Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/13197/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13197/19 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сандерс Лофт" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Сандерс Лофт" про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сандерс Лофт" (далі - відповідач), в якому просило: - стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сандерс Лофт" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 38566,67 грн. - стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Брайленд" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2105,74 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі, оскільки вважає, що таке рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим передчасно, без належного вивчення матеріалів справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону. Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2019 року відповідачем подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ (річна-поштова), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10.02.2007. Відповідно до вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 27 осіб, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа. За результатами проведеної перевірки зазначеного звіту форми №10-ПІ, позивач дійшов висновку, що відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Враховуючи викладене позивач здійснив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становило 38566,67 грн., та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2105,74 грн. З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про наявність правових підстав у позивача для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у визначеному розмірі з відповідача, оскільки останнім не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, а саме не працевлаштовано одну особу. Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ ( далі - Закон України № 875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації. Згідно частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що йдеться, зокрема, у статті 20 Закону № 875-ХІІ. З викладеного вбачається, що законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що законом передбачені випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України. Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. У такому випадку, суд першої інстанції повинен був перевірити, чи вживалися відповідачем залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, що полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування останніх та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук таких працівників. При цьому, Законом України № 875-XII також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Так, пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3 - ПН. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2018 року сумлінно виконувались вимоги законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю щодо створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та подання звітності. Так, у відповідності до Порядку надання звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №1476 від 05.12.2016), відповідачем було подано відповідні звіти та інформацію про створення протягом 2018 року робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями звітів, зокрема за липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року, жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року. Водночас, у жовтні 2018 року ТОВ "Сандерс Лофт" було самостійно працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови позивачем у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення вказаного позивачем господарського правопорушення, а відтак ТОВ "Сандерс Лофт" не може бути притягнений до відповідальності. На підставі викладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно були нараховані адміністративно-господарські санкції у розмірі 38566,67 грн. та пеня у розмірі 2105,74 грн. помилковими, оскільки відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". З огляду на наведене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сандерс Лофт" задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Сандерс Лофт" про стягнення заборгованості відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді:Єгорова Н.М. Єгорова А.Ю. Коротких