Постанова 4855 № 320/6440/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6440/21 Суддя першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівер Гарден» на проголошену об 11 годині 28 хвилині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, повний текст якої складено 03 грудня 2021 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівер Гарден» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування розпорядження, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівер Гарден» (далі - Позивач, ТОВ «Рівер Гарден») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Відповідач, Вишгородська РДА), третя особа - ОСОБА_1 (далі - Третя особа, ОСОБА_1 ), про визнання протиправним та скасування розпорядження Вишгородської РДА від 06.05.2021 №396 «Про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна». Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки цей спір підлягає вирішенню у порядку цивільного, а не адміністративного, судочинства. При цьому суд першої інстанції зазначив, що звернення ТОВ «Рівер Гарден» до суду з цим позовом спрямоване на захист майнових прав з огляду на існування спору про право між Позивачем і Третьою особою, що виключає можливість його вирішення у порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, участь Вишгородської РДА у цій справі як суб`єкта владних повноважень відносить цей спір до публічно-правового, який має вирішуватися у порядку адміністративного судочинства, по-друге, розгляд цього спору за правилами цивільного судочинства зумовить зміну порядку доказування, по-третє, майновий спір у межах цих правовідносин відсутній, оскільки право власності ОСОБА_1 на РП-7 скасовано наказом Міністерства юстиції України від 02.06.2021 №1972/2, а ще у квітні 2021 року ОСОБА_1 подано позов до ТОВ «Рівер Гарден» про скасування державної реєстрації права власності товариства на вказаний об`єкт. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 20.01.2022. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що ТОВ «Рівер Гарден» не визнає права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а відтак цей спір є приватно-правовим. Крім того, звертає увагу, що ТОВ «Рівер Гарден» зверталося до Вишгородської РДА із заявою про присвоєння адреси спірному нерухомому майну, за наслідками розгляду якої Відповідачем було відмовлено, однак ця відмова Позивачем не оскаржувалася. У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційну скаргу від Вишгородської РДА не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.02.2022. У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю. Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін з підстав, що між ТОВ «Рівер Гарден» і ОСОБА_1 існує невирішений спір про право, а в спірному розпорядженні Вишгородська РДА не вирішувала питання щодо прав, інтересів чи обов`язків Позивача. Представник Третьої особи підтримав позицію Відповідача, підкресливши, що наразі у провадженні Вишгородського районного суду Київської області існує спір між ОСОБА_1 і ТОВ «Рівер Гарден» щодо об`єкта нерухомості. Крім того, зауважив, що рішенням суду, яке набрало законної сили, скасовано наказ Міністерства юстиції України від 02.06.2021 №1972/2, однак ухвалою Верховного Суду виконання цього рішення було зупинено. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Вишгородської РДА від 06.05.2021 №396 «Про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна» вирішено присвоїти адресу об`єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі, що належить громадянину України ОСОБА_1 , яка розташована по АДРЕСА_1 та введена в експлуатацію 28.05.2012 згідно акту технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об`єкта в експлуатацію: АДРЕСА_1 (а.с. 6). Не погоджуючись із вказаним розпорядженням, ТОВ «Рівер Гарден» звернулося до суду із цим позовом, обґрунтовуючи його тим, що спірний акт прийнятий без дотримання положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 №367 «Про деякі питання дерегуляції господарської діяльності» з огляду на відсутність у ОСОБА_1 права на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомості, а також права власності на таке майно взагалі, адже воно належить ТОВ «Рівер Гарден». На підставі встановлених вище обставин суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 2, 4, 19, 238 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, а також ряду правових позицій Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у справі з огляду на те, що вона підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства у розрізі суті спірних правовідносин безвідносно до правового статусу відповідача, який є суб`єктом владних повноважень. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Така позиція Великої Палати Верховного Суду висловлена у постанові від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та залишається незмінною, про що свідчить, зокрема, постанова від 17.06.2020 у справі № 826/102/18. Як було встановлено раніше, а також вірно підкреслено судом першої інстанції, Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного Відповідачем права щодо володіння, користування та розпорядження нерухомим майном (нежитловою будівлею РП 7), яке, на переконання ТОВ «Рівер Гарден», належить йому на законних правових підставах. Отже, звернення товариства до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Фактично, як вірно підкреслено судом першої інстанції, існує спір про право між ТОВ «Рівер Гарден» і ОСОБА_1 . Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами абз. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України). Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із цивільних відносин. Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Ураховуючи суб`єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом цивільних прав та інтересів, судова колегія вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим та має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, на чому вірно підкреслив суд першої інстанції. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 200/16168/17(2-а/200/1186/17), а також постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №497/1779/17. Окремо судова колегія вважає за необхідне зауважити, що у постанові від 09.12.2021 у справі №620/4688/21 Верховний Суд прийшов до висновку, що указана категорія справ підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства за умови відсутності доказів наявності майнового спору. Разом з тим, на відміну від справи №620/4688/21, у справі, ухвала в якій є предметом апеляційного перегляду, існує майновий спір між ОСОБА_1 та ТОВ «Рівер Гарден» щодо об`єкту РП-7, про що останнє самостійно зазначає в апеляційній скарзі (справа №363/1747/21, яка перебуває на розгляді Вишгородського районного суду Київської області). Щодо посилання Апелянта на те, що можливість розгляду аналогічних позовних вимог саме у порядку адміністративного судочинства випливає із змісту постанови Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №344/9283/16-а, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, на відміну від справи №344/9283/16-а, в якій спір про право було вирішено, у цій справі, як було підкреслено вище, майновий спір між ОСОБА_1 і ТОВ «Рівер Гарден» триває, що свідчить про нерелевантність згаданої постанови Верховного Суду до спірних правовідносин. Як вже було зазначено вище, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Враховуючи цей правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, позицію Верховного Суду у справі №497/1779/17, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про правильність позиції суду першої інстанції щодо неможливості розгляду і вирішення цієї справи за правилами адміністративного судочинства та належність вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства, що випливає із змісту згаданих вище норм ч. 1 ст. 19 ЦПК України. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівер Гарден» - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст постанови складено та підписано 09 лютого 2022 року.