Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/7120/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2022 року справа №200/7120/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участі представника позивача Пікуса В.В., представника відповідача Біловол В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року (повне судове рішення складено 30 липня 2021 року у м. Слов`янську) у справі № 200/7120/21 (суддя в І інстанції Куденков К.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янська сіль» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов`янська сіль» (далі ТОВ «Слов`янська сіль») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі ГУ ДПС у Донецькій області), в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України (далі ПК України), а саме, про неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000); - зобов`язати ГУ ДПС у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість № UA418999980313010167000005568 (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000). Обґрунтовуючи позов ТОВ «Слов`янська сіль» посилалось на те, що дії ГУ ДПС у Донецькій області щодо неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000) є неправомірними, оскільки у ст. 87 ПК України чітко зазначено, що «Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України». Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1 статті 87 ПК України, а саме неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (ККДБ 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (ККДБ 19011000). Зобов`язано ГУ ДПС у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (ККДБ 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (ККДБ 19011000). Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сума бюджетного відшкодування, яка отримана позивачем за наслідками злиття, може бути направлена на погашення зобов`язань лише з податку на додану вартість. Також апелянт зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 11.12.2018 у справі № 820/2746/17 у разі повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. А тому такий механізм виключає можливість зарахувати суму переплати на інші рахунки з метою сплати інших податкових зобов`язань. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, протич чого заперечував представник позивача. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 26335551 від 21.01.2021 випливає, що ТОВ «Слов`янська сіль» є юридичною особою (ідентифікаційний код 37653064), перебуває на обліку у відповідача і є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янська солевидобувна компанія». При цьому, з указаного витягу і витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006075310 від 11.12.2019 випливає, що Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» (ідентифікаційний код 37653064) змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов`янська сіль». ТОВ «Слов`янська сіль» є платником податку на додану вартість з 04.04.2012, що підтверджується копією витягу № 2105414500001 від 26.01.2021 з Реєстру платників податку на додану вартість. З витягу з інтегрованої картки платника податків з ідентифікаційним кодом 37653064 випливає, що у цього платника податків станом на 28.02.2019 була наявна переплата в розмірі 10 389 326,55 грн з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (ККДБ 14010100). Позивач подав податкову декларацію з екологічного податку від 27.04.2021 за І квартал 2021 року, якою визначено податкове зобов`язання з екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення в розмірі 29 435,21 грн, у тому числі 21 523,68 грн за розрахунком №

1. Указану декларацію доставлено засобами електронного зв`язку до ГУ ДПС, що підтверджується відповідною квитанцією № 2 від 27.04.2021 (реєстраційний номер 9100132928). 13 травня 2021 року ТОВ «Слов`янська сіль» подало до ГУ ДПС заяву № 525 від 13.05.2021, якою просить перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (ККДБ 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у сумі 21 523,68 грн на бюджетний рахунок № UA418999980313010167000005568 з екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення (ККДБ 19011000). Відповідач надіслав до позивача лист від 17.05.2021 № 5090/05-99-18-14-12, в якому зазначено, що в розумінні приписів пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетним відшкодуванням є відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість, а не надміру сплачені грошові зобов`язання. Тому здійснити перерахування переплати, яка обліковується як залишки невідшкодованого бюджетного відшкодування ПДВ, у рахунок сплати грошових зобов`язань з екологічного податку немає можливості. З витягу з інтегрованої картки платника податків позивача випливає, що у цього платника податків станом на 31.03.2021 і станом на 31.05.2021 була наявна переплата в розмірі 12 240 112,90 грн з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (ККДБ 14010100). Слід звернути увагу на те, що у затвердженій Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 Класифікації доходів бюджету позицію 14010100 виключено на підставі Наказу Міністерства фінансів № 2 від 05.01.2016, а код 14060100 є податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг). Також з витягу з інтегрованої картки платника податків позивача випливає, що у цього платника податків станом на 31.03.2021 і станом на 30.04.2021 була наявна заборгованість (недоїмка) у розмірі 173 737,65 грн з екологічного податку (ККДБ 19011000), а станом на 31.05.2021 недоїмка становила 195 261,33 грн, з урахуванням 21 523,68 грн за декларацією від 27.04.2021. Слід зазначити, що у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 200/5386/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» до ГУ ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів товариств та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ТОВ «Руссоль-України» є правонаступником ТОВ «Слов`янська солевидобувна компанія». 08.02.2019 виконано злиття інтегрованої картки платника по податку на додану вартість та перенесено сальдо розрахунків ТОВ «Слов`янська солевидобувна компанія» в сумі 10 290 077,70 грн до інтегрованої картки правонаступника ТОВ «Руссоль-України». Листом ТОВ «Руссоль-України» від 19.02.2019 № 145 звернулось до відповідача за роз`ясненням можливості використання наявної переплати на бюджетному рахунку ПДВ в сумі 10 290 077,70 грн. Листом ГУ ДФС у Донецькій області від 22.03.2019 повідомлено, що відповідно до підпункту «в» пункту 87.1 статті 87 ПК України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) включено до переліку джерел сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків до Державного бюджету України. Таким чином, наявну переплату на бюджетному рахунку ПДВ платник може використовувати згідно ст. 87 ПК України. У постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що сума невідшкодованого бюджетного відшкодування з ПДВ була перерахована позивачу, як правонаступнику. У позивача наявна переплата виникла після ухвалення судових рішень щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено бюджетне відшкодування ТОВ «Слов`янська солевидобувна компанія». У подальшому сальдо розрахунків в сумі 10 290 077,70 грн перенесено до інтегрованої картки правонаступника ТОВ «Руссоль-України». При цьому, у вказаній справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що наявну у позивача переплату в сумі 10 290 077,70 грн перенесено до інтегрованої картки, була заявлена до 01.02.2016, тобто, до введення в дію Порядку № 68 та Порядку №

26. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого. Згідно з пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня. Відповідно до пп.14.1.115 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платник (пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються Податковим кодексом та законами з питань митної справи (пункти 38.1, 38.3 статті 38 Податкового кодексу України). Згідно з пп. 98.1.2 пункту 98.1 статті 98 ПК України під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання: злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими. Відповідно до п.п. 98.8, 98.9 ст. 98 ПК України в разі якщо платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених грошових зобов`язань, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених грошових зобов`язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам грошового зобов`язання або податкового боргу такого платника податків. У разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов`язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов`язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом, а у разі отримання цілісного майнового комплексу державного або комунального підприємства в оренду чи концесію сума перевищення перераховується в розпорядження платника податків - орендаря чи концесіонера згідно з передаточним балансом або актом. Відповідно до п. 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках. Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України". Згідно з п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п.200.4 ст.200.4 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з п.200.7 ст.200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Отже, платник податку подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву у разі, якщо він прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування. Відповідно до пп. 200.7.1 п. 200.7 ст. 200 ПК України формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. До такого Реєстру вносяться такі дані, зокрема, сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначена у кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов`язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п. 3); реквізити бюджетних рахунків для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п. 6); дата та сума зарахування (перерахування) в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету (п. 16). Згідно з п.200.12 ст.200 ПК України узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України". Відповідно до п.200.13 ст.200 ПК України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів. Положення статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №

26. Отже, указаними приписами, які діють з 1 січня 2017 року передбачено, що узгоджені суми бюджетного відшкодування за заявою про перерахування бюджетного відшкодування в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, повинні бути внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Згідно з п.56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України. При цьому, пункт 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України не регулює питання реалізації права платника податків на подання заяв про перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. Отже, на теперішній час позивач не може реалізувати передбачене п. 87.1 ст. 87 ПК України право перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. Слід зазначити, що позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування. Відповідач посилається на те, що наявна сума бюджетного відшкодування, яка отримана позивачем в ході злиття з ТОВ «Слов`янська солевидобувна компанія», може бути їм направлена на погашення зобов`язань лише податку на додану вартість. Оскільки, податкове законодавство передбачає право позивача на перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, позивач у цій справі має майновий інтерес, яка охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 5 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)). За певних обставин «легітимне очікування» на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)). Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ "Полімерконтейнер проти України» (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Хентріх проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та «Кушоглу проти Болгарії», N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґов проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) № 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі заява № 40450/04, яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції (995_004) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі «Вассерман проти Росії» (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003). Ураховуючи встановлене судом право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ та перерахування цих сум узгодженого невідшкодованого бюджетного відшкодування в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, а також відсутність механізму реалізації такого права, що позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування. Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду в постанові від 11.12.2018 у справі № 820/2746/17 слід зазначити, що суд касаційної інстанції у зазначеній справі дійшов висновку, що нормами ПК України передбачено право на зарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість лише на сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу з платежів, які в повному обсязі сплачуються до державного бюджету. При цьому відповідно до приписів пункту 16-1 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України екологічний податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі. Крім того, в цій справі предметом позову є не сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а переплата, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість, яка відноситься до джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу та врегульована ст. 87 ПК України. Частиною третьою цієї статті прямо возначено, що сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: … в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України. Пунктом 43.4-1 ст.43 ПК України передбачено, що в разі повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку. Повернення у випадках, визначених законодавством, сум податку на додану вартість, контроль за справлянням яких покладено на контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, при ввезенні товарів на митну територію України здійснюється в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент оформлення митної декларації/аркуша коригування, на підставі яких здійснюватиметься таке повернення. Як було зазначено у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 200/5386/20-а, у позивача наявна переплата виникла після ухвалення судових рішень щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено бюджетне відшкодування ТОВ «Слов`янська солевидобувна компанія». Тобто переплата виникла не в наслідок надміру сплачених ТОВ «Слов`янська солевидобувна компанія», правонаступником якого є позивач, податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 ПК України. Крім того, спірні правовідносини виникли з приводу погашення податкових зобов`язань, а не повернення надміру сплачених податкових зобов`язань. Тому посилання відповідача на п. 43.4-1 ст. 43 ПК України є безпідставним. На підставі наведеного місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Частинами першою та другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи наведене та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій/бездіяльності. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись статями 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року в справі № 200/7120/21 залишити без змін. Повне судове рішення 08 лютого 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Е. Г. Казначеєв