Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3610/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 січня 2022 року м. Дніпросправа № 280/3610/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2021 року (головуючий суддя Калашник Ю.В.) в адміністративній справі №280/3610/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвеєр» до відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування наказу, податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Конвеєр» , звернувся 06.05.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ від 28.08.2020 № 1960 «Про проведення фактичної перевірки»; - визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004630719, яким до ТОВ «Конвеєр» застосовано штраф у розмірі 500 000грн. В обґрунтування позову зазначає, що фактична перевірка має проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 ст.80 ПК України. Для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки. Зазначає, що у спірному накази вказано лише посилання на конкретні підстави проведення перевірки. Зазначає, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки. Відтак, наказ про проведення перевірки позивача є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо виявленого під час перевірки порушення вимог чинного законодавства, а саме, зберігання пального без наявності ліцензії, позивач зазначає таке. У періоді, що перевірявся позивач не займався діяльністю із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) в розумінні абз. 56 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». У позивача відсутні стаціонарні споруди, обладнання чи ємності за фактичним місцем розташуванням ТОВ «Конвеєр» - 71313, Запорізька область, Кам`янсько-Дніпровський р-н, с.Велика Знамянка, пров. Свободний, 1-А, які б призначалися для зберігання дизельного палива, бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів. У зв`язку з тим, що позивач має у своєму користуванні земельні ділянки понад 3 тисячі гектарів, що розташовані в різних частинах Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області і для обробітку яких задіяна власна або орендована сільськогосподарська техніка (трактори, комбайни, сівалки, обприскувачі та ін.) та машини придбання палива здійснюється виключно в обсягах достатніх для виконання необхідних поточних агротехнологічних заходів (оранки, посіву, внесення мінеральних добрив, обприскування, культивації, збору врожаю та ін.). Враховуючи вищевикладене, в перевіряємому періоді придбане пальне для власного споживання приймалось (оприбутковувалось) за фактичним місцем розташуванням позивача - 71311, Запорізька область, Кам`янсько-Дніпровський р-н, с. Велика Знам`янка, пров. Свободний, буд. 1-А, виключно до пересувних ємностей, в яких забезпечувалося їх одночасне доставлення і видача для поточного використання (споживання). Зазначає, що в перевіряємому періоді дизельне паливо придбавалось виключно для власних потреб. Також позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підписане не уповноваженою особою. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0004630719 від 02.11.2020, яке прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області. В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати наказу від 28.08.2020 № 1960 «Про проведення фактичної перевірки» відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог обґрунтоване тим, що відповідач не надав суду жодних доказів факту зберігання позивачем пального або доказів наявності залишків такого пального на час проведення фактичної перевірки. Зазначив, що під час проведення перевірки ревізори обмежились перевіркою наданих позивачем пояснень та бухгалтерських документів не встановивши фактичні залишки ПММ, та відповідно висновки такої перевірки, не можуть бути доказом порушення позивачем податкового законодавства. Оскільки податковим органом під час фактичної перевірки не встановлено об`єму залишків ПММ, який зберігався позивачем, то дійшов висновку, що застосування щодо позивача штрафної санкції протиправним, а оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити, а іншій частині рішення суду залишити без змін. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004630719 слугував висновок, викладений в акті перевірки про порушення позивачем статті 15 ЗУ №481895-ВР у зв`язку з зберіганням позивачем пального дизельного палива та бензину без отримання відповідної ліцензії. Відповідач не заперечує, що позивач придбав пальне для подальшого використання для власних потреб. Відповідач вважає порушенням сам факт зберігання цього пального, що потребує наявності відповідної ліцензії. Висновок про порушення позивачем вимог законодавства щодо зберігання пального без відповідної ліцензії сформований в Акті про результати фактичної перевірки від 16.09.2020 на підставі податкових баз даних, договорів постачання нафтопродуктів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, паспортів якості, сертифікатів відповідності, журналу обліку ємностей, оскільки це не заборонено діючим законодавством. Також зазначає, що під час перевірки встановлено, що позивач місцем провадження діяльності зі зберігання та реалізації пального ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, ліцензію на право зберігання пального, ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі в період, що перевірявся не отримував. Отже, позивач без наявності відповідної ліцензії здійснював придбання та зберігання дизельного палива, що є порушенням законодавства. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що належних та допустимих доказів (первинних, облікових чи інших бухгалтерських документів) відповідачем до суду не надано, вимірювання об`єму залишків ПММ не проводилося. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем 28.08.2020 виданий Наказ №1960 «Про проведення фактичної перевірки», відповідно до якого мала бути здійснена фактична перевірка ТОВ «Конвеєр» тривалістю 10 діб з 07.09.2020 за період з 01.04.2020 по день закінчення фактичної перевірки з питання здійснення контролю за додержанням суб`єктом господарювання вимог законодавства, які є обов`язковими при виробництві, обліку, зберіганні та транспортуванні пального; наявності супровідних документів на товар, виявлення порушень у сфері виробництва і обігу пального (а.с.59). 07.09.2020 оформлені направлення на перевірку №№520,521 (а.с.60). Копія наказу на проведення перевірку та направлення вручені директору ТОВ «Конвеєр» 07.09.2020. 07.09.2020 з 14 год. 05 хв. розпочата фактична перевірка позивача, за результатами якої складений Акт №0660/08-01-05/19274438 від 16.09.2020 (а.с.68-72). Під час проведення перевірки використано: база даних ІС «Податковий блок», Єдиний ліцензійний реєстр, інформаційна система ІС «Податковий блок», первинні документи, бухгалтерських документи (п. 10 Розділу 2 акту перевірки). У п. 3.1 Акту зазначено, що відповідно до даних бухгалтерського обліку (журнал обліку ПММ) виявлені залишки ПММ: ДП 19546 л., бензин А-92 4325,5л., бензин А-95 1698,6 л. Також зазначено, що вимірювання не проводилось у зв`язку із відсутністю на підприємстві вимірювальних приладів. Під час перевірки встановлено та у акті розділі 4 акту зафіксовані порушення позивачем: ч.1, ч.8, ч. 16 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме ТОВ «Конвеєр» за місцем провадження діяльності зі зберігання пального за адресою: 71313, Запорізька область, Кам`янсько-Дніпровський р-н, с.Велика Знамянка, пров. Свободний, 1-А, здійснював зберігання пального в період з 01.05.2020 до 03.09.2020 (включно) без отримання ліцензії на право зберігання пального. За наслідкам проведеної перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення форми «С» №0004630719 від 02.11.2020, яким до позивача за платежем: «адміністративні штрафи та інші санкції» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500 000грн. Позивач вважає протиправними наказ про проведення фактичної перевірки від 28.08.2020 № 1960 та податкове повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004630719, яким до ТОВ «Конвеєр» застосовано штраф у розмірі 500 000грн. за зберігання пального в період з 01.05.2020 року по 03.09.2020 року без отримання ліцензії на право зберігання пального. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 року № 481/95-ВР. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Оскільки апеляційна скарга подана в межах задоволених позовних вимог, а саме скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004630719, яким до ТОВ «Конвеєр» застосовано штраф у розмірі 500 000грн. за зберігання пального в період з 01.05.2020 року по 03.09.2020 року без отримання ліцензії на право зберігання пального, то колегія суддів апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог. Отже предметом дослідження в суді апеляційної інстанції є правомірність/протиправність податкового повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004630719, яким до ТОВ «Конвеєр» застосовано штраф у розмірі 500 000грн. за зберігання пального в період з 01.05.2020 року по 03.09.2020 року без отримання ліцензії на право зберігання пального. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (ЗУ №481/955-ВР). Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що не передбачена видача ліцензій на право зберігання пального на транспортний засіб паливозаправник, оскільки транспортний засіб не є місцем зберігання пального в розумінні Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР. При цьому, уразі здійснення суб`єктом господарювання діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані, зокрема, ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, суб`єкту господарювання необхідно отримати ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання, крім випадків, передбачених Законом № 481/95-ВР, коли така ліцензія не отримується. Місце зберігання пального місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (стаття 1 Закону № 481/95-ВР). Зберігання пального діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик (стаття 1 Закону №481/95-ВР). Зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії (стаття 15 Закону № 481/95-ВР). Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального (стаття 15 Закону № 481/95-ВР). Тимчасово, до 1 січня 2022 року, суб`єкти господарювання можуть отримувати ліцензію на право виробництва пального, право оптової або роздрібної торгівлі пальним, право зберігання пального на відповідне місце здійснення такої діяльності без подання акта вводу в експлуатацію об`єкта або акта готовності об`єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об`єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об`єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року. Відповідно до статті 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: - підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; - підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; - суб`єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі. Можна зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях, на які отримані відповідні ліцензії виробництва пального, роздрібної торгівлі пальним та оптової торгівлі пальним. Інших виключень щодо отримання суб`єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481/95-ВР не містять. Позивач при подачі позову та відповідач при подачі апеляційної скарги зазначають, що позивач придбав пальне для подальшого використання для власних потреб. Однак, в силу аналізу вищезазначеної норми позивач не відноситься до суб`єктів господарювання, щодо яких передбачено право не одержувати ліцензію на право зберігання пального. Оскільки зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії, по позивач був зобов`язаний одержати відповідну ліцензію. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги, що сам факт зберігання пального потребує наявності відповідної ліцензії. Відповідно до ст. 17 Закону № 481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі зокрема пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. При цьому, Законом №481/95-ВР не встановлено окремих застережень щодо місткості, розміщення, характеристик обладнання та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального. Враховуючи вищевикладене, транспортний засіб не є місцем зберігання пального в розумінні Закону № 481/95-ВР, тому видача ліцензій на право зберігання пального на транспортний засіб паливозаправник не передбачено. При цьому ліцензію на право зберігання пального слід отримувати на місце, на якому розташований паливозаправник, як ємність, яка використовується для зберігання пального. Отже, статтею 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. За визначенням статті 1 Закону №481/95-ВР, місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті перевірки висновок про порушення позивачем статті 15 Закону № 481/95-ВР у зв`язку із зберіганням пального - дизельного палива та бензину без отримання відповідної ліцензії. Позивач зазначав, що пальне ним придбавалось виключно для власних потреб. Вказане твердження позивача відповідачем не заперечується. Однак, придбання позивачем пального для власних потреб не позбавляє його обов`язку отримати ліцензію на зберігання пального. На думку колегії суддів апеляційної інстанції висновок відповідача в акті перевірки про порушення позивачем вимог законодавства щодо зберігання пального без відповідної ліцензії обґрунтовано сформований на дослідженні під час фактичної перевірки податкових баз даних, договорів постачання нафтопродуктів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, паспортів якості, сертифікатів відповідності, журналу обліку ємностей. Наслідки зберігання пального без отримання ліцензії передбачені статтею 17 Закону № 481/95-ВР. За змістом пункту 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Відповідно до пункту 83.1 статті 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи. Зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем під час проведення перевірки зроблений висновок, що позивач за адресою: АДРЕСА_1 , зберігає пальне без відповідної ліцензії. При цьому відповідач у акті перевірки зазначає, що залишки пального є зафіксованими згідно даних бухгалтерського обліку станом на 07.09.2020 на 14 год. 05 хв., що відповідає вимогам законодавства України. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Законом № 481/95-ВР не встановлено окремих застережень щодо місткості, розміщення, характеристик обладнання та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального. Позивач зазначає, що все пальне придбалось для власних потреб та розливалось у пересувні ємності, які в свою чергу розвозили пальне на відповідні земельні ділянки. Позивач також зазначав, що має у своєму користуванні земельні ділянки понад 3 тисячі гектарів, що розташовані в різних частинах Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області. Для обробки вказаних земель задіяна сільськогосподарська техніка. Саме для функціонування техніки позивачем придбавалось пальне. Однак, позивач не відноситься до суб`єктів господарювання, які мають право не отримувати ліцензію на право зберігання пального на місця зберігання пального. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004630719, яким до ТОВ «Конвеєр» застосовано штраф у розмірі 500 000грн. за зберігання пального в період з 01.05.2020 року по 03.09.2020 року без отримання ліцензії на право зберігання пального. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. При цьому, відповідачем, доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень. Оскільки під час проведення перевірки відповідачем досліджені бухгалтерські документи та бази даних, то висновки акту перевірки підтверджені належним чином. Враховуючи те, що Законом № 481/95-ВР не встановлено окремих застережень щодо місткості, розміщення, характеристик обладнання та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального, то спростовуються твердження позивача щодо встановлення фактичних залишки ПММ. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведена правомірність податкового повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004630719, яким до ТОВ «Конвеєр» застосовано штраф у розмірі 500 000грн. за зберігання пального в період з 01.05.2020 року по 03.09.2020 року без отримання ліцензії на право зберігання пального. Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню. Та в цій частині в задоволенні позову слід відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. З врахуванням того, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався. Керуючись 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2021 року скасувати в частині задоволених вимог та в цій частині в задоволенні позову відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 20.01.2022 та в силу ст. 328 КАС України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 31.01.2022 з урахуванням перебування судді-доповідача на лікарняному. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова