Постанова 4855 № 640/18939/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18939/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., за участю секретаря: Масловської К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконною відмову, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив: визнати незаконною відмову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплатити відсотки за вкладом позивача в Публічному акціонерному товаристві «Фінбанк»; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти за вкладом позивача в Публічному акціонерному товаристві «Фінбанк» в розмірі 88949,83 грн - відсотки за вкладом (рішення Апеляційного суду Одеської області № 22-ц/785/2357/17 від 26 квітня 2017 року, виконавчий лист № 522/15340/16-ц від 29 червня 2017 року), 1318,59 грн - судовий збір в Приморський районний суд міста Одеси (рішення № 522/3788/15-ц від 23 липня 2015 року, виконавчий лист № 522/3788/15-ц від 04 грудня 2015 року), 2374,40 грн - судовий збір в Апеляційний суд Одеської області (рішення № 22-ц/785/2357/17 від 10 травня 2017 року, виконавчий лист № 522/15340/16-ц від 29 червня 2017 року). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 23 червня 2020 року провадження у справі закрито. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києві від 23 червня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16 звернула увагу на те, що юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи. Першочергово суд повинен визначити, чи має цей спір ознаки публічно-правового характеру або є приватноправовим, що обумовлений порушенням прав позивача неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов`язань. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. З аналізу наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів, бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. За визначенням пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Частиною другою статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Уповноважена особа Фонду має право: 1) призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов`язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; 2) здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов`язкові до виконання працівниками банку; 3) звітує за результатами здійснення тимчасової адміністрації банку перед виконавчою дирекцією Фонду. З аналізу наведених норм вбачається, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень після запровадження тимчасової адміністрації в банку фактично набуває всіх повноважень органів управління та контролю банку та діє в тому числі як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку. Разом з тим, за визначенням частин першої та другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи. Матеріалами справи підтверджено, що заявлена позивачем сума до стягнення була внесена Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фінбанк» до Реєстру акцептованих вимог кредиторів. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що звернення до виконання позивачем виконавчих листів у справах № 522/15340/16-ц та № 522/3788/15-ц відбулось під час запровадженої в банку процедури ліквідації. Боржником у вказаних виконавчих листах визначено ПАТ «Фінбанк». Положення частин третьої та четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд надсилає Національному банку України звіт про завершення ліквідації банку. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 03 січня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561110041002033 про припинення юридичної особи ПАТ «Фінбанк». Зважаючи на те, що ПАТ «Фінбанк» ліквідовано як юридичну особу, колегія суддів підтримує висновок Окружного адміністративного суду міста Києва, що з огляду на положення частин третьої та четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припинені з 03 січня 2019 року. Відповідно, в межах спірних правовідносин, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не здійснює публічно-владні управлінські функції, визначені спеціальним законом - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач переконаний, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є правонаступником ліквідованого ПАТ «Фінбанк», відповідно, несе зобов`язання за виплату вкладникам неплатоспроможного банку гарантованої суми вкладу. Проте, акцептовані вимоги у розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є гарантованою сумою відшкодування за вкладом, та колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Таким чином, кожному вкладнику банку гарантовано за рахунок Фонду відшкодування граничної суми коштів в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Суми судового збору, відсотки по банківському вкладу, три відсотка річних, індекс інфляції, стягнуті з банку судовими рішеннями у справах № 522/15340/16-ц та № 522/3788/15-ц, не є вкладом у розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позаяк не обліковувались на рахунку позивача станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Згідно довідки Уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фінбанк» № К-24/01-1 про розмір та черговість задоволення вимог кредиторів, вимоги ОСОБА_1 у відповідності до статей 49, 52 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» акцептовані Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фінбанк» та затверджені Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 92 642,82 грн віднесено до четвертої черги задоволення вимог. Частиною четвертою статті 52 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора. З аналізу наведеної норми вбачається, що акцептовані вимоги погашаються у черговості та за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку. У свою чергу, частиною першою статті 52 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті. Таким чином, кредиторські вимоги позивача в розмірі 92 642,82 грн відповідно до статті 52 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» вважаються погашеними. Оскільки ПАТ «Фінбанк» ліквідовано як юридичну особу, з огляду на положення частин третьої та четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припинені з 03 січня 2019 року, відтак спірні правовідносини не містять ознак публічно-правового спору та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 229, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києві від 23 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т. Повний текст постанови виготовлено - 21 січня 2022 року.