у справі. Крім того, запис події не був безперервним, що є істотним порушенням Інструкції МВС №1026 від 18.12.2018 року. Також наголошує, що в обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції прийняв до уваги доказ направлення на огляд водія. Приймаючи такий доказ, суд не врахував та проігнорував, що документ не підписаний посадовою особою та не набув статусу офіційного документу. Факт відсутності підпису було підтверджено у судовому засіданні особою, що склала протокол та заповнювала відповідний бланк направлення. Звертає увагу суду, що направлення було складено о 9 годині 50 хвилин, тобто після складання протоколу, а пояснення поліцейського є лише спробою доведення суду дотримання ним вимог закону. Відеозапис не містить інформації про рух автомобіля, відсутні свідки правопорушення, а також факти, які підтверджують дотримання працівниками поліції встановленого порядку направлення водіїв на огляд. Просить апеляційний суд постанову районного суду скасувати, а провадження по справі закрити. Заслухавши позиції ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Кірічок В.В., які вважали постанову місцевого суду незаконною і такою, що підлягає скасуванню; перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. Відповідно до ст. 294 КУпАП України постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності. Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи. Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами. В основу винуватості ОСОБА_1 місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №161889 (а.с.3), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він 9 червня 2021 року о 03-12 годині в м. Приморськ по вул. Пушкіна керував транспортним засобом BMW316ТІ державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови), від проходження медичного огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатору драгер, проведення огляду у медичному закладі відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху; направленням на огляд водія (а.с.5), яким показано, що ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп`яніння; актом огляду (а.с.6), яким встановлено, що огляд не проводився у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 ; письмовими поясненнями свідків (а.с.7-8), які засвідчили, що ОСОБА_1 відмовився від запропонованого огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння; копією постанови серії БАА №843350 (а.с.12), якою притягнуто водія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП; відеозаписом події (а.с.14); частково показами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмови від проходження огляду на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я. Суд відхиляє апеляційні доводи сторони захисту, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового засідання в суді першої інстанції. Зокрема, із доводами з приводу того, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом під час події апеляційний суд не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до п. 27 Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», визначено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. За п.1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух, яку ратифіковано із застереженням і заявами Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25.04.1974 року «Каждое транспортное средство или состав транспортных средств, которые находятся в движении, должны иметь водителя». Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 Верховний Суд зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Враховуючи викладене та матеріали справи, суд в противагу доводам апеляційної скарги встановив, що з відеозапису (а.с.14), який був досліджений під час судового розгляду в суді першої інстанції вбачається, що автомобіль д.н. НОМЕР_1 здійснював зупинку з увімкненим аварійним світловим сигналом. За кермом цього транспортного засобу перебував ОСОБА_1 з ввімкненим двигуном. На вимогу працівників поліції вийти з автомобіля водій не реагував. Під час події, працівники повідомили, що зупинили ОСОБА_1 за те, що останній здійснював рух з увімкненим дальнім світлом фар, не перемикаючи його в режим ближнього світла, чи спричинив засліплення іншим водіям. Через деякий час у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на місці або в закладі охорони здоров`я. Водій та пасажири поводили себе агресивно відносно працівників поліції, які виконували покладені на них професійні обов`язки з охорони безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд погоджується з висновками районного суду, що з відеозапису вбачаються виражені ознаки алкогольного сп`яніння, а тому у працівників поліції були всі підстави вимагати від ОСОБА_1 виконання вимог п.2.5 ПДР України. Крім того, матеріали справи містять копію постанови про притягнення водія до адміністративної відповідальності, з якої вбачається, що ОСОБА_1 здійснював рух на транспортному засобі НОМЕР_1 з дальнім світлом, не перемикаючи його в режим ближнього світла. Вказана постанова не була оскарженою та скасованою. Під час судового засідання, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказали що автомобілем керував ОСОБА_1 . Отже, виходячи з вказаних відомостей, апеляційний суд вважає, що під час події ОСОБА_1 був водієм та здійснював рух на вказаному автомобілі. Щодо недопустимості відеозапису, апеляційний суд дійшов до таких висновків. Дійсно відеозапис подій не є безперервним та на відеозаписах відсутні позначення часу і місця зйомки, як того вимагають відомчі підзаконні акти. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть бути визначені недопустимими доказами, оскільки на них чітко зафіксовано обставини події, відмову водія від проходження огляду на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я. Суд наголошує, що працівники поліції, будучи обізнаними з технічними особливостями роботи технічних засобів з функцією запису відео, розуміючи тривалість оформлення адміністративних матеріалів у ситуації, що склалася, та ризик втрати доказів у виді переривання відеозапису під час проведення огляду водія, завбачливо та законно залучили до вказаної процедури свідків, які письмово підтвердили викладені в протоколі обставини. Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів та письмові пояснення свідків, які узгоджується між собою є належною та достатньою доказовою базою для повної фіксації відмови водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, а тому є допустимими і достовірними доказами. Щодо відомостей про різні часові проміжки у направленні водія та протоколі, суд зазначає наступне. За змістом ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я (ч. 3 ст. 266 КУпАП). При цьому, диспозиція ст. 130 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за «відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння». Таким чином, за буквальним змістом ст. 266 КУпАП, встановленим порядком огляду водія на стан алкогольного сп`яніння є пропозиція поліцейського пройти огляд з використанням спеціальних технічних засобів. Лише у випадку незгоди водія на сам факт застосування спеціального технічного засобу або незгоди з його результатами, у поліцейського виникає обов`язок у двогодинний строк доставити водія до закладу охорони здоров`я для огляду. При цьому, закон оперує правовими категоріями «відмова від огляду» та «незгода (на застосування спеціального технічного засобу або з його результатами)», які є різними видами вольових актів та тягнуть різні правові наслідки. У даній справі жоден з досліджених у р. ІІІ цієї постанови доказів не містить даних, що обвинувачений висловлював саме незгоду на застосування спеціального технічного засобу, що потягло б за собою обов`язок поліцейського доставити водія до закладу охорони здоров`я для огляду. Всі досліджені докази вказують, що водій відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в цілому. За таких обставин, неповне дотримання складення працівником поліції письмового направлення до закладу охорони здоров`я для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 не є істотним порушенням процедури, оскільки особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відмовилась від проходження будь-якого огляду на стан сп`яніння взагалі, а не під час прямування у заклад або у його приміщенні. Таким чином, у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння, а посилання водія ОСОБА_1 та його захисника на порушення такого порядку є безпідставними. Крім того, апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм. Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, неправильного зазначення часу або місця та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо). Щодо недотримання працівниками поліції прав і свобод ОСОБА_1 , слід зазначати наступне. Згідно довідки (а.с.10), обвинувачений ОСОБА_1 має правовий статус спеціального суб`єкта водія, що підтверджується посвідченням водія НОМЕР_2 . Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов`язку їх виконання. Згідно п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Крім того, з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово та чітко пояснили ОСОБА_1 , що він має ознаки алкогольного сп`яніння та вимагали відповідно до п.2.5 ПДР України пройти огляд на визначення такого стану. Поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз`яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом агресивної поведінки та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності. За таких обставин, суд приходить до висновку про дотримання прав і свобод працівниками поліції під час події. Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_4 адміністративного стягнення, слід зазначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, вказано, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. Апеляційний суд вказує, що діяння за ст.130 КУпАП втратило значення, як дрібного делікту, оскільки роками відповідальність за такі діяння посилюється та є резонансними в національній системі права через настання суспільно небезпечних наслідків. Вказане обґрунтовується тим, що коли особа перебуває під дією певних речовин, які знижують увагу і швидкість реакції, вона нездатна належно реагувати на особливості дорожньої обставини. Тобто, життя та здоров`я учасників дорожнього руху залежать від випадку чи трапиться на руху такої особи аварійна ситуація або складна дорожня обстановка, чи ні. Тому, діяння за ст.130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_4 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, пом`якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Кірічок В.В., залишити без задоволення. Постанову Токмацького районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 328/1663/21