Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/5650/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 січня 2022 року м. Дніпросправа № 160/5650/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Солодкова К.А. за участю позивача - ОСОБА_1 за участю представників: позивача -Петренко І.В., відповідача- Федущак Н.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 ( суддя першої інстанції Златін С.В.) в адміністративній справі №160/5650/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області від 07.02.2019 року № Ф-2719-51 у сумі 18 276,72 грн.; визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо не вжиття заходів для повернення позивачу суми єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 21 948,96 грн.; зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області сформувати та подати до відповідного управління (відділення) Державної казначейської служби України висновок про повернення позивачу суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 21 948,96 грн. Вимоги позову обґрунтовані тим, що вона була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, проте діяльність не вела, доходи не отримувала та звітність до контролюючих органів не подавала. Позивачка офіційно працевлаштована, роботодавець сплачував за позивачку єдиний соціальний внесок. Оскільки позивач сплатив суму ЄСВ, яка вказана в оскаржуваній вимозі, та суми штрафів та пені, які нараховані податковим органом, то останній подав заяву до відповідача про повернення помилково сплачених сум ЄСВ у розмірі 21 948,96 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року № Ф-2719-51 у сумі 18 276,72 грн. винесену ГУ ДПС у Дніпропетровській області. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено. З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся відповідач. Доводами апеляційної скарги зазначено, що Єдиний соціальний внесок позивач повинен сплачувати незалежно від наявності у нього доходів у мінімальному розмірі. Сума не нарахованого та не сплаченого єдиного внеску є недоїмкою та стягується органами доходів і зборів. Заборгованість нараховано позивачу на періоди: 2017, 2018 та 2019 роки. У відзиві на апеляційну скаргу зазначено про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, позивачка була зареєстрована як фізична особа - підприємець. Станом на 19.04.2019 року підприємницька діяльність припинена. У вказаний період позивачка перебувала на обліку у відповідача як платник єдиного внеску. Станом на 01.09.2010 року позивачка працює у Комунальному закладі освіти «Дніпропетровський навчально-реабілітаційний центр № 10» ДОР». Відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 07.02.2019 року. З інтегрованої картки платника (КОР) встановлено, що недоїмка нарахована за 2017 - 2019 роки. При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив із того, що при винесенні податкової вимоги та при обрахунку суми ЄСВ за період з 2017 року по 2019 рік відповідач не врахував періоди перебування позивачки в трудових відносинах, під час яких з неї утримувався та перераховувався до бюджету ЄСВ. Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками. Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 та зареєстрована у Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція №449). Абзацом другим пункту 2 розділу VI зазначеної Інструкції установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції №449). Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Як вбачається з матеріалів справи, з 11.09.2003 року по 02.07.2020 року позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як ФОП, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДР. У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивачки статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 року по 2019 рік відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження особою діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Разом з тим, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Колегія суддів зазначає, що не заслуговують на увагу посилання відповідача на інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, а саме, на необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах, мають свідоцтво на право заняття індивідуальною діяльністю та одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, оскільки як правильно зазначено судом першої інстанції у такому разі здійснюється подвійна його сплата (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19, від 05.12.2019 року у справі № 260/358/19, від 27.02.2020 року у справі № 0440/5632/18. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області за № Ф-2719-51 від 07 лютого 2019 року. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог. Відтак, судом першої інстанції в повній мірі було досліджено обставини даної справи та зроблено обґрунтовані висновки, які відповідачем жодним чином не спростовані. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 в адміністративній справі №160/5650/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повний текст виготовлено 14 січня 2022 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва