Постанова 4813 № 510/1734/17

Номер провадження: 22-ц/813/3046/22 Номер справи місцевого суду: 510/1734/17 Головуючий у першій інстанції Гончарова-Парфьонова О.О. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.02.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В., з участю секретаря Стадніченко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року, постановленого під головуванням судді Гончарової-Парфьонової О.О., повний текст рішення складений 22 квітня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Ренійська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, - в с т а н о в и в: У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 13 квітня 2017 року ОСОБА_1 на 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , що належали померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14 березня 1997 року, 1/3 частка якої належала дружині померлого ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був ОСОБА_3 , чоловік, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, зареєстроване у реєстрі за № 492; - скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 квітня 2017 року, індексний номер витягу - 85324504, заява з реєстраційним номером - 21887087, індексний номер - 34836793, згідно якого проведено державну реєстрацію речового права на 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; - визнати за ОСОБА_2 право власності на 5/12 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,90 кв.м, житловою площею 43,40 кв.м, підсобною площею 23,50 кв.м в порядку спадкування. В обґрунтування свого позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 - мати позивача. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 - бабуся позивача. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 березня 1997 року. За час життя ОСОБА_4 заповідального розпорядження не залишила, а тому спадкоємство здійснюється за законом. Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 до кола спадкоємців першої черги входили: ОСОБА_3 (вдовець), відповідач (син спадкодавця) та позивач (онучка спадкодавця), відповідно до ч. 2 ст. 529 ЦК Української РСР, після смерті ОСОБА_5 (донька спадкодавця). Інші спадкоємці першої черги відсутні. ОСОБА_3 прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. Відповідач ніяких дій, які б свідчили про прийняття спадщини не здійснював, з заявою про продовження строку на прийняття спадщини не звертався. Таким чином ОСОБА_3 та позивач успадкували по 1/6 частині (кожному) квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 березня 1997 року, та 1/6 частину вищевказаної квартири, яка успадкована ним після смерті ОСОБА_4 . За час життя ОСОБА_3 заповідального розпорядження не залишив, а тому спадкоємство здійснюється за законом. Спадкоємцями першої черги спадкового майна ОСОБА_3 є відповідач (син спадкодавця) та позивач (онучка) за правом представлення ( ч. 1 ст. 1266 ЦК України). У встановлений законом строк сторони звернулись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Оскільки за відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину визнано право власності на 2/3 частки вищезазначеного спадкового майна, позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом за захистом своїх порушених прав. Судом до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору була залучена Ренійська районна державна нотаріальна контора. Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 13 квітня 2017 року ОСОБА_1 на 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , що належали померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14 березня 1997 року, 1/3 частка якої належала дружині померлого ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був ОСОБА_3 , чоловік, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, зареєстроване у реєстрі за №

492. Скасована державна реєстрація речового права на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 квітня 2017 року, індексний номер витягу - 85324504, заява з реєстраційним номером - 21887087, індексний номер - 34836793, згідно якого проведено державну реєстрацію речового права на 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/12 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,90 кв.м, житловою площею 43,40 кв.м, підсобною площею 23,50 кв.м в порядку спадкування. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, провадження у справі закрити, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що висновки суду про те, що він ніяких дій, які б свідчили про прийняття спадщини не здійснював, з заявою про продовження строку на прийняття спадщини не звертався не відповідають дійсності, оскільки він фактично вступив в управління спадковим майном та є спадкоємцем майна після смерті матері ОСОБА_4 та батька ОСОБА_3 . Відзиву до суду надано не було. В судове засідання, призначене на 09 лютого 2022 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 247-249 т. 1). Від завідувача Ренійської районної державної нотаріальної контори Букатич Е.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю (а.с. 1-2 т. 2). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (14 лютого 2022 року). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 - мати позивача. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 - бабуся позивача, після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 березня 1997 року. Інша частина зазначеної квартири належить ОСОБА_3 та позивачу по 1/3 частині кожному. За час життя ОСОБА_4 заповідального розпорядження не залишила, а тому спадкоємство здійснюється за законом. Оскільки, спадщина відкрилась до 01 січня 2004 року, зазначені правовідносини регулюються вимогами чинного на той час ЦК Української РСР. Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 до кола спадкоємців першої черги входили: ОСОБА_3 (вдовець), відповідач (син спадкодавця) та позивач (онучка спадкодавця) - відповідно до ч. 2 ст. 529 ЦК Української РСР, після смерті ОСОБА_5 (донька спадкодавця). Інші спадкоємці першої черги відсутні. Частиною 2 статті 529 ЦК Української РСР, передбачено, що онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. ОСОБА_3 прийняв спадщину яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. Відповідно до ст. 548 ЦК Української РСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину , якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Відповідач ніяких дій, які б свідчили про прийняття спадщини не здійснював, з заявою про продовження строку на прийняття спадщини не звертався. Таким чином ОСОБА_3 та позивач успадкували по 1/6 частині (кожному) квартири АДРЕСА_1 , однак належним чином не оформили свої спадкові права. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 березня 1997 року, та 1/6 частина вищевказаної квартири, яка успадкована ним після смерті ОСОБА_4 . За час життя ОСОБА_3 заповідального розпорядження не залишив, а тому спадкоємство здійснюється за законом. Спадкоємцями першої черги спадкового майна ОСОБА_3 є відповідач (син спадкодавця) та позивач (онучка), відповідно до ч.1 ст. 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (спадкування за правом представлення). У встановлений законом строк сторони звернулись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується заявою наданою представником третьої особи від 13 серпня 2016 року № 419, яка долучена до спадкової справи № 216/2016. Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно ч. 1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною 1 ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Прийняття спадщини є фактом, який відображає волю спадкоємця отримати майно після смерті спадкодавця. Тобто сторони, в порядку ч. 1 ст. 1269 ЦК України, підтвердили своїми діями бажання прийняти спадщину яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , оскільки їх воля як спадкоємців за законом, була виражена у діях щодо подачі відповідної заяви до нотаріуса. В подальшому, відповідно до вимог чинного законодавства, позивач звернулась до державної нотаріальної контори щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, однак, 21 жовтня 2017 року, своєю постановою, державний нотаріус Ренійської районної державної нотаріальної контори Одеської області відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Позивачем також було з`ясовано, що відповідачу, на підставі поданої до нотаріальної контори заяви від 13 квітня 2017 року № 184, яка долучена до спадкової справи № 216/2016, видане свідоцтво № 492 про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке відкрилось після смерті ОСОБА_3 , яке складає 2/3 часток оспорюваної частини спадщини. Згідно ч. 2 ст. 1297 ЦК України, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Частина 5 ст. 1268 ЦК України передбачає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом, що передбачено ч.1 ст. 1301 ЦК України. Порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна регламентується ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Статтею 9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановленні повноваження суб`єктів державної реєстрації прав, зокрема, проведення державної реєстрації прав. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Згідно ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Судом також звернуто увагу, що за витребуваними матеріалами спадкової справи № 216/2016, відкритої після смерті ОСОБА_3 , встановлено два звернення до нотаріальної контори із заявою сторін про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 від 13 серпня 2016 року та заявою відповідача від 13 квітня 2017 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, з аналізу яких не встановлено відмови позивача як спадкоємця від прийняття спадщини. На підставі з`ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 , визнавши недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_1 та скасувавши державну реєстрацію речового права на нерухоме майно. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки суду про те, що він ніяких дій, які б свідчили про прийняття спадщини не здійснював, з заявою про продовження строку на прийняття спадщини не звертався не відповідають дійсності, оскільки він фактично вступив в управління спадковим майном та є спадкоємцем майна після смерті матері ОСОБА_4 та батька ОСОБА_3 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Доказів на підтвердження доводів доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 14 лютого 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Т.В. Цюра