Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/6435/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/6435/21 пров. № А/857/19969/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Димарчук Т.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и в : У червні 2021 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС, відповідач) №0031380709 від 09.06.2021. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 позовні вимоги були задоволені повністю. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1221,72 грн сплаченого судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що перевіркою достовірності і правильності визначення суми від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню (показник рядка 20.2 Декларації за наявності) встановлено її завищення на 122171,00 грн внаслідок неможливості ідентифікувати оплату (згідно яких накладних вона проведена), оскільки в призначенні платежу по р/р, відкритого в АТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570 №11А833034400000026004055403500 зазначено «за товари згідно акту звірки...», тобто не можливо встановити факт оплати товарів, віднесених до податкового кредиту та розрахунку сум бюджетного відшкодування по СГД ОСОБА_2 в сумі ПДВ 122177,00 грн, чим порушено п.200.1, п.200.4 «б» ст.200, п.п. «б» п.200.14 ст.200 ПК України та наказ Міністерства фінансів України №21 від 28.01.2016 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість». Також зазначає, що позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на професійну правничу допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданими адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витрачених адвокатом часу із розміром заявленої до відшкодування суми. Крім того, позивачем не надано документів, які підтверджують обсяг робіт наданих адвокатом, а також розрахунок витрат на професійну правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Максимчук Ю.В. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що 16.03.2021 ФОП ОСОБА_1 подано до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за лютий 2021 року із зазначенням у рядку 20.2 суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 122534,00 грн (додаток 3). На підставі наказу ГУ ДПС №1166 від 19.04.2021 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 » та направлення на перевірку №1166 від 21.04.2021 посадовими особами ГУ ДПС в період з 23.04.2021 по 05.05.20218 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2021 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт №3897/03-20-07-09/ НОМЕР_1 від 13.05.2021. Згідно з висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 200.1, «б» п. 200.4 ст. 200, «б» п. 200.14 ст. 200 ПК України, що полягало у завищенні суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 20.2) на загальну суму 122 171,00 грн. Висновки податкового органу базуються на тому, що неможливо ідентифікувати оплату (згідно яких накладних вона проведена), оскільки в призначенні платежу по р/р відкритого в АТ КБ «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570 №11А833034400000026004055403500 зазначено «за товари згідно акту звірки...», тобто фактично не можливо встановити факт оплати товарів віднесених до податкового кредиту та розрахунку сум бюджетного відшкодування по ФОП ОСОБА_2 в сумі ПДВ 122 177,00 грн. На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0031380709 від 09.06.2021, яким зазначено про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування за лютий 2021 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 122171,00 грн. Вважаючи оспорюване рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що питання щодо внесення змін до реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення після зарахування коштів на рахунок отримувача вирішується між платником та отримувачем коштів у порядку, узгодженому між ними, оскільки платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку. Отже, порядок узгодження між сторонами питань щодо проведення безготівкових розрахунків після зарахування коштів на рахунок отримувача чітко не визначений законодавством та відбувається на власний розсуд сторонами таких розрахунків. А тому, суд першої інстанції вважав висновки відповідача про завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню по податковій декларації з ПДВ за лютий 2021 року (рядок 20.2) на загальну суму 122 171,00 грн внаслідок здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентом ФОП ОСОБА_2 безпідставними та необґрунтованими. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, та їх розмір є завищеним. Суд вважав, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір таких витрат підлягає зменшенню до 3000,00 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначені статтею 200 ПК України. Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. За змістом статті 200 ПК України, сума бюджетного відшкодування залежить від показників податкового зобов`язання та податкового кредиту. Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. (пункт 198.3 статті 198 ПК України). Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Як визначено пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Отже, право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна із заповненням всіх обов`язкових реквізитів. Відповідно до пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Відповідно до пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи до декларації з ПДВ за лютий 2021 року позивачем було долучено Додаток №3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування», з якого вбачається (Таблиця 1), що сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 ст. 200- 1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації, за вирахуванням суми, зарахованої у зменшення суми податкового боргу з ПДВ становить 234 344,00 грн. З них фактично сплачено у попередніх та звітному періоді та підлягає бюджетному відшкодуванню - 122 534,00 грн. При цьому, в таблиці 2 позивачем було розшифровано суми податку, фактично сплачені у попередніх та звітному періодах в розрізі постачальників. Так, сума від`ємного значення в розмірі 122 171,00 грн виникла у вересні-жовтні 2020 року по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 і саме ця сума ставиться під сумнів відповідачем, з тих підстав, що неможливо ідентифікувати оплату (згідно яких накладних вона проведена), оскільки в призначенні платежу по р/р відкритого у АТ КБ «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570 №11А833034400000026004055403500 зазначено «за товари згідно акту звірки...», тобто, відповідач вважає, що фактично не можливо встановити факт оплати товарів віднесених до податкового кредиту та розрахунку сум бюджетного відшкодування по ФОП ОСОБА_2 в сумі ПДВ 122 177,00 грн. Разом з тим, листом №2 від 20.01.2021, який був отриманий ФОП ОСОБА_2 , позивачем було уточнено призначення платежів з «за товари згідно акту звірки...», та узгоджено зміну призначення платежів з ФОП ОСОБА_2 . Так, заявлена до бюджетного відшкодування в лютому 2021 року в податковій декларації з ПДВ за лютий 2021 року сума ПДВ 122 171,00 грн була оплачена на підставі наступних платіжних доручень з такими уточненими призначеннями платежів: - №379 від 23.09.2020 на загальну суму 6925,92 грн, в т.ч. ПДВ 1154,32 грн (згідно накладної №63 від 04.09.2020 на суму 240 894,65 грн, в т.ч. ПДВ 40149,11 грн); - №382 від 08.10.2020 на загальну суму 122500,00 грн, в т.ч. ПДВ 20416,67 грн (згідно накладної №63 від 04.09.2020 на суму 122500,00 грн, в т.ч. ПДВ 20416,67 грн); - №389 від 26.11.2020 на загальну суму 37000,00 грн, в т.ч. ПДВ 6166,67 грн (згідно накладної №63 від 04.09.2020 на суму 37000,00 грн, в т.ч. ПДВ 6166,67 грн); - №393 від 17.12.2020 на загальну суму 21000,00 грн, в т.ч. ПДВ 3500,00 грн (згідно накладної №63 від 04.09.2020 на суму 21000,00 грн, в т.ч. ПДВ 3500,00 грн); - №394 від 21.12.2020 на загальну суму 27600,00 грн, в т.ч. ПДВ 4600,00 грн (згідно накладної №63 від 04.09.2020 на суму 22605,35 грн, в т.ч. ПДВ 3767,56 грн та накладної №78 від 07.10.2020 на суму 4994,65 грн, в т.ч. ПДВ 832,44 грн); - №395 від 22.12.2020 на загальну суму 120000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20000,00 грн (згідно накладної №78 від 07.10.2020 на суму 104205,35 грн, в т.ч. ПДВ 17367,56 грн та накладної №79 від 09.10.2020 на суму 15794,65 грн, в т.ч. ПДВ 2632,44 грн); - №396 від 22.12.2020 на загальну суму 87000,00 грн, в т.ч. ПДВ 14500,00 грн (згідно накладної №79 від 09.10.2020 на суму 87000,00 грн, в т.ч. ПДВ 14500,00 грн); - №397 від 23.12.2020 на загальну суму 70000,00 грн, в т.ч. ПДВ 11666,67 грн (згідно накладної №79 від 09.10.2020 на суму 70000,00 грн, в т.ч. ПДВ 11666,67 грн); - №398 від 28.12.2020 на загальну суму 120000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20000,00 грн (згідно накладної №79 від 09.10.2020 на суму 120000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20000,00 грн); - №400 від 06.01.2021 на загальну суму 40000,00 грн, в т.ч. ПДВ 6666,67 грн (згідно накладної №79 від 09.10.2020 на суму 40000,00 грн, в т.ч. ПДВ 6666,67 грн); - №401 від 11.01.2021 на загальну суму 53000,00 грн, в т.ч. ПДВ 8833,33 грн (згідно накладної №79 від 09.10.2020 на суму 53000,00 грн, в т.ч. ПДВ 8833,33 грн); - №402 від 12.01.2021 на загальну суму 28000,00 грн, в т.ч. ПДВ 4666,67 грн (згідно накладної №79 від 09.10.2020 на суму 28000,00 грн, в т.ч. ПДВ 4666,67 грн) (а.с.33-37). Відповідно до п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція №22), реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками. Згідно п. 2.9 Інструкції №22, банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених нормативно-правовими актами Національного банку України, які можуть стосуватися, зокрема, зміни з ініціативи банку платника номера рахунку платника, назви та коду банку платника, при частковому виконанні платіжної вимоги. Внесення банком змін до реквізиту платіжного доручення "Призначення платежу" нормативно-правовими актами не передбачається. Цей реквізит заповнюється платником таким чином, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України і несе за неї відповідальність. Заповнення цього реквізиту банки перевіряють лише за зовнішніми ознаками (пункт 3.7 глави 3 Інструкції № 22). Пунктом 2.29 Інструкції № 22 передбачено, що платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжне доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку, і оформити нове з необхідними змінами. За змістом п. 1.19 Інструкції № 22, банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) (обов`язкових платежів). Крім того, в силу п. 33.2 Закону № 2346-111 платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. П Таким чином, питання щодо внесення змін до реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення після зарахування коштів на рахунок отримувача вирішується між платником та отримувачем коштів у порядку, узгодженому між ними, оскільки платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку. Отже, порядок узгодження між сторонами питань щодо проведення безготівкових розрахунків після зарахування коштів на рахунок отримувача чітко не визначений законодавством та відбувається на власний розсуд сторонами таких розрахунків. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 по справі №2а-335/10/2670, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно врахування наданого під час перевірки листа №2 від 20.01.2021 щодо уточненого призначення платежів з «за товари згідно акту звірки...», та узгоджено зміну призначення платежів з ФОП ОСОБА_2 та зазначає, що він підтверджує дійсний зміст господарської операції в рамках якої відбулось перерахування вказаних коштів. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних рішень та наявності підстав для їх скасування. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 КАС України). Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України). Відповідно до ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому згідно ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України). Аналіз наведених положень законодавства дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Також колегія суддів звертає увагу на те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. З матеріалів справи видно, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано, зокрема, Договір про надання правничої допомоги від 22.06.2021. Відповідно до детального опису адвокатське об`єднання надало позивачу наступні послуги та виконало наступні роботи у відповідності до договору про надання правничої допомоги від 22.06.2021: ознайомлення з матеріалами справи та наданими первинними документами (2 години) - 2700,00 грн; підготовка адміністративного позову (4 години) 5400,00 грн; підготовка відповіді на відзив та подання до суду першої інстанції (1 година) 1350,00 грн; участь у судовому засіданні у Волинському окружному адміністративному суді (у разі якщо справа буде слухатись з викликом сторін) 500,00 грн, а всього 9950,00 грн. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не відповідає критеріям співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу та підлягає зменшенню шляхом стягнення таких у розмірі 3000 грн. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року по справі №140/6435/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук