Постанова 4852 № 340/4809/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 340/4809/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року в адміністративній справі №340/4809/21 (головуючий суддя першої інстанції Пасічник Ю.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач 12.08.2021 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у нарахуванні та виплаті йому згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати на суму пенсії 19076,81 грн.; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.01.2018 року по 31.05.2021 року на суму пенсії 19076,81 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 року по справі №340/122/19 здійснено перерахунок його пенсії та донараховано за період з 01.01.2018 року суму недоотриманої пенсії в розмірі 19076,81 грн. Зазначену суму виплачено позивачу лише 22.06.2021 року, тобто із затримкою виплати. 06.07.2021 року позивач звернувся до ГУПФУ із заявою про нарахування та сплату йому суми компенсації втрати частини доходів, на що відповідач листом від 16.07.2021 року відмовив у задоволенні заяви на підставі того, що не має інформації про виплату донарахованих сум за рішенням суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Відповідач вказує, що рішення суду щодо перерахунку пенсії позивача ним виконано у добровільному порядку, а виплата коштів, нарахованих за період до набрання цим рішенням суду законної сили здійснювалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №649, оскільки відповідач проводить лише нарахування коштів за рішенням суду, а виплачуються такі кошти через органи Казначейства. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 року по справі №340/122/19 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 01 січня 2018 року, з урахуванням розміру пенсії за вислугу років 79 % грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, виплатити перераховане з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаної постанови суду, відповідачем розраховано утворену внаслідок перерахунку пенсії доплату та проведено перерахунок раніше призначеної позивачу пенсії з 01.01.2018 року і виплачено донараховану суму позивачу 22.06.2021 року. Позивач, 06.07.2021 року, звернувся до Головного управління ПФУ із заявою, в якій просив нарахувати та сплатити йому суми компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2018 року по 31.05.2021 року (а.с. 11). ГУ ПФ України в Кіровоградській області листом від 16.07.2021 року відмовило в задоволенні заяви (а.с. 12). Позивач, не погодившись з відмовою пенсійного органу, звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Суд першої інстанції зазначив, що відмова пенсійного органу у нарахуванні та виплаті позивачу суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії, є неправомірною, а у позивача наявне право на отримання компенсації втрати частини доходів(пенсійних виплат). Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі по тексту - Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року (далі по тексту - Порядок №159). Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Схожі норми містяться і в пп.2,3 Порядку №159. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Апеляційний суд звертає увагу на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вказані висновки узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах: від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, у справі №240/11439/19. Відповідачем не спростовується той факт, що пенсія позивачу у повному обсязі своєчасно виплачена не була. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що не повинен нести відповідальність за несвоєчасну виплату ще не нарахованих сум пенсії, що на думку відповідача, не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Вказані доводи апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки згідно матеріалів справи сума перерахованої пенсії у розмірі 19076,81 грн. була виплачена позивачу 22.06.2021 року, з порушення строків виплати. Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, оскільки позивачу несвоєчасно виплачено перераховану суму пенсії за рішенням суду саме з вини пенсійного органу, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів (пенсійних виплат, перерахованих за рішенням суду). Суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційних скаргах доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року в адміністративній справі №340/4809/21 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року в адміністративній справі №340/4809/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак