Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/1138/21

Справа № 345/1138/21 Провадження № 22-ц/4808/255/22 Головуючий у 1 інстанції Кулаєць Б. О. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д., секретаря Петріва Д.Б., з участю: апелянта ОСОБА_1 та його представника адвоката Сидор Я.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Кулаєць Б.О. 09 листопада 2021 року у м. Калуш Івано-Франківської області, в с т а н о в и в : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. Обґрунтовував позовні вимоги тим, що народився і постійно проживає у с. Завій Калуського району Івано-Франківської області. Жителі села тричі обирали його депутатом сільської ради. На день подання позову він є депутатом Новицької сільської ради старостинського округу села Завій, заступником голови земельної комісії. 20.12.2019р. у с. Завій на сесії Завійської сільської ради, де були присутні депутати та жителі села, під час обговорення питань, які виносилися на розгляд сесії, відповідач ОСОБА_2 став ображати його при всіх присутніх, а саме: обзивати нецензурними словами та ображати його честь і гідність. 11.12.2020р. у селі Завій повинна була проходити сесія, на якій вирішувалося питання, до якої об`єднаної територіальної громади має відносити село Завій. Напередодні ОСОБА_2 розмістив у селі фотографію, на якій зображений він (позивач) та голова Завійської сільської ради Романів В.І. із написом: «Ці колишні алкоголіки кому і за що нас продадуть 11 грудня?». При цьому він особисто бачив, як відповідач вивішував світлину біля мосту р. Луква. Окрім цього, в січні 2021 року зібралася комісія в складі старости села Завій ОСОБА_3 , юриста Новицької ОТГ Прокопіва Б.М., депутата Новицької ОСОБА_4 та його (позивача). Члени комісії зайшли в продуктовий магазин, який належить відповідачу ОСОБА_2 , де продавцем була мати відповідача. Члени комісії попросили, щоб вона надала документи, а саме: дозвіл на магазин, на торгівлю і оренду земельної ділянки, але вона повідомила, що всі документи знаходяться у сина. Передзвонивши ОСОБА_2 по телефону, члени комісії йому пояснили, з якою метою прибули та назвали себе поіменно. Почувши його (позивача) прізвище, відповідач почав щодо нього висловлюватися брутальною лайкою, ображати його. Телефон був включений на гучномовець і відповідач кричав на весь магазин, всі присутні слухали ці образи. Крім того, з листопада 2020 року відповідач постійно телефонує йому, ображає, обзиває, погрожує. Таким неправомірними діями відповідача щодо порушення його права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, йому була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, які він зазнав після сказаних слів. Просив зобов`язати ОСОБА_2 вибачитись на засіданні Новицької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області за приниження його честі, гідності та ділової репутації та розповсюдження відомостей, які не відповідають дійсності. Стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн у відшкодування моральної шкоди та витрати, пов`язані з розглядом справи (а.с.1-3). Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.60-70). Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність. Зазначив, що статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції і Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Вказує, що обіймає посаду депутата Новицької сільської ради старостинського округу села Завій, також є заступником голови земельної комісії. Відповідач постійно його ображає, принижує його честь, гідність, на зауваження оточуючих не реагує. Даний факт в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_3 ,, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Наголошує, що висловлювання відповідача щодо нього нецензурними та образливими словами формують негативну громадську думку, руйнують його імідж та репутацію, а відтак є такими, що порушують його право на повагу честі, гідності та ділової репутації. З цих підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, по суті позовних вимог (а.с.73-75). Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. У судове засідання не з`явився відповідач ОСОБА_2 , про причини неявки не повідомив, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за його відсутності. Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника адвоката Сидор Я.М., суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав. В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з положень ¬¬¬¬¬¬Конституції України, ст. 201, 277, 297, 299 ЦК України, встановивши, що позивач не обґрунтував, не сформулював і не довів у належний процесуальний спосіб пред`явлених ним вимог. У справі не встановлені та не доведені позивачем підстави позову та підстави для відповідальності відповідача за шкоду, завдану честі, гідності та діловій репутації позивача, не визначено і не встановлено конкретної інформації, яка є недостовірною, негативною, завдає шкоди позивачу і підлягає спростуванню. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог, що пов`язуються із захистом честі, гідності та ділової репутації позивача, а відмова в основних вимогах позову тягне відмову в задоволенні похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції вислухані пояснення сторін, допитані свідки та досліджені письмові докази, із яких встановлено наступне. Свідок ОСОБА_3 , який обіймає посаду старости Завійського старостинського округу Новицької сільської ради пояснив, що бачив на стовпах світлини, на яких зображений позивач, але хто їх розвісив, йому не відомо. Що стосується сесії Завійської сільської ради, на якій вирішувалося питання приєднання села Завій до Новицької ОТГ чи до м.Калуша, то його, як голову тоді ще Новицької сільської ради, запросили на дану сесію з метою надання певних роз`яснень. Однак на згаданій сесії склалася неприємна ситуація, а саме: ОСОБА_7 піднявся і почав обзивати позивача різними словами, зокрема сказав на нього «неук», «алкоголік», «пияк». В той момент один із депутатів ОСОБА_8 почав його зупиняти і казати, що так не можна говорити, оскільки ОСОБА_1 є людиною поважного віку і депутатом сільської ради. Також він побачив, як ОСОБА_1 стало дуже погано, він побілів, після сказаних слів. Щодо події, яка відбулася 26 січня, пояснює, що він був у складі комісії, до якої входили юрист ОСОБА_9 , працівниця відділу земельних відносин Мотря Ірина, депутат ОСОБА_1 . Вони відвідували підприємців села, зокрема і відповідача. Зайшли в магазин до ОСОБА_2 , де продавала його мати. Попросили пред`явити документи, однак вона зателефонувала до сина і включила телефон на гучномовець, останній почав обзивати ОСОБА_2 різними словами. Щодо негативної інформації, яка поширювалася про ОСОБА_1 в мережі інтернет, він чув, але сам особисто цього не бачив. Про причини, які призвели до неприязних відносин між сторонами по справі, йому не відомо. Думає, що неприязне відношення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 пов`язане із виконання останнім депутатських повноважень. Свідок ОСОБА_6 , який працює начальником відділу загальної кадрової роботи в Новицькій сільській раді, вказав, що щодо подій на сесії сільської ради та розміщених листівок нічого не відомо. Однак він брав участь в січні у роботі комісії на території Завійського старостинського округу. Коли вони зайшли до магазину ОСОБА_2 , в якому працювала його мати, вони попросили в неї документи на право зайняття господарською діяльністю, а вона зателефонувала сину ОСОБА_2 , включила гучномовець на телефоні, після цього ОСОБА_2 почав лаятися до всіх членів комісії та запитувати, на яких підставах та чому вони прийшли. Коли члени комісії по черзі йому представилися та пояснили мету візиту, ОСОБА_2 відразу почав обзивати ОСОБА_1 образливими словами. Після даних слів позивач був схвильований, вийшов із магазину, йому було неприємно. Зі слів ОСОБА_1 чув, що подібні ситуації були не раз. Причину виникнення між сторонами неприязних відносин він не знає. Свідок ОСОБА_4 , яка працює тимчасово виконуючою обов`язків відділу земельних відносин Новицької сільської ради, пояснила суду, що для обліку та інвентаризації об`єктів господарської діяльності була створена комісія, яка обходила усі торгівельні точки. Коли комісія зайшла до торгівельної точки ОСОБА_2 , то його там не було, але була продавець, яка є його матір`ю. Вони поросили в неї надати документи на землю, на торгівлю, однак вона повідомила, що ніяких документів не має, а даною інформацію володіє її син, після чого вона до нього зателефонувала та включила телефон на гучномовець. Представники комісії йому представилися, проте він почав до них агресивно говорити, а коли почув, що членом комісії є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 почав його обзивати некультурними, образливими словами. Після сказаних слів ОСОБА_1 стало неприємно та соромно. Про те, що в мережі інтернет поширювалася негативна інформація про ОСОБА_1 чула, але особисто цього не бачила. Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що ОСОБА_2 був присутній на позачерговій сесії сільської ради в кінці року та привів на сесію 9 людей, які були прихильниками приєднання до м. Калуша, після чого сільський голова запропонував поіменне голосування. Після чого підтвердилося, що більшість депутатів були за Новицьку ОТГ. Тоді ОСОБА_2 дуже розгнівався і почав обзивати образливими словами ОСОБА_1 , якому після сказаних слів в його сторону стало погано. Бачив у мережі фейсбук фотографію голови сільської ради та ОСОБА_1 із написом «ці алкоголіки керують нашим селом», також бачив розміщену в селі дану фотографію із написом. Хто саме є автором фото та хто його розмістив, він не знає. Вважає, що неприязні відносини між сторонами по справі виникли у зв`язку із різними політичними поглядами, а саме через те, що ОСОБА_1 агітував за приєднання села до Новиці, а ОСОБА_10 хотів, щоб село приєдналося до ОСОБА_11 . До матеріалів справи долучена копія світлини, на якій зображено позивача ОСОБА_1 та ще одну особу, із написом: «Ці колишні алкоголіки кому і за що нас продадуть 11 грудня?». Будь-яких даних щодо автора, обсяг тиражу, місце друку тощо світлина не містить (а.с. 5). В силу положень частин 1-3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Диспозитивність - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Складовою принципу диспозитивності є формулювання позивачем позовних вимог і надання доказів на їх підтвердження. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вирішуючи даний спір слід виходити з таких положень закону. Конституцією України гарантовано кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, що честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. У ст. 201 ЦК України закріплено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно зі ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. За змістом ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Слід зазначити, що норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема стаття 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції. Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Частиною другою статті 16 ЦК України серед інших передбачені такі способи захисту цивільних прав та інтересів як: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 9) відшкодування моральної (немайнової шкоди). Ст. 280 ЦК України встановлено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. У абз. 5 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Підставою позову у даній справі позивач зазначив порушення його немайнових прав, які виразилися у висловлюваннях ОСОБА_2 на сесії сільської ради та в публічних місцях нецензурною лайкою щодо нього, ображаючи його честь, гідність та ділову репутацію. На думку позивача ОСОБА_1 , приниження честі, гідності та ділової репутації відповідачем відбувалося неодноразово. У ході судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що у позовній заяві позивач вказує на три випадки. Так, позивачем зазначено, що на сесії сільської ради 20.12.2019 ОСОБА_2 висловлювався брутальними словами в його сторону та ображав його честь та гідність. В судовому засіданні він вказав, що дана подія мала місце у 2020 році. Відповідач заперечував факт висловлювання ним образливих слів чи нецензурної лайки, а тільки стверджував, що на сесії сільської ради відбулася суперечка між ним та позивачем з приводу різних політичних поглядів у сторін. Допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтверджували як існування різних політичних переконань, так і вживання відповідачем на сесії сільської ради, на якій вирішувалося питання приєднання с. Завій до ОТГ, образливих та брутальних слів в сторону позивача. Також позивач стверджує, що у грудні 2020 року у селі були розміщені фотознімки його та голови села з написом «Ці колишні алкоголіки кому і за що нас продадуть 11 грудня?», вважає, що їх автором є відповідач та саме він розклеїв ці світлини по селу. Однак, крім тверджень самого позивача, жодних доказів, що відповідач має відношення до світлин ним не надано. Позивач вказує ще на факт, який відбувся під час відвідування магазину відповідача у січні 2021р. комісією, у складі якої був і позивач. Дана комісія приходила в магазин ОСОБА_2 . Його не було на місці, однак по телефону, який був включений на гучномовець, відповідач спілкувався з членами комісії. При цьому, як ствердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які були членами цієї комісії, його розмова була непривітною у сторону всіх членів комісії, а в сторону ОСОБА_1 звучали образливі брутальні слова. Відповідач у відзиві заперечував висловлювання брутальною лайкою чи образами, а стверджував, що сатирично критикував дії позивача, спрямовані на перешкоджання його підприємницькій діяльності. Разом з тим, позивач не вказує, які саме образливі висловлювання вживалися відповідачем щодо його особи. В судовому засіданні позивач вказував на ще один випадок приниження честі, гідності та ділової репутації відповідачем, а саме: вважає, що відповідач опублікував у мережі Фейбук негативний коментар зі світлиною, копія якої долучена до матеріалів справи, та копії якої також були розміщені у селі. На дану обставину ОСОБА_1 у позовній заяві не вказував, а посилався на неї тільки в судовому засіданні, при цьому жодного доказу розміщення такої інформації у мережі Фейсбук у пості чи коментарі суду не надав. Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Не знайшли свого підтвердження доводи позивача на те, що до виготовлення та поширення світлини, копія якої долучена до матеріалів справи, причетний відповідач. Позивачем жодного доказу цьому не надано. Також не знайшло свого підтвердження посилання сторони позивача на розміщення відповідачем негативної інформації про позивача в мережі Фейсбук. Будь-які докази цьому відсутні, як щодо самого існування такої інформації, її змісту, так і щодо особи, яка таку інформацію опублікувала. Крім того, ці обставини не описані у позовній заяві як складова порушеного права. Щодо висловлювання відповідачем в сторону позивача брутальними та образливими словами на сесії сільської ради та у приміщенні магазину, то суд вірно зазначив, що позивач у цей час виконував свої обов`язки депутата органу місцевого самоврядування, всі висловлені на його адресу з боку відповідача образи охоплюються особливостями його діяльності як депутата. Всупереч принципу диспозитивності, позивач не зазначив жодної конкретної інформації, поширеної відповідачем, яка була образливою для позивача. Суд вірно звернув увагу на те, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. При цьому, межі широкої критики публічної особи не можуть виключати критеріїв свободи вираження поглядів, які відповідно до практики ЄСПЛ можуть підлягати обмеженням, зокрема, в частині визначення меж прийнятної критики, яка повинна бути підтверджена не те що повністю достовірними, а прийнятними та переконливими доказами. Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до положень ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам, визначеним законодавством є підставою для відмови у позові. З огляду на викладене, суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. Вирішуючи спір, суд вірно застосував положення статті 277 ЦК України, встановив фактичні обставини справи та прийшов до правильного висновку, що вимога позивача щодо зобов`язання відповідача вибачитись перед ним на засіданні сесії Новицької сільської ради Калуського району за приниження його честі, гідності та ділової репутації за розповсюдження відомостей, які не відповідають дійсності, чинним законодавством не передбачена. Між сторонами по справі склалися неприязні відносини, оскільки у них виникли різні політичні погляди як у депутатів сільської ради. Інформація, викладена позивачем у позовній заяві, не підлягає визнанню недостовірною, оскільки така інформація стосується позивача, як публічної особи та його професійної діяльності, бо межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою. Більше того, позивач взагалі не заявляв вимогу про визнання будь-якої конкретної інформації недостовірною. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог, що пов`язуються із захистом честі, гідності та ділової репутації позивача внаслідок поширення щодо нього недостовірної і негативної інформації, відмова в основних вимогах позову тягне відмову в задоволенні похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю перевстановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно та переоцінкою доказів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 14 лютого 2022 року.