Постанова 4873 № 911/1826/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" лютого 2022 р. Справа № 911/1826/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Андрієнка В.В. Буравльова С.І. за участю секретаря судового засідання Місюк О.П. та представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.02.2022. розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2021 у справі №911/1826/21 (суддя - Лилак Т.Д.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ: У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юг Агро-Прайд» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод біодобрив «Тривко» про стягнення 360000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язання за договором підряду, які були передплачені на суму 360000,00 грн, та вказує на наявність підстав для повернення суми попередньої оплати в силу положень ст. 693 ЦК України. Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2021 відкрито провадження у справі №911/1826/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.10.2021 (повний текст складено 08.11.2021) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" 360000,00 грн боргу та судовий збір. Не погоджуючись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права. Відповідач зазначає, що на підставі оплаченого рахунку ним було виготовлено продукцію, однак позивач не вчиняв дії спрямовані на отримання товару. Відтак, на переконання скаржника, позивачем не було доведено факту порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару у встановлений строк, що свідчило б про наявність права вимагати повернення спірної суми грошових коштів. Крім того відповідач стверджує, що спірні кошти були сплачені позивачем на виконання договору, тому їх не може бути витребувано згідно з положеннями ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 апеляційну скаргу у справі №911/1826/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №911/1826/21 та призначено її до розгляду на 18.01.2022. 16.12.2021 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" надійшов відзив на апеляцінйу скаргу, згідно якого позивача просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Заперечуючи проти доводів скаржника позивач зазначає, що відповідач не виконав обов`язку з повернення коштів або з поставки товару ні після отримання плати в сумі 360000,00 грн, ні після отримання вимоги №9 від 20.04.2021, ні після звернення позивача до суду. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" вважає, що місцевий господарський суд задовольняючи позов застосував вірний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки обов`язок суду полягає в правильній кваліфікації спірних правовідносин та застосуванні норм права, які їх регулюють. 04.01.2022 до суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" надійшло клопотання про участь адвоката Лущенкова Станіслав Володимировича у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" про участь у судовому засіданні 18.01.2022 у справі №911/1826/21 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. В судовому засіданні 18.01.2022 представник позивача в режимі відеоконференції вийшов на зв`язок з судом, проте у зв`язку із технічними проблемами (відсутність звукового сигналу), з`єднання з представником позивача за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" не відбулось. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 відкладено розгляд справи №911/1826/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" на рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2021 до 08.02.2022. У призначене засідання суду 08.02.2022 з`явився представник відповідача. Натомість, представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення. Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторін, зважаючи на те, що позивачем викладено свої доводи та міркування щодо апеляційної скарги шляхом подання відзиву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" належним чином повідомлено про розгляд справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як слідує з матеріалів справи, за посиланням позивача між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" укладено договір поставки у спрощений спосіб. 22.03.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" виставлено позивачу рахунок на оплату №25 за добавку органічну в сумі 360000,00 грн в т.ч. ПДВ 60000,00 грн, який згідно з платіжним дорученням від 13.04.2021 №214 сплачений позивачем. За твердженням позивача, відповідач свого обов`язку щодо поставки товару, а саме добавки органічної, не виконав. 20.04.2021 позивачем направлено відповідачу вимогу №9 про повернення коштів у сумі 360000,00 грн, перерахованих згідно платіжного доручення від 13.04.2021 №214, протягом 7 календарних днів з дня отримання вимоги. Вимогу №9 від 20.04.2021 відповідач отримав 27.04.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, відповідь на зазначену вимогу відповідач не надав, суму попередньої оплати не повернув. Позивач стверджує, що рахунок на оплату №25 від 22.03.2021, виставлений відповідачем та проведення позивачем оплати цього рахунку свідчать про виникнення між сторонами зобов`язання за договором поставки. При цьому, в правовідносинах за договором поставки зобов`язаною стороною по сплаті грошових коштів є позивач, а зобов`язальною стороною по поставці продукції - відповідач. Таким чином, не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань стало підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду із даним позовом. Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, Господарський суд Київської області дійшов висновку, що договір поставки не був укладений, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов щодо поставки товару. Разом з тим суд першої інстанції визначив, що до цих правовідносин підлягає застосуванню ст. 1212 ЦК України, Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" безпідставно утримуються грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Агро-Прайд" в розмірі 360000,00 грн, а відтак вони підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договором визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Матеріали справи не містять договору поставки, укладеного в письмовій формі та підписаного сторонами. Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків. Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 2 ст. 267 ГК України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Виходячи з наведених положень законодавства істотними умовами договору поставки є: предмет договору, строки і порядок його поставки та оплати. Істотними визнаються також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України). Місцевим господарським судом вірно встановлено, що рахунок на оплату №25 від 22.03.2021 не містить інформації, зокрема щодо порядку та строку поставки товарів. При цьому, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо поставки товару. В свою чергу відповідач отримавши вимогу про повернення грошових коштів не вчиняв жодних дій спямованих на поставку товару, а також не повернув перераховані позивачем грошові кошти. За наведеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що укладення договору поставки у спрощений спосіб на підставі рахунку на оплату не відбулось у зв`язку із недосягненням сторонами домовленості щодо строків і порядку поставки товару, що є істотними умовами для даного виду договору. Жодних дій з боку відповідача на виконання договору поставки, укладеного за твердженнями сторін у спрощений спосіб, вчинено не було, що не заперечується сторонами. А отже, укладення між сторонами у справі договору у спрощений спосіб не доведено належними та допустимими доказами. Таким чином будь-яких зобов`язань з приводу поставки товару між сторонами у даній справі не виникло, у зв`язку з чим не знайшли свого підтвердження доводи скаржника щодо недоведення позивачем факту порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару у встановлений строк. Зважаючи на відсутність між сторонами договірних відносин, а також відсутності дій, спрямованих на виконання договору поставки, грошові кошти у розмірі 360000,00 грн, що перераховані відповідачу згідно платіжного доручення №214 від 13.04.2021 не можуть бути повернуті позивачу на підставі ст. 693 ЦК України, яка визначена позивачем в якості правової підстави позову. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість застосування до спірних відносин положень ст. 1212 ЦК України, з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначено, що у процесуальному законодавстві діє принцип "суд знає закони", який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору. Активна роль суду в цивільному (господарському) процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "суд знає закони". Верховний Суд у справах №487/10128/14-ц (Велика Палата Верховного Суду), №587/430/16-ц (Велика Палата Верховного Суду), №917/1739/17 (Велика Палата Верховного Суду), №902/803/17, №904/1093/19, №924/196/19 зробив висновок про те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом "суд знає закони" під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Зазначений висновок Верховного Суду має загальний (універсальний) характер і підлягає застосуванню судами у розгляді справ незалежно від характеру спору та суті спірних правовідносин. За наведеного, суд першої інстанції встановивши, що на обґрунтування своїх вимог позивач послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, дотримуючись принципу "суд знає закони", здійснив правильну правову кваліфікацію останніх та застосував для прийняття рішення норми права, що регулюють дані правовідносини. Оскільки судом встановлено відсутність між сторонами у справі будь-яких договірних правовідносин вбачається факт безпідставного володіння відповідачем грошовими коштами, перерахованими йому позивачем згідно платіжного доручення №214 від 13.04.2021 у сумі 360000,00 грн з ПДВ. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Згідно ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Частиною 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав визнаються речі, у тому числі гроші. Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Як вже було зазначено, сторонами у справі не доведено факту існування між ними договірних зобов`язань, проте, позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти нібито за поставку органічної добавки. Доказів поставки органічної добавки матеріали справи не містять. Оскільки позивач не отримав зустрічного виконання відповідачем зобов`язань, позивач вправі повернути у свою власність сплачені грошові кошти та відновити справедливий баланс інтересів сторін. Таким чином, грошові кошти в розмірі 360000,00 грн підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті, відповідно до положень ст. 1212 ЦК України. Доводи відповідача про неможливість витребування сплачених позивачем грошових коштів, згідно з положеннями ст. 1212 ЦК України, відхиляються судом зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, зокрема щодо відсутності між сторонами договірних зобов`язань. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2021 у справі №911/1826/21 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" судом не вбачається. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2021 у справі №911/1826/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод біодобрив "Тривко".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 11.02.2022. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді В.В.Андрієнко С.І. Буравльов