Постанова 4852 № 208/2230/21(2-а/208/46/21)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 січня 2022 року м. Дніпросправа № 208/2230/21(2-а/208/46/21) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., за участю секретаря судового засідання Шелепової Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 травня 2021 року (суддя Похваліта С.М., м. Кам`янське) у справі № 208/2230/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області в особі інспектора Кам`янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області капрала поліції Шевчук А.І. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,- встановив: У березні 2021 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області в особі інспектора Кам`янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області капрала поліції Шевчук А.І. (далі відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №126584 від 26.12.2020 винесену інспектором Кам`янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області Шевчук Артуром Ігоровичем. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 травня 2021 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна постанова є законною та складеною з урахуванням норм діючого законодавства, а крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вимоги апеляційної скарги позивача мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки доводам позивача щодо поважності причин пропуску десятиденного строку на оскарження спірної постанови, а відкривши провадження у справі, суд фактично поновив строк на оскарження спірної постанови відповідача, задовольнивши клопотання позивача. Також, позивач зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено законності дій відповідача під час розгляду справи та винесення спірної постанови. Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач зазначає про завдання йому матеріальної шкоди в розмірі 562, 31 грн. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та спірну постанову відповідача, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області на користь позивача завдану матеріальну шкоду у розмірі 562,31 грн. Відповідач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому вказує, що спірна постанова є законною та складена з урахуванням норм чинного законодавства, зібрані у ході розгляду адміністративної справи докази вказують на порушення позивачем ч.2 ст.44-3 КУпАП., а позов було подано з тримісячним пропуском строку. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач який був належним чином сповіщений про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання не з`явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не сповістив. Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, погодившись з висновками суду першої інстанції. Колегією суддів розглянуто справу у відсутності осіб, що не з`явилися, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.12.2020 року інспектором Кам`янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області Шевчук А.І. винесено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 126584, якою було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Не погодившись із винесенням спірної постанови, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови ЕГА № 126584 від 26.12.2020 є предметом судового розгляду в цій справі. Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду при оскарженні спірної постанови, порушено норми Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", інші акти законодавства, а також рішення органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, у зв`язку з чим спірна постанова є законною та складеною з урахуванням норм діючого законодавства. Суд апеляційної інстанції не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ч. 2 ст. 44-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Приписами ч.1 ст. 285 КУпАП визначено, що постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Згідно з ч.5 ст. 285 КУпАП, у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Слід зазначити, що відповідно до 7 КУпАП що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Приписами ч.1 ст. 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З наявних матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не подано до матеріалів справи жодних належних доказів як суду першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, які б могли довести та підтвердити наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, що в свою чергу є підставою для визнання протиправною та скасування спірної постанови. З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки з матеріалів справи вбачається, що на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України суб`єктом владних повноважень не було доведено правомірність спірної постанови. Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущений строк звернення до суду при оскарженні спірної постанови, з огляду на наступне. Відповідно до приписів ст.285 КУпАП, спірна постанова мала бути вручена позивачеві на місці вчинення правопорушення. З копії спірної постанови, яка наявна в матеріалах справи, вбачається, що ця постанова не містить відмітки про вручення її позивачеві. Крім того, зі змісту листа відповідача від 15.02.2021 №Г-100 також вбачається, що спірна постанова не була вручена позивачу та направлена засобом поштового зв`язку за місцем його мешкання, однак в матеріалах справи відсутні докази такого направлення. Приписами ч.1 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Положеннями ч.3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, зважаючи на відсутність матеріалах справи та в спірній постанові відомостей про її отримання позивачем, в даному випадку позивачем обґрунтовано було заявлено про наявність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. В свою чергу, оскільки суд першої інстанції не залишав позовну заяву без руху, а після відкриття провадження в праві, не залишив позовну заяву без розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково вказав на пропущення позивачем строку звернення до суду при оскарженні спірної постанови. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ч.5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, керуючись положеннями ч.5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не здійснює розгляд вимог апеляційної скарги позивача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь позивача завдану матеріальну шкоду у розмірі 562,31 грн., адже ці вимоги не були заявлені в суді першої інстанції. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення, через недоведеність самого факту правопорушення. З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, а позовні вимоги, які були заявлені позивачем в суді першої інстанції, задовольнити. Згідно п. 1, 3 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 139 КАС України). Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.ч.1, 3 ст. 132 КАС України). З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено 454,00 грн. судового збору за подання позову та 681,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини 3 цієї ж статті для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 6 статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Приписами частини 7 статті 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правничої допомоги № 94 від 23.03.2021 з додатковою угодою №1 до нього; розрахунок витрат на правову допомогу на суму 3000,00 грн.; акт виконаних робіт від 25.03.2021 на суму 3000,00 грн.; квитанція до прибуткового касового ордера №33 від 25.03.2021р. на суму 3000,00 грн.; договір про надання правничої допомоги № 94/1 від 27.09.2021 з додатком №1 до нього; розрахунок витрат на правову допомогу на суму 3000,00 грн.; акт виконаних робіт від 01.10.2021 на суму 3000,00 грн.; квитанція до прибуткового касового ордера №26 від 01.10.2021р. на суму 3000,00 грн. З урахуванням співмірності та пропорційності витраченого часу, складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а саме у сумі 1000,00 грн. Таким чином, наявні підстави для відшкодування судових витрат позивача зі сплати судового збору у сумі 1135,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області. Керуючись статтями 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 травня 2021 року у справі №208/2230/21 скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №126584 від 26.12.2020 винесену інспектором Кам`янського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області Шевчук Артуром Ігоровичем. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, а саме: судовий збір у сумі 1135,00 (одна тисяча сто тридцять п`ять) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 (одна тисяча) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області (вулиця Троїцька, будинок 20-а, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49101, код ЄДРПОУ 40108866). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено28.01.2022 року. Головуючий - суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко