Постанова 4855 № 640/16579/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16579/21 Головуючий у І інстанції - Смолій І.В. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., за участі секретаря: Кондраток А.В., представника позивача Здоренка В.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк», про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом,в якому просив: - визнати неправомірною бездіяльність начальника Оболонського відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), яка полягає у ігноруванні розгляду його скарги та нескасуванні постанов про накладення арешту та стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження №50253339; - зобов`язати начальника Оболонського відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 92395,97 грн від 21.03.2016 в межах цього виконавчого провадження; - зобов`язати начальника Оболонського відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешти, накладені постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві Бучко В.В. від 21.06.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим листом №2/756/2325/14, виданим Оболонським районним судом м.Києві 10.02.2016. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч нормам законодавства не надав відповідь на його скаргу від 29.04.2021. Також зазначає, що державний виконавець не вчиняв дій з примусового виконання рішень суду при стягненні з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом 2/756/2325/14, виданим Оболонським районним судом міста Києва від 10.02.2016, а тому у нього не було підстав для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеному у спірній постанові про стягнення виконавчого збору. Наголошує, що арешти, що були накладені а межах виконавчого провадження, тягнуть за собою подвійну відповідальність на боржника за рішення, яке фактично було виконано приватним виконавцем. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 рокуадміністративний позов задоволено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, щопостанова державного виконавця в рамках ВП №50253339 від 21.03.2016 про стягнення виконавчого збору з боржника на користь держави винесена неправомірно, оскільки на момент винесення оскаржуваної постанови, виконавче провадження фактично виконано не було. В частині накладення арешту на майно та кошти боржника, суд зазначає, що боржник фактично виконав судове рішення, за яким було відкрито виконавче провадження,отже відпала необхідність у забезпечені виконання судового рішення, а тому є потреба у знятті арешту з майна та коштів позивача. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,просить рішення суду скасувати. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно даних АРМ «Діловод ДВС» автоматизованої системи виконавчих проваджень в реєстрі вхідних документів відсутні відомості щодо подання позивачем заяви про скасування постанов державного виконавця від 21.03.2016 про арешт майна боржника та оголошення його відчуження та про стягнення виконавчого збору з боржника. Також, апелянт наголошує, що позивачем пропущено строк звернення до суду щодо дій та рішень, які здійснені у 2016 - 2017 роках. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. В судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін. Інші учасники, будучі належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду до суду не прибули, при цьому, представником третьої особи подано клопотання про розгляд справи без її участі. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що23.02.2016 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м.Києві Бучком В.В. винесено постанову про відкриття провадження №50253339 згідно виконавчого листа №2/759/2325/14, виданого Оболонським районним судом м.Києва 10.02.2016 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» грошових коштів. В рамках даного виконавчого провадження, державним виконавцем 21.03.2016 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження та постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на користь держави. 20.02.2017 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, а 30.06.2017 - постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. В подальшому, приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Ляпіним Д.В. 10.02.2016 відкрито виконавче провадження №60122765 з примусового виконання виконавчого листа №2/756/2325/14, виданого Оболонським районним судом м.Києва. 15.10.2020 виконавче провадження №60122765 закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». 29.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про скасування постанов державного виконавця від 21.03.2016 про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження та про стягнення виконавчого збору з боржника. Позивач зазначає, що відповідачем не було вчинено відповідних дій на його звернення,у зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв на підставі норм чинного законодавства, тобто правомірно. Проте, колегія суддів не може повною мірою погодитись з таким рішенням з огляду на наступне. Так, відповідно до положень ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. При цьому, ч. 2 ст. 287 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Також, положеннями ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII), закріплено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, частиною першою якої визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. В свою чергу, частиною 5 цієї статті зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом десяти днів від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Відтак, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. При цьому, поважними причинами пропуску такого строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Як вбачається з матеріалів справи,позивач оскаржує протиправну бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його скарги від 29.04.2021, проте позов подано до суду лише 11.06.2021, при цьому, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із запитами про стан розгляду його скарги або будь-яких інших активних дій, а тому позивачем не дотримано десятиденний строк звернення до суду, визначений статтею 287 КАС України. Щодо позовних вимог про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та зняття арешту, матеріали справи свідчать, що про їх наявність позивачу було відомо ще задовго до звернення до суду з цим позовом. Як вбачається з Єдиного реєстру судових рішень, позивач у 2019 році звертався до Оболонського районного суду м. Києва із скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві Бучко Віталія Васильович щодо ненаправлення постанови про відкриття виконавчого провадження, а також постанови про накладення арешту на все майно без направлення боржнику для можливості оскарження, за розглядом якої ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09.07.2019 по справі №756/3500/14-ц у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено. Також постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021 залишено без змін ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2021, в якій позивач оскаржував неправомірні дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві Бучка В.В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 92 395,97 грн від 21.03.2016 в межах виконавчого провадження №50253339 та просив визнати протиправною та скасувати винесену ним постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 92395,97 грн від 21.03.2016 в межах виконавчого провадження №50253339. В постанові апеляційного суду підтримано висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Отже, позивач знав про порушення своїх прав, інтересів після спливу строку, визначеного ст. 287 КАС України, відповідно до якої позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши спір по суті, позовні вимоги щодо яких підлягали залишенню без розгляду, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених ст. 240 цього Кодексу. Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених ч.ч. 3 та 4 ст. 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 123, 240, 242-244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)- задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова