Постанова 4855 № 620/11175/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/11175/21 Головуючий у 1 інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Костюк Л.О. Лічевецького І.О. За участю секретаря Мельник К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Чернігівської райдержадміністрації щодо неприйняття рішення про поновлення із 17 липня 2018 року виплати (із зазначенням у ньому розміру грошової допомоги) та нездійснення із 17 липня 2018 року виплати ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати Управління соціального захисту населення Чернігівської райдержадміністрації прийняти рішення про поновлення із 17 липня 2018 року виплати (із зазначенням у ньому поточного - станом на день ухвалення рішення суду розміру щомісячної грошової допомоги та суми заборгованості з виплати щомісячної грошової допомоги за період з 17 липня 2018 року по місяць, що передує місяцю ухвалення рішення суду) та здійснити із 17 липня 2018 року виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з компенсацією втрати частини доходів. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Так, повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ухвали суду від 20 вересня 2021 року про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконано та не усунуто недоліки позовної заяви. З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. За приписами ч. 2 ст. 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). В силу пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали суду для усунення недоліків. У зазначеній ухвалі суду запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання: - заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та доказів поважності причин його пропуску, засвідчених належним чином; - документу про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Матеріали справи свідчать, що представником ОСОБА_1 - Корінь Валентиною Василівною подано засобами поштового зв`язку до суду першої інстанції заяву від 04 жовтня 2021 року, в якій просила, зокрема, врахувати доводи даної заяви при вирішенні питань щодо дотримання позивачем строку звернення до суду та щодо необхідності сплати позивачем судового збору за подання позову. Щодо сплати судового збору, слід зазначити наступне. Законом, який регулює правовідносини щодо сплати судового збору є Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI). Статтею 1 Закону №3674-VI визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Частиною 1 статті 6 Закону №3674-VI передбачено, що судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв. Згідно частини 1 статті 9 Закону №3674-VI, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. У позовній заяві позивач вказала, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та посилається на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, в мотивувальній частині якого зазначено, що пільги, компенсації і гарантії, встановлені у Законі № 796, є особливою формою відшкодування завданої шкоди таким особам за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень. Отже, позивач вважає, що, в даному випадку, відшкодування державою шкоди, завданої життю і здоров`ю особи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється щомісячно шляхом нарахування та виплати їй територіальним органом соціального захисту населення грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-ХІІ. Разом з тим, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позовної зави без руху та ухвалу про повернення позовної заяви, не надав правової оцінки вказаним доводам позивача. В ухвалі від 20 вересня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції вказав, що позивач пропустила строк звернення до суду з адміністративним позовом. З даного приводу, слід зазначити наступне. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частин 1-2 якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись». Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19. Колегія суддів наголошує на тому, що грошова допомога, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі про припинення її виплати позивачеві було відомо. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було припинено виплату щомісячної допомоги. Отже, з дня припинення виплати щомісячної грошової допомоги, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства особою, якій призначена така допомога, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після припинення виплати вказаної допомоги, демонструючи свою необізнаність щодо підстав припинення такої виплати, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Таким чином, колегія суддів вважає, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 дізналася з моменту припинення виплати відповідачем щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Щодо доводів апелянта про незастосування судом першої інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у поставні від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18, які, на думу апелянта, підтверджують неможливість обмеження жодними строками її права на отримання належної виплати, слід вказати наступне. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 за інших обставин справи та правовідносин, оскільки, предметом позову у вказаній справі було поновлення та виплата пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу, яка переїхала на постійне місце проживання за кордон до Ізраїлю, у зв`язку із чим їй було припинено виплату пенсії. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Також, Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені. Саме зазначені обставини слугували підставою для висновку про те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 за інших обставин справи та правовідносин, а тому, безпідставним є посилання апелянта на правові висновки, викладені у вказаному судовому рішенні. Як зазначив Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. З приводу твердження апелянта про порушення її права на доступ до суду з посилання на рішення Європейського суду з прав людини, слід зазначити наступне. У Рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України»). Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. На переконання колегії суддів, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути, також, виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19. З огляду на зазначене, доводи апелянта про порушення її права на доступ до суду, колегія суддів вважає безпідставними. Як вбачається з позовних вимог, ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідача прийняти рішення про поновлення із 17 липня 2018 року виплати та здійснити таку виплату щомісячної грошової допомоги, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, оскільки, грошова допомога, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлена статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є щомісячною виплатою, тому, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині шестимісячного строку звернення до суду заявлені без пропуску строку. Матеріали справи свідчать, що з адміністративним позовом про поновлення виплати щомісячної грошової допомоги позивач звернулася до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку 09 вересня 2021 року. Таким чином, оскаржувану ухвалу суду щодо повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 09 березня 2021 року слід скасувати, а справу в цій частині слід передати на розгляд суду першої інстанції. Згідно частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «+4 посилання» тощо). Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»). У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог та повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню в частині позовних вимог за період з 09 березня 2021 року, а справу в цій частині слід передати на розгляд суду першої інстанції. Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 229, 243, 312, 315, 320, 321, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року в частині позовних вимог за період з 09 березня 2021 року скасувати, а справу в цій частині передати на розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Костюк Л.О. Лічевецький І.О. Повний текст постанови виготовлено 20.01.2022 р.