Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1415/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1415/21 пров. № А/857/19365/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- суддя в 1-й інстанції Дору Ю.Ю., час ухвалення рішення 06.09.2021 року, 10:47 год., місце ухвалення рішення м.Ужгород, дата складання повного тексту рішення 13.09.2021 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є. Прокопчук від 17.03.2021 року №384-к Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області з 22 березня 2021 року. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 22 березня 2021 року по 06 вересня 2021 року, із утриманням із цієї суми обов`язкових платежів (податків та зборів) у розмірі 35076,66 грн. (тридцять п`ять тисяч сімдесят шість гривень 66 копійок). У задоволенні позову у частині інших позовних вимог відмовити. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуваний наказ винесено правомірно. Вказує, що Управління Укртрансбезпеки у Львівській області, Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області, Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області реорганізовані шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки. Наказом Укртрансбезпеки від 13.10.2020 року №390 введено в дію структуру та штатний розпис Укртрансбезпеки в новій редакції. Кількість штатних одиниць Укртрансбезпеки залишилася незмінною 613 осіб, однак скоротився майже у два рази штат в новоутвореному Західному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки. Також скорочена і посада, яку я обіймав позивач. У зв`язку з цим, позивача було повідомлено про вивільнення у відповідності до вимог ст.49-2 КЗпП та в подальшому звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників Укртрансбезпеки відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП. Погодження на таке звільнення було надано листом профспілки Укртрансбезпеки. Здійснивши детальний аналіз професійно-трудової діяльності позивача відповідач дійшов висновку, що він не відноситься до тих осіб які мають переважне право на залишення на роботі згідно вказаної норми. Також вважає безпідставною вимогу позивача щодо поновлення його на рівнозначній посаді, оскільки це не передбачено КЗпП. Вважає і неприпустимим стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в разі поновлення його на роботі, оскільки відповідачем йому було виплачено вихідну допомогу при звільненні. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи, і оскільки їхня неявка в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності в порядку письмового провадження. При цьому, колегія суддів відхиляє клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки ухвалою від 24 січня 2022 року в задоволенні клопотання представника Державної служби України з безпеки на транспорті про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі №260/1415/21 - відмовлено. Вищевказана ухвала направлена відповідачу на електронну пошту - contact@dsbt.gov.ua 24 січня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно долученої до позовної заяви копії трудової книжки позивача, останній з 10 грудня 2010 року безперервно працював в системі Головавтотрансінспекції, Укртрансінспекції, та Державної служби України з безпеки на транспорті, а саме: - з 10.12.2010 року на посаді провідного спеціаліста відділу ліцензування Територіального управління Головавтотрансінспекції у Закарпатській області; - з 09.08.2012 року на посаді головного спеціаліста відділу ліцензування та адміністративних послуг Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області; - з 28.04.2014 року на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області; - з 12.01.2016 року на посаді головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області; - з 23.08.2016 року на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області. З 13.02.2019 року працював на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області. За своїми посадовими обов`язками, позивач здійснював контроль за безпекою на транспорті. Вказану посаду позивача не віднесено до посад державної служби. 02.11.2020р. позивач був попереджений про звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №384-к від 17.03.2021 р. позивач був звільнений з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області з 19 березня 2021 р., відповідно до пункту 1 частини першої статті 40, статті 40 КЗпП України. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Порядок вивільнення працівників регулюється статтею 49-2 КЗпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Так, судом встановлено, що 02.11.2020 року позивач отримав попередження за підписом Голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є.Прокопчук відповідно до якого, його повідомили про звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не раніш ніж через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням. Одночасно у вищезазначеному попередженні відповідач його обґрунтовує посилаючись на наказ Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 Про упорядкування структури Укртрансбезпеки та наказ Укртрансбезпеки від 13.10.2020 року № 390 Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік, вказуючи, що займана позивачем посада старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області скорочена. Згідно вищевказаного наказу №390 від 13.10.2020 року введено в дію структуру затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 Про упорядкування структури Укртрансбезпеки та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік. Згідно вищевказаного наказу №340 від 09.09.2020 року, зокрема Управління Укртрансбезпеки у Львівській області, Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області та Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області реорганізовано шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (п.2). Утворено, зокрема відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області у Західному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки та відділ надання адміністративних послуг у Закарпатській області у Західному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки (п.3). Затверджено структуру Укртрансбезпеки штатною чисельністю 613 осіб (п.5). Згідно затвердженої вищевказаним наказом №340 від 09.09.2020р. нової структури Державної служби з безпеки на транспорті на 2020 рік, кількість штатних одиниць у Відділі державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області (п.25.3 Структури) становить 4, у Відділі надання адміністративних послуг у Закарпатській області кількість штатних одиниць також становить 4 (п.25.4 Структури). Щодо відсутності пропозиції зі сторони Відповідача працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, установі організації, як це зазначено в частині 2 статті 49-2 КЗпП України, то Державна служба України з безпеки на транспорті, здійснивши детальний аналіз професійно - трудової діяльності позивача, щодо відповідності критеріям, які встановлені в ст.42 КЗпП України, прийшла до висновку, що позивач