Постанова 4852 № 335/10180/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 січня 2022 року м. Дніпросправа № 335/10180/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року в адміністративній справі №335/10180/20 (головуючий суддя першої інстанції Новікова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних,- В С Т А Н О В И В : Позивач 23.06.2021 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив: - стягнути з відповідача на його користь нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 13.03.2012 року по 01.09.2020 року на суму заборгованості нарахованої на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 по справі №2а-8622/2011 у загальній сумі 10821,06 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання постанови Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 10.08.2011 року, з урахуванням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 року у справі №2а-8622/2011, органом пенсійного фонду була нарахована компенсація в розмірі 5715,52 грн., проте вказана сума була виплачена лише у вересні 2020 року, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право на отримання 3-х відсотків річних та інфляційних втрат. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із несвоєчасною виплатою коштів в розмірі 5715,52 грн., відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції не враховано доводів позивача, що призвело до прийняття помилкового висновку про те, що у позивача відсутнє право на застосування ст.625 Цивільного кодексу України. Відповідач також не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Відповідач вказує, що він не є розпорядником державних коштів, а відтак не може нести відповідальність за несвоєчасну виплату коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №440, оскільки відповідач здійснює лише нарахування коштів за рішенням суду, а виплачуються такі кошти через органи Казначейства. Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення. Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача не подав. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу, встановила наступне. Постановою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 10.08.2011 року у справі №2а-8622/11 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПФУ в Хортицькому районі м.Запоріжжя щодо виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 50, частиною 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано УПФУ в Хортицькому районі м.Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком з 28.01.2011 року по 19.06.2011 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком. Допущено негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць. В іншій частині позову відмовлено. (а.с. 6) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 року у справі №2а-8622/2011 постанову Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 10.08.2011 року у справі №2а-8622/11 скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя щодо не проведення перерахунку та виплати на користь ОСОБА_1 державної та додаткової щомісячної пенсії у розмірах відповідно до ст.50 та ч.4 ст.54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 08.06.2011 року по 22.07.2011 року, включно - протиправними. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 державну та додаткову щомісячну пенсії у розмірах відповідно до ст.50 та ч. 4 ст.54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого на день виплати пенсії за період з 08.06.2011 року по 22.07.2011 року, включно з урахуванням різниці, яка була вже виплачена. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. (а.с. 7-8) На виконання рішення суду пенсійним органом нарахована сума заборгованості в розмірі 5715,52 грн.. Заборгованість в розмірі 5715,52 грн. виплачена в вересні 2020 року. Позивач, посилаючись на затримку виконання відповідачем судового рішення суду, звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивачу не було своєчасно виплачено пенсію саме з вини пенсійного органу, у позивача наявне право на отримання компенсації втрати частини доходів. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми на підставі ст.625 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що такі правовідносини не є зобов`язаннями у розумінні ст.625 ЦК України та регулюються нормами іншого законодавства. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг з огляду на таке. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі по тексту - Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року (далі по тексту - Порядок №159). Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Схожі норми містяться і в пп.2,3 Порядку №159. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Апеляційний суд звертає увагу на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вказані висновки узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах: від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19, у справі №240/11439/19. Відповідачем не спростовується той факт, що пенсія позивачу у повному обсязі своєчасно виплачена не була. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що не повинен нести відповідальність за несвоєчасну виплату нарахованих за рішенням суду коштів, оскільки за своїми повноваженнями не є розпорядником державних коштів, здійснює лише їх нарахування за рішеннями суду до 01.01.2013 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №440, а виплачують зазначені суми органи Казначейства. Вказані доводи апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки згідно рішень суду та виконавчого листа саме відповідач є боржником. Доказів щодо наявності будь-яких рішень щодо зміни сторони виконавчого провадження відповідачем судам першої та апеляційної інстанції не надавалось, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, оскільки позивачу несвоєчасно виплачено пенсію саме з вини пенсійного органу, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів (пенсійних виплат, нарахованих за рішенням суду). Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми на підставі ст.625 ЦК України, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі, не є зобов`язаннями у розумінні ст.625 ЦК України та регулюються нормами іншого законодавства. Тому, апеляційний суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційних скаргах доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційниї скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року в адміністративній справі №335/10180/20 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року в адміністративній справі № 335/10180/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак