Постанова 4852 № 280/3870/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 280/3870/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Єдині інформаційні системи" Енергодарської міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №280/3870/21 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Єдині інформаційні системи" Енергодарської міської ради про стягнення суми адміністративно- господарських санкцій та пені,- ВСТАНОВИВ: 14 травня 2021 р. Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства "Єдині інформаційні системи" Енергодарської міської ради в якому просило стягнути з Комунального підприємства Єдині інформаційні системи Енергодарської міської ради на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 121826,67 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. у справі № 280/3870/21 адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Єдині інформаційні системи" Енергодарської міської ради про стягнення суми адміністративно- господарських санкцій та пені - задоволено. Не погодившись з рішенням суду, Комунальним підприємством "Єдині інформаційні системи" Енергодарської міської ради подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. у справі № 280/3870/21, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не повно дослідив обставини по справі та не врахував, що КП «ЄІС» ЕМР вживало всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Підприємство протягом 2020 року неодноразово подавало до державної служби зайнятості звітність за формою №3-ПН. Крім того, 30.11.2020 прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортного засобу громадянин, який є особою з інвалідністю 3 групи. Вважає, що наведене свідчить про наявність підстав для звільнення КП «ЄІС» ЕМР від відповідальності на підставі частини другої статті 218 Господарського кодексу України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, та зазначає: Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, КП «ЄІС» ЕМР зареєстровано як юридичну особу 23.03.2018, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. КП «ЄІС» ЕМР відноситься до категорії підприємств, яким, відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. КП «ЄІС» ЕМР на виконання вимог чинного законодавства подало до позивача Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік. У рядку 03 Звіту відповідач самостійно визначив, що кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону №875-XII , становить 1 особу. За змістом рядка 02 Звіту середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб. У зв`язку з невиконанням КП «ЄІС» ЕМР нормативу кількості штатних працівників осіб з інвалідністю, позивач здійснив розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, та листом від 29.03.2021 №03-238/442 «Щодо сплати адміністративно-господарських санкцій» повідомив відповідача, що згідно показників, зазначених у Звіті, сума в рядку 06 (сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю) має дорівнювати 121196,43 грн. Також повідомлено про банківські реквізити для сплати суми адміністративно-господарської санкції та попереджено про нарахування пені у разі порушення строків сплати. У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду. Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову та за результатами перегляду рішення суду приходить до переконання щодо відсутності підстав для задоволення вимог адміністративного позову з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.1 ст.19 цього Закону України для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Відповідно до ч.5 вказаної статті виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування. Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"». Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян. До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»). Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів. Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. При цьому суб`єкти господарювання зобов`язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі Порядок №316). Відповідно до пункту 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію. Так, згідно до матеріалів справи, позивачем звітувалось за формою 3-ПН про створене робоче місце для особи з інвалідністю. А в листопаді 2020 року працевлаштовано особу з інвалідністю на дану посаду. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем створено необхідну нормативну кількість робочих місць для інвалідів та здійснено всі можливі заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на дані посади, шляхом сповіщення центру зайнятості про наявність вакансій, підтвердження чого наявне в матеріалах справи і стосовно чого суд першої інстанції не надав належної оцінки. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідальність передбачена ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» за не створення робочих місць для інвалідів, а не за відсутність звіту визначеної форми. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів. До того ж, колегія суддів вказує, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де знаходиться підприємство відповідача, і бажають працювати на вказаному підприємстві, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу. Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання. Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України). Відповідно до ч.2 зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При перегляді рішення суду першої інстанції у даній справі, відповідач належними доказами та визначеною правовою позицією довів відсутність підстав для застосування до нього фінансових санкцій. Натомість суд першої інстанції, встановивши факт подання відповідачем Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, працевлаштування однієї особи з інвалідністю 30.11.2020 р., подання протягом 2020 року до державної служби зайнятості звітності за формою №3-ПН, тим не менш помилково зазначив, що вказані дії не звільняють відповідача від відповідальності у вигляді сплати адміністративно господарського штрафу. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано невірну оцінку встановленим по справі обставинам, що призвело до невірного вирішення справи по суті спору, та згідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Єдині інформаційні системи" Енергодарської міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. у справі № 280/3870/21 - задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 р. у справі № 280/3870/21 - скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Стягнути на користь Комунального підприємства "Єдині інформаційні системи" Енергодарської міської ради судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст .ст. 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко