LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Другий апеляційний адміністративний суд440/3079/21

від 26.01.2022НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі №440/3079/21 залишити без змін.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 р.Справа № 440/3079/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, повний текст складено 12.08.21 року по справі № 440/3079/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади , поновлення на роботі, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської обласної прокуратури (далі відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Полтавської обласної прокуратури від 18.03.2021 №344к; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Полтавської обласної прокуратури з 18.03.2021. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року вказаний адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків керівника Полтавської обласної прокуратури від 18 березня 2021 року №344к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Полтавської обласної прокуратури з 18 березня 2021 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 18 березня 2021 року ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Полтавської обласної прокуратури. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2021 року виправлено описки в абзацах третьому та четвертому резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №440/3079/21 шляхом викладення їх у наступних редакціях відповідно: - "Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Полтавської обласної прокуратури з 19 березня 2021 року."; - "Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 19 березня 2021 року ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Полтавської обласної прокуратури." Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року у справі № 440/3079/21 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що 17.03.2021 ОСОБА_1 подав заяву на ім`я керівника обласної прокуратури про його переведення на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури. Для забезпечення виконання заяви позивача від 17.03.2021, в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури видано наказ від 18.03.2021 №344к про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури. Тобто, вказаний наказ видано уповноваженим на призначення суб`єктом за ініціативою та на виконання волевиявлення позивача у повній відповідності до поданої ним заяви. Отже, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 за його заявою було переведено на іншу адміністративну посаду в межах того ж органу, а тому йдеться про зміну трудових обов`язків, виконуваної роботи, посади, при фактичному продовженні трудових правовідносин. Також відповідач зазначає, що про відсутність порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки вказана норма врегульовує звільнення працівника саме з ініціативи власника, а тому не регулює спірні правовідносини щодо фактичного переведення ОСОБА_1 за його заявою на іншу адміністративну посаду. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що станом на 17.03.2021 ОСОБА_1 проходив публічну службу в Полтавській обласній прокуратурі та обіймав посаду заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, що учасниками справи не заперечується. 17.03.2021 ОСОБА_1 на ім`я керівника Полтавської обласної прокуратури було подано заяву, в якій зазначено про не заперечення проти призначення його на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури з 18.03.2021 (а.с. 40). Вказана заява зареєстрована в книзі обліку вхідної кореспонденції Полтавської обласної прокуратури 17.03.2021 за №555вх (а.с. 42-43). 18.03.2021, керуючись пунктом 7 частини 1 статті 11 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 6 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та на підставі заяви ОСОБА_1 в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури видано наказ №344к про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури з 18.03.2021 звільнивши з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (а.с. 41). Позивач, не погодившись з наказом про звільнення його з 18.03.2021 з адміністративної посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та призначення на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності наказу Полтавської обласної прокуратури від 18 березня 2021 року №344к. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із виданням наказу в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури від 18 березня 2021 року №344к. Згідно змісту вказаного наказу від 18 березня 2021 року №344к ОСОБА_1 у відповідності до пункту 7 частини 1 статті 11 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 6 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" призначено на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури з 18.03.2021 звільнивши з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури. Підстава: заява ОСОБА_1 (а.с. 41). Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Загальні гарантії права на працю та конституційні гарантії з цим правом пов`язані, викладені в національному законодавстві наступним чином. Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення. Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу). Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 9 Закону №1697-VІІ Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 11 Закону №1697-VІІ керівник обласної прокуратури призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Згідно частини 1 статті 39 Закону №1697-VІІ адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посади: 1) Генерального прокурора; 2) першого заступника Генерального прокурора; 3) заступника Генерального прокурора; 4) керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; 5) заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6) керівника обласної прокуратури; 7) першого заступника керівника обласної прокуратури; 8) заступника керівника обласної прокуратури; 9) керівника підрозділу обласної прокуратури; 10) заступника керівника підрозділу обласної прокуратури; 11) керівника окружної прокуратури; 12) першого заступника керівника окружної прокуратури; 13) заступника керівника окружної прокуратури; 14) керівника підрозділу окружної прокуратури; 15) заступника керівника підрозділу окружної прокуратури. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначено статтею 51 Закону №1697-VІІ. Так, згідно ч.ч. 1-3 ст. 51 Закону №1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією; 3-1) набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 4) неможливості переведення на іншу посаду у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є: 1) Генеральний прокурор - стосовно прокурорів Офісу Генерального прокурора; 1-1) керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - стосовно прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 2) керівник обласної прокуратури - стосовно прокурорів відповідної обласної прокуратури та прокурорів окружних прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Повноваження прокурора припиняються у зв`язку з: 1) досягненням шістдесяти п`яти років; 2) смертю; 3) визнанням його безвісно відсутнім або оголошенням померлим; 4) рішенням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора. За змістом статті 41 Закону №1697-VІІ звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав: 1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; 2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону); 3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади; 4) наявність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 11-15 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється керівником обласної прокуратури в окружних прокуратурах, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури, з підстав, передбачених абзацом першим частини першої цієї статті. Звільнення з адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором, а з адміністративної посади, передбаченої пунктами 4 і 5 частини третьої статті 39 цього Закону, - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Звільнення з таких адміністративних посад здійснюється виключно з підстав, передбачених частиною першою статті 51 цього Закону. Повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: 1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді; 2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення. Звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора. Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури. У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора. До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів. З аналізу вищевказаних приписів ст.ст. 41, 51 Закону №1697-VІІ слідує, що чинним законодавством передбачено припинення повноважень прокурора на адміністративній посаді за наявності таких підстав: звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Наказом в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури від 18.03.2021 №344к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури з 18.03.2021 звільнивши з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури. Підстава: заява ОСОБА_1 (а.с. 41). Таким чином, наказом в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури від 18.03.2021 №344к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури. При цьому, приписами ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VІІ визначено умови за яких прокурора може бути звільнено з посади, зокрема у разі подання ним заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Відповідач наголошує, що підставою для прийняття оспорюваного наказу є заява ОСОБА_1 від 17.03.2021. Так, згідно змісту заяви ОСОБА_1 від 17.03.2021 слідує, що він не заперечує проти призначення його на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури з 18.03.2021 (а.с. 40). При цьому, вказана заява не містить прохання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури за власним бажанням. Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18.12.2017 №351 (далі - Положення №351), переміщення прокурора на вакантну або тимчасово вакантну посаду, в тому числі адміністративну, в одному органі прокуратури, за винятком посад, передбачених пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої статті 39 Закону, та посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, а також посад, щодо яких оголошено конкурс, здійснюється наказом керівника відповідного органу прокуратури без подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Пунктом 9 розділу V Положення №351 передбачено, що в разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим Законом керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві. Заява про звільнення подається не пізніше ніж за три дні до вказаної у ній дати. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. Тобто, виходячи з приписів вказаної норми, у разі зазначення у заяві про звільнення бажаної дати звільнення за власним бажанням наказ про таке звільнення може бути виданий тільки через 3 дні після подачі заяви із конкретною датою звільнення. Водночас, колегія суддів зазначає, що у заяві ОСОБА_1 від 17.03.2021 заявником не вказано дати, з якої останній бажає звільнитися з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та вказана заява була подана за день до видання наказу про звільнення з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від 18.03.2021 №344к. Таким чином, заява ОСОБА_1 від 17.03.2021 не відповідає вимогам визначеним у Положенні №351 щодо заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що змістом заяви ОСОБА_1 від 17.03.2021 підтверджено, що, вказана заява не є заявою про звільнення з посади за власним бажанням, а тому на підставі цієї заяви позивач не підлягав звільненню з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури. Таким чином, відповідачем прийнято наказ від 18.03.2021 №344к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури за відсутності законодавчо визначених підстав для його прийняття. З аналізу вищевказаних приписів ст.ст. 41, 51 Закону №1697-VІІ слідує, що чинним законодавством передбачено припинення повноважень прокурора на адміністративній посаді за наявності таких підстав: звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. При цьому, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону №1697-VІІ звільнення з адміністративної посади заступника керівника обласної прокуратури здійснюється Генеральним прокурором у випадку подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням. В інших випадках у відповідності до ч. 2 ст. 51 Закону №1697-VІІ у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, рішення про звільнення прокурора приймають особи в установленому цим Законом порядку, зокрема керівники обласної прокуратури - стосовно прокурорів відповідної обласної прокуратури та прокурорів окружних прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Колегія суддів зазначає, що за відсутності заяви позивача про звільнення його з посади за власним бажанням підстави для вирішення питання кому належать повноваження щодо його звільнення відсутні. При цьому, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури були відсутні повноваження на звільнення ОСОБА_1 , проте, такі висновки не призвели до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_1 за його заявою було переведено на іншу адміністративну посаду в межах того ж органу, а тому йдеться про зміну трудових обов`язків, виконуваної роботи, посади, при фактичному продовженні трудових правовідносин, колегія суддів відхиляє, оскільки приписами ст.ст. 41, 51 Закону №1697-VІІ не передбачено переведення прокурора з однієї адміністративної посади на іншу адміністративну посаду без звільнення прокурора з попередньої адміністративної посади. Враховуючи наведене, посилання відповідача в апеляційній скарзі на правомірність наказу від 18.03.2021 №344к про призначення позивача на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури з 18.03.2021 звільнивши з посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури з огляду на наявність заяви позивача від 17.03.2021 колегія суддів відхиляє, оскільки така заява не є заявою про звільнення з посади за власним бажанням. Поряд з цим, колегія суддів враховує, що у період з 17.03.2021 по 29.03.2021 включно позивач перебував на лікарняному, в тому числі з 17.03.2021 на амбулаторному режимі, та починаючи з 21.03.2021 по 29.03.2021 на стаціонарному режимі, що підтверджується відповідними довідкою №1438, листком непрацездатності Серія АЛД №282629 та випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №432 (а.с.16-18). Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Разом з тим, в порушення приписів вказаної норми оскаржуваний наказ від 18.03.2021 №344к прийнятий саме в період тимчасової непрацездатності позивача. Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо правомірності звільнення позивача з адміністративної посади заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в період його перебування на лікарняному. Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей конституційний припис закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частиною 2 статті 21 та частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16.12.1966 Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини. Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі. Приймаючи рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Враховуючи те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням із зазначенням дати такого звільнення, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ від 18.03.2021 №344к не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, винесений незаконно, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на працю. Згідно з частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи. Таким чином, оскільки днем звільнення позивача з адміністративної посади є 18.03.2021, останнього слід поновити на адміністративній посаді заступника керівника Полтавської обласної прокуратури з наступного дня, тобто з 19.03.2021. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року у справі № 440/3079/21 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі №440/3079/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 04.02.2022 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»