Постанова 4855 № 320/1351/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1351/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київської області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що вона є непрацюючим пенсіонером, у зв`язку з чим, враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII). Проте, підвищення у вказаному розмірі з 17.07.2018 позивачу не нараховується і не виплачується. Відтак, на думку позивача, відповідачем протиправно відмовлено у щомісячному нарахуванні та виплаті позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що порушує право позивача на належний соціальний захист. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову відмову в задоволенні позовних вимог, при цьому, також посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апелянт вказує на пропуск позивачем встановленого процесуальним законом строку на звернення до суду з вказаними позовними вимогами. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у письмовому провадженні на 09.02.2022. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: Київська область, смт. Іванків. Відповідно до довідки Іванківської селищної ради Київської області від 05.01.2021 № 68, позивач з 16.11.1985 зареєстрована та по теперішній час проживає в смт. Іванків, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. 14 листопада 2019 року Київською обласною адміністрацією позивачу було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_1 . Позивач є особою з ІІ групою інвалідності. Як вбачається з відомостей з трудової книжки, позивач 02.03.1998 була звільнена з роботи за власним бажанням. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок загального захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Отже, вказані обставини свідчать про те, що позивач є непрацюючим пенсіонером. 05.01.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату їй з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Листом №1000-0202-8/10253, Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивачу про відсутність правових підстав для перерахунку та виплати підвищення до пенсії, оскільки відповідно до Закону № 796-XII підвищення непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, після 01 січня 2015 року не встановлюється. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. З моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-XII. Водночас, апелянт наголошує на тому, що виплати, передбачені Законом здійснюються в розмірах, визначених Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також, звернуто увагу на те, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Відтак, на переконання апелянта, отримання позивачем листа-відмови на його заяву, не змінює момент, з якого позивач мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не може пов`язуватись з початком перебігу строку на звернення до суду. Колегія суддів, вважає за необхідне зазначити таке. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-XII вказане Рішення не містить. Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом №987-VIII. Тому стаття 39 вказаного Закону №796-XII із 17 липня 2018 року має такий зміст: "Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. За таких обставин, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII. Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18. Тож, в цій частині висновки суду першої інстанції є цілком обґрунтованими. Водночас, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Разом з тим, право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено, передусім, необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Встановлення строків звернення до адміністративного суду, у системному зв`язку з принципом правової визначеності, слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (суб`єкта владних повноважень) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої, національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску. Як вбачається з матеріалів справи, позов зареєстровано 08.02.2021. (а.с. 1) Відповідно до положень ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з приписами ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З наведених норм слідує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або необізнаність з наявними правами, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Як вже зазначалось, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій, а також досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, щоб після спливу значного проміжку часу, сторони не повертались до вже сталих правовідносин. У свою чергу, слід врахувати, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Так, судом першої інстанції задоволено позовні вимоги з 17.07.2018 (у повному обсязі відповідно до заявлених вимог), при тому, що із заявою до пенсійного органу позивач звернувся 06.01.2021. (а.с. 15) Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за вказаний період заявлені з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 122 КАС України, за відсутності поважних причин його пропуску та підстав для поновлення, адже, пенсійні виплати є постійними, виплачуються щомісячно. Тобто, про своє порушене право позивач дізнався або повинен був дізнатися після отримання неповних сум виплат, які здійснювалися згідно постанов Кабінету Міністрів України у менших розмірах, ніж визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, положення ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виключають можливість їх застосування до спірних правовідносин, оскільки, даною нормою врегульовано питання виплати вже нарахованої, але не виплаченої пенсії, а тому, така не може бути застосованою до спірних правовідносин, адже, як було встановлено раніше, позивачу за відповідний період пенсія не нараховувалась у бажаному розмірі, а про її належний розмір, спір наразі в суді. Урахування подання у 2021 році заяви про необхідність здійснення перерахунку за період, охоплений з 2017 року та отримання в 2021 році відповіді-відмови, на переконання колегії суддів, не може вказувати про те, що позивач дізнався про своє право лише у 2021 році, адже у такому б випадку, звернувшись на актуальну дату до суб`єкта владних повноважень зі зверненням про необхідність вчинити певні дії та отримавши рішення про відмову в задоволенні заяви, можливо штучно поновити строки звернення до суду та порушити питання правомірності дій відповідача за будь-який час, не охоплений часовими межами. Разом з тим, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, дійшов висновку, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши по суті спір за період з 17.07.2018 по 07.08.2020 року, позовні вимоги щодо яких підлягали залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Приписами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, вказане вище свідчить про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог та прийняття нової постанови в цій частині про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду з позовом, встановленого приписами ст. 122 КАС України. У іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 311, 315, 319, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 р. - скасувати в частині вирішених позовних вимог за період з 17.07.2018 по 07.08.2020. Прийняти нову постанову в цій частині, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність за період з 17.07.2018 по 07.08.2020 залишити без розгляду. У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко