LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Третій апеляційний адміністративний суд160/10312/21

від 07.02.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 р. у справі № 160/10312/21 - залишити без за…

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 160/10312/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 року у справі № 160/10312/21 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю « Дизайн Стиль» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,- ВСТАНОВИВ: Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « Дизайн Стиль» в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 45 841,90 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем нормативу про створенню робочих місць для осіб з інвалідністю у 2020 році, і з урахуванням того, що відповідач повинен був сплатити адміністративно господарську санкцію у розмірі 45 841,90 грн. до 15.04.2021 року, та не сплатив її, позивач звернувся до суду. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 р. у даній справі в задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю « Дизайн Стиль» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, доказів, які б свідчили про те, що Товариство безпідставно відмовило у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2020 року, які зверталися безпосередньо до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» органами, до суду не надано, а сам факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи. Не погодившись з рішенням суду, Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 р. у справі № 160/10312/21, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання. Однак ні зазначеною нормою, ні Законом не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця. Розгляд справи призначено судом апеляційної інстанції у відповідності до ст. 311 КАС України в порядку письмового провадження. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазначає: Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дизайн Стиль» має обов`язок щорічно подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020р. (форма № 10-ПОІ), наданого відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020р. складає 21 особу, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає « 0», середньооблікова чисельність інвалідів, що повинні працювати на робочих місцях у відповідача, створених відповідно до нормативу у 2020р.

1. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем подавався до районного центру зайнятості звіт про попит на робочу силу за формою 3-ПН. З огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем здійснені залежні від нього заходи по організації робочих місць для інвалідів а тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, адже, по своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов`язку, покладеного законом. Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені центром зайнятості, позивачем до суду першої інстанції та до апеляційної скарги, не надано. Переглядаючи рішення суду по даній справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог адміністративного позову і , відповідно , апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.1 ст.19 цього Закону України для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Відповідно до ч.5 вказаної статті виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування. Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"». Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян. До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»). Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів. Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. При цьому суб`єкти господарювання зобов`язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано Звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (форма №3-ПН) про наявність вакансій для осіб з інвалідністю впродовж 2020 року. Як вбачається з матеріалів справи, відзиву відповідача робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем у 2020 році були створені. В той же час, звертаючись з позовом до суду, обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів не зазначає норму права, яка би покладала обов`язок на суб`єкта господарювання , окрім створення робочих місць для працевлаштування інваліді, здійснювати дії щодо підбору та працевлаштування інвалідів на створені робочі місця. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вчинено усі залежні від нього заходи для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів. До того ж, колегія суддів вказує, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання. Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України). Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відсутності в діях відповідача складу правопорушення, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів. Доводи апеляційної скарги, які по суті повторюють доводи адміністративного позову, який розглянутий судом першої інстанції, не спростовують правомірності висновків суду . З огляду на що передбачені ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 р. у справі № 160/10312/21 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2021 р. у справі № 160/10312/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст. ст. 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»