не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення. Таким чином, 17.03.2021 року згідно із наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 384-к Про звільнення ОСОБА_1 старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області Волощука Юрія було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40, 44 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що поняття зміни в організації виробництва і праці є загальною підставою для звільнення, яка включає в себе окремі, певні і самостійні підстави для такого звільнення, а саме ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові усі наявні в установі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Таким чином, суд вважає за доцільне зазначити, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Відповідач зазначає, що внаслідок змін у штатному розписі затверджених вищевказаним наказом № 390 від 13.10.2020 року, штат працівників Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки скоротився майже вдвоє, що Позивач не мав переважного права на залишення на роботі, та перелічує критерії, визначені у ст.42 КЗпП, проте, суд зазначає, що згідно ч.3 ст.49-2 КЗпП власник зобов`язаний був запропонувати Позивачу іншу роботу в тій же організації, але жодної посади запропоновано не було. При цьому, відповідач визнає той факт, що кількість штатних одиниць Укртрансбезпеки залишилася незмінною 613 осіб, що вказує на те, що відповідач мав наявні вакантні посади, в тому числі і в інших областях. Доказів того, що залишені на роботі працівники були такими, що мали переважне право порівняно з Позивачем, відповідачем до суду не надано, також як і детальний аналіз професійно-трудової діяльності позивача. Надані суду представником відповідача довідка директора Департаменту ДСУ з безпеки на транспорті за №49760/4.1/18-21 від 02.09.2021 року, протокол №2 засідання Комісії з питань переведення на посади або можливого вивільнення державних службовців та працівників Укртрансбезпеки від 02.11.2020 року та службова записка не є належним доказом цього і такі не містить вищевказаної інформації. Суд зазначає, що пропозиція щодо зайняття вакантних посад є не правом, а обов`язком власника підприємства у разі скорочення штату (чисельності працівників), який ним виконаний не був, відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України. Відповідач погоджується, що при скороченні штату працівників роботодавець зобов`язаний запропонувати роботу виключно на тому самому підприємстві, установі, організації, де працює працівник та за умови наявності відповідної вакансії, проте, суд зазначає, що Західне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки не є юридичною особою, а є структурним підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), а тому Позивачу повинні були бути запропоновані вакансії в усіх структурних підрозділах. Водночас, Відповідачем, на виконання вимог ч. 2 ст.77 КАС України, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачу була запропонована будь-яка інша посада в Державній служби України з безпеки на транспорті, від якої він відмовився, як і не надано доказів щодо неможливості переведення позивача у зв`язку з його низькою кваліфікацією, та продуктивністю праці, що свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлена законодавством можливість змін в організації виробництва і праці державної установи (організації), не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників такої установи. Натомість, означене зобов`язання Державної служби України з безпеки на транспорті не виконано, чим порушено права Позивача. Суд бере до уваги і правові висновки Касаційного адміністративним судом у складі Верховного суду викладені у постанові від 29.04.2020 року у справі №812/1303/17, згідно з яких вказано, що визначена КЗпП України процедура звільнення у випадку реорганізації, яка супроводжується скороченням чисельності працівників або штату, спрямована не на те, щоб витримати строк тривалістю два місяці і після того звільнити працівника, а насамперед на те, щоб протягом цього строку вживати заходів для того, щоб працевлаштувати осіб в межах можливостей, в цьому випадку, суб`єкта призначення. При скороченні чисельності штату звільнень не оминути, однак дії роботодавця мають засвідчити, що він справді вживав заходів для працевлаштування осіб з урахуванням, зокрема, переважного права на залишення на роботі, а також кваліфікаційних вимог до посади Таким чином беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що звільнення позивача з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, у зв`язку із скороченням штату працівників Укртрансбезпеки, проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак, спірний Наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 березня 2021 р. №384-к підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Отже, беручи до уваги викладене, з урахуванням встановлення судом протиправності Наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 березня 2021 р. №384-к, позовна вимога щодо поновлення позивача на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, також підлягає задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Твердження відповідача, що факт виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні є підставою для відмови в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і є безпідставними. В силу положень пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), він застосовується у випадку вимушеного прогулу. Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 Порядку № 100). Зміст наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100. Згідно з положеннями п. 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до наявної у матеріалах справи Довідки Державної служби України з безпеки на транспорті, за підписами Голови Є.Прокопчук та начальника фінансово-економічного управління - головного бухгалтера О.Богорська, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 307,69 грн. Отже, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином: позивач ОСОБА_1 звільнений з посади 19.03.2021р. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу складає 114 робочих днів, зокрема, у період з 22.03.2021р. по 06.09.2020 р. (не більше ніж за рік, ч.3 ст.235 КЗпП). Два попередні місяці, що передували звільненню січень 2021 - лютий 2021 року. Грошове забезпечення: 307,69 грн./день х 114 днів вимушеного прогулу = 35076,66 грн. (тридцять п`ять тисяч сімдесят шість гривень 66 коп.) Таким чином, беручи до уваги наведене, а також те, що позовні вимоги Позивача про скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 березня 2021 р. №384-к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.03.2021 року по 06.09.2021 року у розмірі 5999,96 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 96 копійок) грн. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року у справі № 260/1415/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді М. П. Кушнерик О. І. Мікула Повне судове рішення складено 26 січня 2022 року.