Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/6827/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2022 року справа №200/6827/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-механічний завод" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. (повний текст рішення складено та підписано 17 вересня 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/6827/21 (головуючий І інстанції суддя Олішевська В.В.) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-механічний завод" про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невикористання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, ВСТАНОВИВ: 03 червня 2021 Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення з останнього на користь Державного бюджету України адміністративно - господарських санкцій за невикористання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 70056,25 грн. та пеню у розмірі 588,42 грн. (а.с. 1-5). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-Механічний завод (код ЄДРПОУ 30074589, місцезнаходження: вул. Залізнична, буд. 189, м. Покровськ, Донецька область, 85300) на користь Державного бюджету України адміністративно - господарські санкції за невикористання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 70056 (сімдесят тисяч п`ятдесят шість) гривень 25 копійок та пеню у розмірі 588 (п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 42 копійки на р/р UA138999980313191230000005259 Донецьке ГУК/Покровський р-н/50070000, ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 37967785, МФО 899998, код платежу 50070000, ЄДРПОУ відділення Фонду (стягувача) 13492430 (а.с. 142-149). Представник відповідача, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що заводом на виконання вимог чинного законодавства, а саме ст. 19 Закону України № 875 до 1 березня було подано до позивача Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою № 10-ПОI (річна), затвердженою Наказом Міністерства соціальної політики України № 591 від 27.08.2020 року. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які підлягають працевлаштуванню на ТОВ «Ремонтно-механічний завод» відповідно до нормативу робочих місць складає 1 особу. Зі звітів вбачається, що у ТОВ «Ремонтно-механічний завод» була наявна 1 вакансія «прибиральник службових приміщень»; категорія громадян особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вважає, що заводом було виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та належне інформування центру занятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб із інвалідністю для працевлаштування. Апелянт зауважує, що причини не працевлаштування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вакантну посаду прибиральника службових приміщень жодним чином не залежало від відповідача як роботодавця, оскільки зазначеними громадянами висловлено небажання (відмовились) оформлювати трудові відносини із заводом. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представники сторін до судового засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Представник відповідача подав заяву прол розгляд справи за його відсутності. Справа була розглянута в письмовому провадженні на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремонтно - Механічний завод» зареєстровано в якості юридичної особи 23.07.1998 року за номером 12711200000000237, включено до ЄДРПОУ за номером 30074589, перебуває на обліку у Донецькому обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 13). ТОВ «Ремонтно-Механічний завод» до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 26 лютого 2021 року подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою № 10-ПОІ. З відомостей наданого звіту вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 16 осіб (код рядка 01); з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність складає 0 осіб (код рядка 02). Також зазначено, що кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особа (код рядка 03) (а.с. 8). У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів ТОВ «Ремонтно-механічний завод» у 2020 році зазначило фонд оплати праці штатних працівників 1120,9 грн., середньорічну заробітну плату штатного працівника 70056 грн. За проведеними позивачем розрахунками, сума адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році становила 70056,25 грн., сума пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році становила 588,42 грн. (а.с. 9-10). Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Спірним у цій справі є правомірність стягнення позивачем з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 70056,25 грн. та пеню у розмірі 588,42 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 року № 129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року(далі - Закон № 875-XII). Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 875-ХІІ, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обов`язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За визначенням частини першої статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Частина друга статті 19 Закону № 875-XII встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частина перша статті 20 Закону № 875-ХІІ окреслює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Приписи частини першої статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частина друга наведеної статті передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Унормуванням частини першої та другої статті 238 Господарського кодексу України встановлено: за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, зазначених у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" (далі - Закон № 5067-VI) обумовлено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. За правилами пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, в редакції чинній на момент правовідносин, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (далі - Порядок № 316). За змістом пункту 1 Розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, цей Порядок визначає механізм подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - форма № 3-ПН). Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця (пункт 3 Розділу І Порядку № 316). Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (пункт 4 Розділу І Порядку № 316). Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункт 5 Розділу І Порядку № 316). Роботодавець згідно пункту 6 Розділу І Порядку № 316 визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому, не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади). За приписами пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 316 за наявності у роботодавців коментарів до вакансії заповнюється розділ II, у якому відображаються порядковий номер відповідного запису в розділі I, а також характеристики вакансій (умови праці, розмір заробітної плати та вимоги до претендентів). У пункті 1 зазначається порядковий номер відповідного запису з розділу I та вказується кількість вакансій. У пункті 2 наводиться загальна кількість осіб із числа громадян, що мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), яких роботодавець може працевлаштувати. За бажанням роботодавця може проводитись деталізація категорій претендентів на вакансію з урахуванням категорій громадян, перелік яких наведений у статті 14 Закону України «Про зайнятість населення», а також внутрішньо переміщених осіб. З огляду на викладене, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Для надання оцінки доводам сторін необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Порядком № 316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 справа № 806/1368/17, від 15.04.2019 № П/811/700/17. Законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інвалідів адміністративно-господарські санкції. Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17. При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіти форми № 3-ПН. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16. Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Ремонтно-Механічний завод» щомісяця протягом 2020 року подавались до Покровського міського центру зайнятості відповідна звітність інформація про попит на робочу силу (вакансії) (за формою № 3-ПН), відповідно до якої визначав вакантну посаду «прибиральник службових приміщень» для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 47-72). Протягом 2020 року Покровським міським центром зайнятості до ТОВ «Ремонтно- Механічний завод» на вакантну посаду прибиральника службових приміщень для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку встановлено статтею 26 Закону № 1058 було видано два направлення на працевлаштування (а.с. 75-77). З корінця направлення на працевлаштування № 05272003110001001 від 17.03.2020 року встановлено, що на вільне робоче місце у ТОВ «Ремонтно-Механічний завод» на посаду прибиральник службових приміщень була направлена ОСОБА_1 .. У розділі «Відповідь про прийняття рішення (заповнюється роботодавцем та повертається центру зайнятості)» стоїть відмова в графі «відмова особи» з зазначенням причини «не відповідає вимозі» (а.с. 76). З корінця направлення на працевлаштування № 05272003110001002 від 17.03.2020 року встановлено, що на вільне робоче місце у ТОВ «Ремонтно-Механічний завод» на посаду прибиральник службових приміщень була направлена ОСОБА_2 .. У розділі «Відповідь про прийняття рішення (заповнюється роботодавцем та повертається центру зайнятості)» стоїть відмова в графі «відмова особи» з зазначенням причини «не підходять умови праці» (а.с. 77). Суд зазначає, що відповідачем на виконання вимог Закону № 875-ХІІ було створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що був повідомлений Покровський міський центр зайнятості та яким для працевлаштування на вакантну посаду до ТОВ «РМЗ» були направлені особи з інвалідністю, однак вказані особи не були працевлаштовані на підприємстві відповідача. З відзиву на позовну заяву вбачається, що ТОВ «РМЗ» не працевлаштував ОСОБА_1 на посаду прибиральника службових приміщень, оскільки вона не відповідала вимогам, а саме: не має статусу особи з інвалідністю. Позивач у відповіді на відзив спростовував вказану інформацію посилаючись на те, що за інформацією Центрального банку даних осіб з інвалідністю, а також відомостей, які містяться у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю. На виконання вимог ухвали суду Покровський міський центр зайнятості листом від 12.07.2021 року № 04/1035/01-19-21 повідомив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є особами з інвалідністю та були направлені для працевлаштування на посаду прибиральника службових приміщень до ТОВ «РМЗ» (а.с. 98-99) Судом першої інстанції в якості свідка була допитана бухгалтер ТОВ «РМЗ» ОСОБА_3 , яка проводила співбесіду для працевлаштування на вакантну посаду. ОСОБА_3 повідомила суду, що ОСОБА_1 відмовилась від працевлаштування, оскільки її не влаштовували умови праці та не надала доказів, які підтверджують статус особи з інвалідністю, у зв`язку з чим нею було прийнято рішення про відмову у прийнятті останньої на посаду. Також ОСОБА_3 зазначила, що під час працевлаштування майбутні працівники проходять медичний огляд та надають документи про це. Судом в якості свідка у судовому засіданні була допитана ОСОБА_1 , яка вказала на те, що при проведенні співбесіди у неї не просили документи, які свідчать про те, що вона є особою з інвалідністю, а також зазначила, що її не влаштовували умови праці. Крім того, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що в Коментарях до даних про вакансію, які подаються разом зі Звітністю Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН ТОВ «РМЗ» вказано, що посада відкрита для осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону № 1058, режим роботи: 5 денний робочий тиждень, характер виконуваної роботи: постійний. Отже, направляючи ОСОБА_1 для працевлаштування до ТОВ «РМЗ», Покровський міський центр зайнятості був обізнаний про те, що вакансія прибиральника службових приміщень відкрита саме для осіб з інвалідністю, а ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами праці. Таким чином посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 не були надані документи про встановлення інвалідності та він не мав можливості їх отримати, суд не приймає. З огляду на вказані обставини суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у працевлаштування з підстав того, що вона не відповідає вимогам. За встановлених обставин суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин позицію Верховного Суду викладену у справі № 920/474/20 від 09.06.2021 року, який дійшов висновку, що виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 цього Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування. Суд вважає, що відповідачем не створено належних умов для працевлаштування осіб з інвалідністю; дії відповідача щодо не працевлаштування осіб з інвалідністю, які були направлені на підприємством з Покровського міського центру зайнятості, свідчать про те, що підприємство не мало на меті приймати на роботу осіб з інвалідністю, а лише створювало таку посаду з метою уникнення застосування адміністративно-господарського штрафу за невиконання нормативу робочих місць. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не вжитті належні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на спеціально створених для них робочих місцях та наявність його вини у незайнятості таких вакансій особами з інвалідністю на кінець звітного 2020 року. Зважаючи на те, що відповідачем у 2020 році не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце, наявні підстави для стягнення з останнього передбачених законодавством адміністративно-господарських санкцій в розмірі 70056,25 грн. Стосовно вимоги позивача стягнути з відповідачу пеню у розмірі 588,42 грн., суд наголошує наступне. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення. Порядок нарахування пені та її сплати, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 року № 223, встановлює механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Пунктом 3.4 Порядку № 223 визначено, що нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу). За змістом п. 3.7 Порядку № 223 у поданій позовній заяві за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів до відповідної судової інстанції відділення Фонду розраховує суму пені на дату її подання. В рішенні Правління Національного банку України від 15.04.2021 року № 142-рш «Про розмір облікової ставки», з 16.04.2021 року встановлено облікову ставку у розмірі 7,5% річних, яка діє на день звернення з адміністративним позовом, тобто на 28.05.2021 року. З матеріали справи вбачається, що позивачем здійснено розрахунок пені за прострочення відповідачем сплати адміністративно господарської санкції на 28.05.2021 року з урахуванням облікової ставки НБУ 7,5% річних за кожен день прострочення у сумі 588,42 грн. Враховуючи те, що відповідачем порушено строк сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 70056,25 грн., суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача пені у розмірі 588,42 грн. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 р. розмірі 70056,25 грн. та пеню у розмірі 588,42 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-механічний завод" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. у справі № 200/6827/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 7 лютого 2022 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді А.А. Блохін І.В. Геращенко